Дослідниця медіа з Університету Західного Онтаріо Світлана Матвієнко провела у Львові лекцію про facebook як знаряддя (дез)інформаційної війни та протистояння. З двогодинної розмови публікуємо найцікавіше.
Світлана Матвієнко викладає на факультеті інформації та медіа-досліджень в Університеті Західного Онтаріо. Спільно з колегою пише книгу про поєднання і злиття кібервійни з інформаційною, а також про їх причетність до революцій, які виникають у різних частинах світу, і які пов’язані зі специфічним новим способом мобілізації людей – залученням через соціальні мережі чи мобільні технології. А між тим, Світлана Матвієнко хоче розпочати теоретичне осмислення ситуації в Україні та застосування цієї теорії на ширший контекст, адже, на її переконання, тут йдеться про інформаційну війну в новому розумінні.
Якщо до 2008 року кожна інтернет-адреса у світі налічувала 32 символи – комбінацію з «0» та «1», то починаючи із 2008 і дотепер це від 32 до 120 символів. Що це змінює?
«Ці адреси будуть на кожній машині, навіть на кожній частині машини. Відтак кожна деталь, кожна частинка чогось може комунікувати, або бути керованою кимось. Користувач стає маленькою частинкою в ассамбляжі власних машин, – каже Світлана Матвієнко. – Уже зараз усі наші машини у цій аудиторії, можна сказати, беруть участь у «технооргії». Вони усі надсилають одна одній сигнали, намагаються зв’язатись».
Закономірно, що і соціальні медіа не можуть більше існувати на якомусь одному рівні. Як пояснює дослідниця, це медійна подія, яка «прошиває» усі рівні. Сюди включено користувача, інтерфейс, адресу, глобальну мережу та певні алгоритми. Разом – це дуже складна і майже невидима структура.
«Наприклад, якщо ви заходите на СNN або Українську правду, і бачите там кнопку facebook – то можете вважати, що ви на facebook в цей момент, тому що він реєструє вашу присутність, і збирає інформацію про те, що ви зараз читаєте. Тобто, facebook є скрізь. Важливо пам’ятати ідею синхронізації, адже соціальні медіа сьогодні – це справжня екосистема синхронізованих машин» – конкретизує Світлана Матвієнко.
До 2006 року інтернет- мережі існували за принципом живих мереж, майже як люди – чим більше відкриті вони до нових зв’язків, і чим менше прив’язані до своїх груп, тим більші шанси мають на прогрес. Однак з 2006 у Світовій павутині починає діяти алгоритм. «Все тому, що почали шукати спосіб заробляти на даних про людей. Коли почав працювати алгоритм – з’явились дуже міцні зв’язки і дуже замкнені групи», – пояснює Світлана Матвієнко.
Виходить так, що у WWW ми маємо лише ілюзію повної свободи. «Ніщо не є нейтральним – усе має ідеологічну побудову» – така основна теза дослідниці. І алгоритми також мають ідеологічне забарвлення.
Цікаво, що алгоритми, які добре працюють, мають непередбачувані наслідки. Як приклад Світлана Матвієнко докладніше розповіла про алгоритм News Feed на facebook. «Ми думаємо, що читаємо все, але насправді читаємо сфабриковану стрічку».
За словами Світлани Матвієнко, першу формулу алгоритму Edge Rank, який прораховує, які новини мають з'явитись у кожного користувача у стрічці новин, використовували до 2009 року. Вже зараз у facebook весь аналіз профілів користувачів відбувається за такими складними алгоритмами, які можна кваліфікувати як штучний інтелект. До прикладу, раніше була прив’язка до слів, які ми писали; сьогодні ж машина вже навчилася визначити, скажімо, якої породи собаку ви виставили на фото. Це технології, які слідкують за нашою поведінкою, вивчають нас, і, таким чином, ми самі їх вчимо розуміти певні речі, розпізнавати їх. «І все було б добре, якби на цьому не робилися гроші, і якби нам повідомляли, що саме береться, як саме читається, хто маніпулює. Нам ніхто цього не говорить і, власне, у цьому велика проблема».
Усі новини у facebook працюють за системою персоналізації. Принцип простий: щоб новина була життєздатною, у ній має подаватись те, що подобається користувачеві. Механізм нашої психології та усі наші дії у facebook прораховує Social Graph. Це своєрідна база даних стосунків, яка вираховується алгоритмом для складання News Feed. Таким чином, в залежності від кількості «лайків» та «кліків» не надто важливі новини можуть заблокувати на вашій сторінці справді важливі.
«Ми не знаємо, як саме вираховується так званий інтерес користувача до певної новини, але ми знаємо, що є певна формула. Вираховується інтерес, вираховується стосунок того, хто створює певний запис, до того, хто його читає, вираховується як впливає час публікації посту, коли його переглянув користувач, тип цього посту – чи це відео, чи фото, чи текст. Ще враховується скільки часу користувач дивиться на цей пост. Це глибокий аналіз того, що ми можемо назвати інтимною інформацією», – говорить Світлана Матвієнко.
«Алгоритми facebook часто змінюються, майже щомісяця, але не завжди нас про це попереджають. Найчастіше ми цього просто не знаємо. Треба розуміти, що facebook постійно перебуває в стані експерименту. І ми ніколи точно не знаємо що там робиться. Іноді це алгоритми механічні, іноді сидять науковці і просто думають: «А якщо ми таку новину запустимо, який ефект буде?» І в цьому ми бачимо, що алгоритмічна етика нікого не хвилює насправді, ніякі права користувачів, ніякий доступ до інформації, це, властиво, доказ недоступу до інформації. Це гра з інформацією – гра зі свободою». Цікаво, що за весь час існування facebook лише два скандали, пов’язані із такими експериментами, потрапили у світовий медіапростір.
Світлана Матвієнко має свої припущення і щодо Революції Гідності та російсько-української війни, і зв’язку цих подій із соціальними мережами. Загальновідомо, що facebook зіграв вагому координаційну роль у часі подій Майдану. Але вже в історичному, першому повідомленні-запрошенні на Майдан Світлана Матвієнко бачить застосування комерційного алгоритму, який ламає усю горизонтальну мережу, про яку йшлось вище:
«Наталія Соколенко в одному із інтерв’ю загадала, що Володимир Компанієць заплатив 600$ на промоцію цього посту Мустафи Найєма. Коли я це прочитала, мене почало цікавити, хто ще зробив так. З тих інтерв’ю, що я знаю, виявляється, що практика промоції за гроші великої кількості важливої інформації під час Майдану була надзвичайно поширеною. Володимир Компанієць наприклад, в іншому інтерв’ю, яке я слухала, говорив, що він більше 1000$ витратив тільки на промоцію facebook-повідомлень... Це означає, що ніякої горизонтальності там немає, ці гроші платилися для того, щоб обійти алгоритм. Тобто, ми використовували facebook, щоб дати усім інформацію, а комерційний алгоритм працював у той спосіб, що не давав цій інформації бути достатньо видимою у контексті інших глобальних подій».
Другий цікавий аспект, який відстежує Світлана Матвієнко: навіть за часів Майдану, і потім, вже з початком російської агресії, у західній пресі було чимало розмов про те, що може початись не лише наступна світова війна, але й велика кібервійна:
«Всі чекали, але її не сталося. Є відомий хак виборчого веб-сайту – це такий показовий приклад: ми бачимо, ніякого іншого змісту в цій атаці не було. Тільки картинка була зроблена, яку можна по телевізору показати». Згадала Світлана Матвієнко і Євгена Докукіна, чоловіка, який вважає себе творцем українського кібервійська. Але цих прикладів не достатньо, щоб назвати їх «Великою кібервійною». Дослідниця каже, що в українському контексті кібервійна набрала точкової форми:
«Це відбувається через або за допомогою соціальних мереж…Тролі чи хакери активно використовують правила самого facebook-у, наприклад, пишуть такі аргументовані повідомлення, що саме цей користувач має бути заблокований, і блокування справді працює. Це спеціально люди навчені, вони знають що facebook хоче чути, вміють ефективно сформулювати ці повідомлення, і ціла фабрика працює точково, блокуючи величезну кількість профілів. Це дуже цікава тактика».
Останнім пазлом у розумінні переказаного вище є те, що сьогодні кожен користувач соціальних мереж є не просто суб’єктом – він є суб’єктом даних. І це робить його до певної міри заручником ситуації: «Наша суб’єктність розірвана між двома позиціями – це глобального суб’єкта даних і локального суб’єкта даних. Усі наші мережі і наша інформація проходять через усю інфраструктуру, сервери знаходяться в різних країнах. А з іншого боку – ми є локальними суб’єктами даних, тому що ми громадяни певних країн. І різні країни мають різну політику, і дуже різне ставлення до активізму, певних дискусій про права і свободи: десь заборонено і ризиковано говорити про права ЛГБТ-спільнот, десь – про фемінізм, десь неможливо виступати проти тоталітарної країни… Але інформація проходить скрізь, і таким чином ми стаємо залежними від такої майже неможливої ситуації: ми є дуже локальні, і, разом з тим, глобальні. І немає виходу з цієї ситуації, тому що інформація не може конденсуватись в одній країні».