Просвітництву часто хибно відводять роль "Століття Розуму". Насправді, це повалення раціональної філософії на користь соціології та психології.
Влітку 1776 року, знаменитий мемуарист Джеймс Босвел відвідав Единбурзький будинок Девіда Г’юма, де помирав філософ. Г’юм, нетипово худий і "мертвотний" в блідості, тим не менш "супокійний". На розпитування Босвела, він підтвердив свою думку, що загробне життя було "необґрунтованою фантазією". "Дивлячись у вічі смерті, — повідомляв Босвел, — Г’юм безтурботно передбачив власну анігіляцію". "Я зберіг свою віру", — пише Босвел, але "покинув його з враженнями, які тривожили мене деякий час."
Ця сцена часто служить представленням кар’єри Г’юма в мініатюрі. Слізливе благочестя Босвела розбивається об розум Просвітництва. Забобон здригається перед знанням. Холоднокровність безбожництва Г’юма вражала сучасників, а сучасні атеїсти високо цінують цей переказ.
У книжці «Г’юм: інтелектуальна біографія» Джеймс А. Гарріс проколює
бульку більшості цих мітологій. Будичи атеїстом, Г’юм однак був далеко не настільки доґматичним як його теперішні шанувальники. Він точно не був раціоналістом. Більше того, його репутація філософської безстрашності була роздутою.
Девід Г’юм народився в 1711 році в Шотландії, третьою дитиною в сім’ї облагородженого юриста. Він провів велику частину свого життя в заміському родинному будинку, Найнвелс. Як молодший син, Г’юм потребував фаху. Він виявляв зацікавлення до права та бізнесу, йому до вподоби були деякі незначні посадові зловживання. Але він завжди мріяв, пише пан Гарріс, — «жити життям людини книжної». Таке прагнення якраз тоді ставало можливим — це був час, коли все ширший комерційний ринок друку замінив опертя на патронаж аристократії.
Писання зрештою зробить Г’юма багатим і відомим, але багато років він жив минущим, скромним життям. Він часто був нещасливий. На початку 1730-тих, Г’юм пережив емоційний зрив. В цей час, і періодично опісля, він жив зі своєю сім’єю – не в змозі влаштуватися в суспільстві і покалічений депресією ( «хворобою вчених», як висловився один з його лікарів). Його понурість була викликана читанням і переконанням, що приписи традиційного християнства та стоїчної моралі є непідйомним тягарем.
Книжка Гарріса рекламується як інтелектуальна біографія. Вона не витіснить стандартну біографію написану Е. С. Мосснером 1954 року. Однак, як історик ідей Г’юма, Гарріс значно перевершує Мосснера. Г’юм писав надзвичайно плідно: про філософію, економіку, політику, релігію та англійську історію. Гарріс не вибудовує жодної системи з такої різноманітності. Він йде хронологічно, фіксуючи кожну роботу на тлі навколишніх текстів і дискусій. Гаррісовий Г’юм існує не в плоті, а на сторінках, залучаючи колег філософів — таких, як Мандевіль, Монтеск'є та Шефтсбері.
Ерудований метод Гарріса несе свої видатки. Г’юмова дружба з Адамом Смітом, його континентальні подорожі, його горезвісна суперечка з параноїдальним Руссо – жодне з цього не передано в деталях. Текстові тлумачення Гарріса несуть флер сухості та зарозумілості. Але терплячі читачі будуть винагороджені. Г’юм виступає в якості продукту епохи Просвітництва, як це насправді й було, а не як він існує в благодушній легенді.
В своїх найранніших і найістотніших творах, Г’юм прийняв емпіричний світогляд Локка – ідею, що знання виходить з відчуттів – але провадив власний скептецизм далі, ніж на те наважився Локк. Г’юм заперечував нашу здатність розуміти — навіть недосконало — матеріальний причинний зв'язок, і він відмовився від будь-якого поняття "кінцевої причини" (або задуму) в створеному порядку. Він також заперечував тимчасову стабільність наших індивідуальних особистостей. Те, що камінь обов'язково розіб'є шибу, чи уявлення про те, що я є тією самою людиною, що й минулого тижня, — це були всього лиш трюки уяви, які застосовуються для впорядкування хаотичної стихії відчуття. Вони не є очевидно правдивим.
На думку Г’юма, марнославство і пошук комфорту були ключовими компонентами нашої "психічної анатомії", і саме почуття рухали людське суспільство. Привілеювання психічної установки було характерно для епохи, як і фундаментальний утилітаризм Г’юма. Просвітництву в багатьох підручниках часто хибно відводять роль "Століття Розуму". Насправді, це повалення раціональної філософії на користь соціології та психології. Г’юмові "Трактат про людську природу" та "Дослідження стосовно людського пізнання" підірвали не тільки релігію, але й раціоналізм.
В середні та пізні роки життя, Г’юм писав есеї і наративні історії про Англію, отримавши широку аудиторію та досягнувши успіху, якого давно шукав. Ці історії потішали і зачаровували його читачів, але не кидали їм виклик. Вони були проникливими, як показав Гарріс, але вони також відображали манірний дилетантизм їхньої епохи.
Г’юм залишається найбільш знаним своєю арелігійністю. Його есеї, що захищали самогубство і критикували чуда, досаждали ортодоксам, а вони у відповідь ненавиділи його. У своєму "Діалозі щодо природної релігії" він саботував ньютонівське богослов’я продуманого створення, яке було популярним в той час. "Що спричинило першопричину? — запитав він. — Чому ми вшановуєм святе творіння, не зважаючи на такий занепад і вбогість? " Такі провокації, насправді, ефективно спрацьовували лиш проти досить вузького асортименту богословських арґументів: раціональної релігії, яка вийшла з емпіризму Локка.
Гарріс відзначає, що Г’юм прагнув дослідити релігію з “максимально відстороненої” точки зору, щоб “послабити вплив” забобонів. Просвітництво часто хвалилося такими спробами відстороненості, але наскільки правдоподібним був такий проект для філософа, який надавав перевагу почуттю і корисності над істиною? Гарріс нагадує нам, що саме невірство Г’юма – не тільки релігійність його опонентів – може бути предметом психологічних досліджень. Г’юм надавав перевагу філософії над релігією, бо філософія має “мало можливостей переривати надовго наші природні схильності”. Як той, що шукав “моральності без самообмеження, задоволення без зніженості, і любові до життя без страху смерті”, Г’юм знав, що атеїзм може принести йому полегшення. А чи був атеїзм правдивим, це його не цікавило.
Автор є професором історії в Королівському університеті в Кінґстоні, Онтаріо.
Jeffrey Collins
The Commercial Philosopher
The Wall Street Journal, 10.01.2016
Зреферувала Христина Семанюк
HUME: AN INTELLECTUAL BIOGRAPHY
James A. Harris
Cambridge, 621 pages, $55
12.02.2016