Думку про те, що люди колись розселяться по всій галактиці, багато років тому висловив винахідник і візіонер Констянтин Ціолковський. Добре відомий його знаменитий вислів: «Земля – колиска людства, але не можна все життя жити в колисці». З тих часів ідея колонізації Чумацького шляху живе в науковій фантастиці, яка перетворила її на загальноприйняту частину образу нашого майбутнього. Політ до зірок часто вважають чимось обов’язковим – певною умовою виживання людства як виду. Однак дедалі більше переконуємося: можливо, людству ніколи не судилось мандрувати галактикою.
Головна проблема, якої просто не уявляли на початку наукової фантастики, полягає у розмірах Всесвіту. Тау Кита, одна з найближчих до нас зірок, віддалена на дванадцять світлових років від Землі. Це – у 100 млрд. разів далі, ніж Місяць. На космічних кораблях неможливо долати такі відстані, адже не можна створити умови, які б століттями забезпечувати існування на них людської популяції, поки триватиме подорож. Замість корабля потрібно створити ковчег, який міг би підтримувати закнуту екосистему з людей, тварин і рослин.
Але такий ковчег не повинен бути надто великий, адже йому ще й потрібно розвивати високу швидкість, аби скоротити до мінімуму час впливу на екіпаж космічної радіації. Що більший буде ковчег, тим більше йому буде потрібно палива для гальмування при наближенні до місця призначення. Але якщо зробити його відносно малим, то виникнуть проблеми з ресурсним метаболізмом і екологічним балансом, на що вказує, зокрема, біогеографія далеких островів. При цьому космічний ковчег буде ізольованіший, ніж будь-який острів. Отже, вимоги до розміру суперечать одна одній, що може зробити місію в принципі нездійсненною.
Важливо до цього додати, що наше тіло – це не автономний організм. 80% ДНК у ньому – це не наша власна ДНК, а ДНК незліченної кількості найдрібніших істот, що в ньому мешкають. Щоб ми були здорові, між ними має зберігатися динамічна рівновага. Уся ця складна екосистема виникла на поверхні планети під впливом таких специфічних факторів, як гравітація Землі, її магнітне поле, хімічний склад, атмосфера, сонячна раціація тощо. Потрібно якось відтворити усі ці чинники або знайти їм штучну заміну.
Така ситуація є надто складною для моделювання. Отже, будь-який міжзоряний ковчег буде експериментом, а його жителі – лабораторними тваринами. Якщо навіть перше покоління екіпажу на це погодиться, це не означатиме згоди їх нащадків. Покоління за поколінням ці люди житимуть в закритому просторі без жодної змоги його покинути.
Крім того, щоб експеримент міг продовжуватися, екіпажу потрібно дотримуватися жорстких правил. Розмноження в ковчезі не може бути вільним, адже потрібно підтримувати мінімальну кількість населення і не перевищути максимальну. Професії, необхідні для функціонування ковчега, стануть обов’язковими. Тому і вибір роботи не буде вільним. Жорсткі умови диктуватимуть те, що суспільство ковчега почне приписувати своїм членами певні правила поведінки, що означатиме створення чогось на кшталт тоталітарної держави.
У галузях соціології і психології важко робити прогнози, адже для людства характерна висока адаптивність. Утім, як свідчить історія, життя в тоталітарних державах і соціальних системах погано впливає на людей. Якщо сюди додати ще й повну ізоляцію від навколишнього середовища, ймовірність психічних хвороб і душевних розладів буде дуже високою. Тяжко уявити, що таке суспільство залишатиметься стабільним протягом багатьох поколінь.
Люди, щоправда, істоти гнучкі і винахідливі, тож можна собі уявити, що всі ці проблеми якось можна буде вирішити. Але навіть якщо екіпаж ковчега успішно досягне найближчої планетної системи, проблеми для нього тільки почнуться. Планета, на якій висадяться люди, може бути або живою, або мертвою. Якщо на ній буде життя, наслідки контакту з ним будуть якими завгодно – від нешкідливих до фатальних. Якщо ж планета буде мертвою, то колоністам потрібно буде її терраформувати, використовуючи місцеві ресурси і ті, які вони з собою привезуть. Це буде довгий процес, який, можливо, триватиме роками. Увесь цей час ковчег – або його аналог на планеті – повинен продовжувати функціонувати без серйозних збоїв.
Отже, з міжзоряною мандрівкою пов’язаний цілий набір надзвичайно складних проблем, а з колонізацією планети – ще один. Шанси на успіх такого проекту вигладають дуже примарними. Утім, аби хоч спробувати собі його уявити, кілька першочергових умов маюьб бути виконані на Землі. По-перше, тут має виникнути стійка цивілізація, яка має навчити нас багато речей, які потрібні для того, щоб сконструювати на ковчезі життєздатний мезокосм. По-друге, нам потрібно потренуватися на ковчезі, який рухатиметься навколо Сонця. Його можна буде ремонтувати, а також з ним можна буде підтримувати зворотний зв’язок. По-третє, нам потрібно зайнятися активним пошуком найближчих планетних систем за допомогою автоматики, щоб потім виявити підходящі кандидатури для освоєння.
Якщо заздалегідь не здійснити усі ці кроки, людство не зможе успішно колонізувати інші зоряні системи. При цьому сама підготовка до цього проекту займе багато століть і вимагатиме створення на Землі об’єднаної цивілізації, здатної здійснювати подібні довгострокові плани. Така цивілізація – необхідна, хоч і не достатня умова для міжзоряних перельотів. Таким чином, якщо ми не створимо її на своїй планеті, жодної іншої планети у нас ніколи не буде.
Kim Stanley Robinson
What Will It Take for Humans to Colonize the Milky Way?
Scientific American, 13/01/2016
Зреферував Євген Ланюк