Сто років тому вийшла друком праця галицького політика та публіциста Михайла Лозинського «Галичина в життю України».

 

Від 6 січня до 20 лютого 1916 року вона з’явилася 7 відтинками на шпальтах «Вістника Союза визволення України». Це було видання віденської організації емігрантів з Наддніпрянської України, які розраховували визволити свою Батьківщину з-під російського ярма за допомогою Австро-Угорщини та Німеччини в ході світової війни.

 

Паралельно на початку 1916 року СВУ видав «Галичину в життю України» окремою брошурою.

 

Її автор був вихідцем із незаможної селянської родини Калуського повіту Галичини. Ще навчаючись у Львівській академічній гімназії, став активістом Русько-Української радикальної партії (досить таки лівої як на Галичину) та співробітником її газети «Громадський голос».

 

Відтак Михайло Лозинський навчався на юридичних відділах університетів Львова, Відня й Цюріху. У Відні зустрів студентку Марію Таратуту, сестру майбутнього запеклого більшовика Віктора Таратути, а 1902 року в Цюріху – з нею одружився. Цей шлюб, мабуть, неабияк вплинув на подальшу долю Лозинського. У Швейцарії він заразився анархо-комунізмом школи Бакуніна-Кропоткіна і брав участь у міжнародному лівому русі, не втративши, проте, свого українського патріотизму.

 

З часом дипломований правник з молодою дружиною повертається до Львова, але працює більше журналістом і перекладачем, зокрема, в «Літературно-науковому віснику» у Франка й Грушевського. Серед його тогочасних праць – «Маркс-Енгельс-Лібкнехт про відбудованє Польщі», де Лозинський полемізує з Енгельсом щодо вищості «великих історичних народів» перед «народностями».

 

У 1907 році працював у редакції київської газети «Рада». Відтоді регулярно відвідував Київ, Одесу, Харків, Варшаву, Вільно, Москву, Санкт-Петербург.

 

У роки Першої світової війни співпрацював з «Союзом визволення України». Тоді ж здобув у Віденському університеті ступінь доктора права.

 

Після створення ЗУНР – член Української Національної Ради (парламенту), був заступником державного секретаря закордонних справ, брав участь у Паризькій мирній конференції. У 1921 році вони з П.Карманським уклали «Кріваву книгу» («Українська Галичина під окупацією Польщі в рр. 1919-1920»), видану урядом ЗУНР в екзилі.

 

У 1921-1927 рр. викладав у Українському Вільному Університеті (Відень, Прага), відтак впав у радянофільство і виїхав до УСРР, де невдовзі був заарештований, засуджений і вивезений на Соловки. Через 7 років розстріляний у жахливому карельському урочищі Сандармох.

 

У брошурі «Галичина в життю України» Михайло Лозинський докладно висвітлив роль "П’ємонту” в історії соборної України від 1772 року до часів Першої світової війни.

 

 

І. Вступ.

II. Полїтичне положеннє українського народу в Росії й Австрії.

ІІІ. Національний розвиток російської й австрійської України.

IV. Участь російської й австрійської України й їх обопільні відносини в українськім національнім відродженню.

V. Розвиток думки про самостійність України.

VI. Австрійська Україна й Росія.

VII. Війна за австрійську Україну.

VIII. Значіннє австрійської України в часї російської окупації для української справи в Росії.

IX. Війна й будучність України.

X. Польські змагання щодо українських земель.

XI. Російсько-український і польсько-український спір у теперішній війнї.

 

[Вістник Союза визволення України, 06.01.1916 — 20.02.1916]

 

 

 

 

 

25.02.2016