Народження міту

 

22 січня 1942 року головна радянська військова газета "Красная звезда" опублікувала нарис свого літературного секретаря Кривицького "Про 28 полеглих героїв". Це був майже день народження одного з найбільших радянських мітів періоду «великої вітчизняної війни» – міту про «28 героїв-панфіловців». «Панфіловці» – бійці гвардійської дивізії імені Панфілова, які в листопаді 1941-го біля підмосковного роз’їзду Дубосеково нібито зупинили 18 німецьких танків, а головне – нібито всі до одного при цьому загинули і згодом стали (посмертно, звичайно ж) Героями Радянського Союзу.

 

Політрук Василій Дієв-Клочков

 

 

Все ж народження міту почалося трохи раніше – 27-28 листопада 1941 року, коли та ж "Красная звезда" розмістила перші повідомлення про «подвиг 28 панфіловців». Але тоді міфу бракувало для солідності «дрібнички» – імен і прізвищ героїв, а також романтичних подробиць їхньої загибелі – наприклад, слів політрука Клочкова: «Велика є Росія, а відступати нема куди – за нами Москва». Ці слова в СРСР стали культовими й легендарними, ледве не головним гаслом усього міту «великої вітчизняної війни». От тільки переповісти їх нащадкам не було кому – адже всі свідки, всі "28" – загинули…

 

А втім, виявилося, що не всі. Уже на початку 1942 року радянська контррозвідка затримала одного «повсталого з мертвих» «панфіловця», який не лише не загинув у боротьбі з окупантами, а й потрапив у їхній полон біля того ж роз’їзду Дубосеково.

 

Невдовзі знайшлися ще троє «воскреслих», які – живісінькі – допоминалися від радянської влади належних їм орденів Леніна й геройських зірочок.

 

Іван Добробабін

 

 

Але найбільше вразив ще один «панфіловець» – Іван Добробабін. У листопаді 1947 року його затримала радянська військова прокуратура – після того, як він встиг не лише побувати в німецькому полоні, а й послужити в німецькій поліції на Харківщині. При затриманні в нього знайшли книжку з описом його персонального подвигу й геройської смерті під Москвою в листопаді 1941-го.

 

 

На той час пам’ятники «героям-панфіловцям» уже стояли в багатьох містах і селах СРСР. Їхньому подвигу присвятили свої твори культові радянські письменники Микола Тихонов, Олександр Бек, Михайло Свєтлов (не згадуючи про менш відомих).

 

Військовій прокуратурі СРСР ніц не лишалося, як узятися за з’ясування того, що ж насправді сталося біля роз’їзду Дубосеково 6 років перед тим.

 

З’ясувалося, по-перше, що всі численні нариси, оповідання, вірші й поеми про 28 панфиловців, створені в СРСР, базувалися на єдиному джерелі – нарисі згаданого Кривицького "Про 28 полеглих героїв". Усі 23 (не 28) прізвища удостоєних звання Героя – звідти ж.

 

Але автором першого повідомлення про «подвиг 28-ми» був військовий кореспондент газети "Красная Звезда" ("КЗ") Коротєєв. У своїх свідченнях прокурорам він пізніше згадував, як у листопаді 1941-го зустрів комісара панфіловської дивізії і той розповів, як на позиції однієї роти наступали 54 німецькі танки, але рота геройські всіх їх затримала. Комісар дивізії не був свідком бою, а розповідав зі слів іншого, меншого комісара, який, проте, також не бачив того подвигу на власні очі. Кореспондент писав свій нарис на підставі політичного донесення про той бій, де не було названо ні кількості загиблих, ані їхніх прізвищ, а лише була згадка про двох зрадників, які хотіли здатися німцям, але були застрілені своїми ж.

 

Згодом уже згаданий Кривецький побував на місці бою, звідки вигнали німців. Але, замість очікуваних 28 червоноармійських трупів, там знайшли лише шість. За наказом полковника ротний командир нібито загиблих склав йому список «героїв», переписавши прізвища з якоїсь відомості.

 

Згодом у редакції "КЗ" прийняли чисельність неповної роти, що нібито билася під Дубосековим, за 30, відійняли двох убитих «зрадників» - так і вийшло число 28.

 

Головний редактор "КЗ" Ортенберг через 6 років пояснював прокурорам необхідність появи текстів про 28 панфіловців: "Питання про стійкість радянських воїнів у той період набуло особливого значення. Гасло "Смерть або перемога", особливо в боротьбі з ворожими танками, було вирішальним гаслом. Подвиги панфіловців і були взірцем такої стійкості. Виходячи з цього, я запропонував Кривицькому написати передову статтю про героїзм панфіловців".

 

У відповідь на підступне питання представника Головного політуправління армії, звідки Кривицький взяв слова політрука Клочкова про Москву як ліміт великої Росії, той чесно зізнався, що сам їх вигадав. А слідчим прокуратури сказав: «Що ж до відчуттів і дій 28 героїв – це мій літературний домисел. Я ні з ким із поранених гвардейців чи тих, що лишилися в живих, не розмовляв».

 

Найдивовижнішими були покази колишнього полкового командира героїв Дубосекова, полковника Капрова: «Жодного бою 28 панфіловців з німецькими тан­ками біля роз’їзду Дубосеково 16 листопада 1941 р. не було – це суцільна вигадка. Ніхто з корес­пондентів до мене не звертався в той період: я нікому ніколи не казав про бій 28 панфіловців, та й не міг казати, бо такого бою не було. Жодного донесення з цього приводу я не писав. Я не знаю, на підставі яких матеріалов писали в газе­тах, зокрема, в "Красной Звезде" про бій 28 гвардійців з дивізії ім. Панфілова».

 

Остаточний висновок головного військового прокурора ЗС СРСР генерал-лейтенанта Афанасьєва був такий: «Встановлено, что подвиг 28 гвардійців-панфіловців, висвітлений у пресі, є вигадкою кореспондента Коротєєва, Ортенберга й особливо Кривицького».

 

Звісно, це був висновок для глибоко внутрішнього користування. Десятиліттями він ховався у спецсхронах Державного архіву РФ (фонд Прокуратури СРСР), у 1990-х якимсь контрабандним шляхом з'явився у московській пресі,аж нарешті у липні 2015-го був оприлюднений офіційно.

 

 

ДОДАТОК

 

Переклад з російської.

 

 

11 червня 48

 

№145лсс

 

 

ЦК ВКП (б)

 

товаришеві ЖДАНОВУ А.О.

 

 

 

У листопаді 1947 року військова прокуратура Харківського гарнізону заарештувала за зраду Батьківщині ДОБРОБАБІНА Івана Євстаховича.

 

Розслідуванням встановлено, що, будучи на фронті, ДОБРОБАБІН добровільно здався німцям у полон, а навесні 1942 року став служити у них начальником поліції с. Перекоп, Валківського району, Харківської області.

 

У березні 1943 року, після визволення Валківського району, ДОБРОБАБІН був заарештований радянськими органами, але з-під варти втік, знову перейшов до німців, знову поступив у поліцію і продовжував вести активну зрадницьку діяльність.

 

При арешті у ДОБРОБАБІНА знайшли книжку про "26 героїв панфіловців", і виявилося, що він значиться одним із головних учасників героїчного бою, за що йому і присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

 

Допитом ДОБРОБАБІНА встановлено, що в районі Дубосеково він дійсно був (там і здався німцям у полон), але ніяких подвигів не чинив, і все, що написано про нього в книзі про героїв панфіловців, не відповідає дійсності.

 

Далі було встановлено, що, окрім ДОБРОБАБІНА, залишилися в живих ВАСИЛЬЄВ Іларіон Романович, ШЕМЯКІН Григорій Мелентійович, ШАДРІН Іван Демидович і КУЖЕБЕРГЕНОВ Данило Олександрович, які також числяться в списку 28 панфіловців, загиблих у бою з німецькими танками.

 

У зв'язку з цим виникла необхідність перевірки і самих обставин бою 28 гвардійців з дивізії імені Панфілова, що відбувся 16 листопада 1941 року біля роз'їзду Дубосеково.

 

 

Перевіркою встановлено:

 

Уперше повідомлення про бій гвардійців дивізії Панфілова з'явилося в газеті "Красная звезда" 27 листопада 1941 року.

 

У нарисі кореспондента Коротєєва описано героїчні бої гвардійців дивізії ім. Панфілова з танками супротивника, зокрема, повідомлялося про бій 5-ої роти Н-ського полку під командою політрука Дієва з 54 німецькими танками, під час якого було знищено 18 німецьких танків. Про учасників бою говорилося, що "загинули всі до одного, але ворога не пропустили".

 

28 листопада в "Красной звезде" було надруковано передову статтю під назвою "Заповіт 28 полеглих героїв". У статті зазначалося, що з танками супротивника билися 29 панфіловців, один із них виявився легкодухим – підняв руки вгору, за що і був застрелений своїми товаришами, а решта "...склала свої голови – всі двадцять вісім. Загинули, але не пропустили ворога.".

 

Передову написав літературний секретар "Красной звезды" Кривицький.

 

22 січня 1942 року "Красная звезда" опублікувала нарис Кривицького під заголовком "Про 28 полеглих героїв", в якому детально описано подвиг 28 панфіловців, їхні переживання, вперше повністю названі їхні прізвища, імена та по батькові.

 

У нарисі Кривицкий упевнено, як очевидець або людина, що чула розповідь учасників бою, писав:

 

"Бій тривав понад чотири години. Вже чотирнадцать танків нерухомо застигли на полі бою. Уже вбитий сержант Добробабін, убитий боєць Шемякін... мертві Конкін, Шадрін, Тимофєєв і Трофімов... Запаленими очима Клочков подивився на товаришів – "Тридцять танків, друзі, - сказав він бійцям, - доведеться всім нам померти, напевно. Велика є Росія, а відступати нікуди. Позаду Москва.". Прямо під дуло ворожого кулемета йде, схрестивши на грудях руки, Кужебергенов і падає замертво.".

 

Усі численні нариси й оповідання, вірші та поеми про 28 панфіловців, що з'явилися пізніше у пресі, написані або Кривицьким або за його участі і в різних варіантах повторюють його нарис "Про 28 полеглих героїв".

 

 

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 липня 1942 року, на клопотання командування Західного фронту, всім 23 гвардійцям, перерахованим у нарисі Кривицького, було присвоєно посмертно звання Героя Радянського Союзу.

 

У травні 1942 року був заарештований за добровільну здачу в полон німцям червоноармієць КУЖЕБЕРГЕНОВ Данило Олександрович, який при перших допитах показав, що він є тим самим КУЖЕБЕРГЕНОВИМ, якого вважають загиблим у числі 28 героїв-панфіловців.

 

Далі КУЖЕБЕРГЕНОВ зізнався, що в бою під Дубосековим він не брав участь, а свідчення свої дав на підставі газетних повідомлень, у яких про нього писали як про героя-панфіловця.

 

На клопотання командира 1075 полку – полковника КАПРОВА, замість КУЖЕБЕРГЕНОВА Данила був включений в Указ про нагородження нібито, загиблий у бою з німецькими танками під Дубосековым КУЖЕБЕРГЕНОВ Аскар.

 

Проте в списках 4 роти КУЖББЕРГЕНОВ Аскар не значиться і, таким чином, не міг бути серед "28" панфіловців.

 

Матеріалами зробленої перевірки, а також особистими поясненнями Коротєєва, Кривицького та редактора " Красной звезды " Ортенберга встановлено, що подвиг 28 гвардійців-панфіловців, висвітлений у пресі, є вигадкою кореспондента Коротєєва, Ортенберга й особливо Кривицького. Ця вигадка була повторена в творах письменників М.Тихонова, В.Ставського, О.Бека, М.Кузнецова, Липка, Свєтлова й інших.

 

Пам'ять 28 панфіловців увічнена встановленням пам’ятника в с. Нелідово, Московської області. У Алма-Атинському парку культури та відпочинку встановлено мармуровий обеліск з меморіальною дошкою; їхнім ім'ям названий парк Федерації і декілька вулиць столиці республіки. Імена 28 панфіловців присвоєні багатьом школам, підприємствам і колгоспам Радянського Союзу.

 

Про викладене доповідаю на Ваше розпорядження.

 

(Г.САФОНОВ)

 

 

Дописано від руки:

 

"З живих, яким присвоєно звання Героя Радянського Союзу:

 

1) Добробабін – вручена нагорода

 

2) Шадрін –   —"—

 

3) Васильєв – невідомо

 

4) Шемякін –   —"— "

 

 

 

 

 

Цілком таємно

 

Прим[ірник] №1

 

 

Довідка-доповідь "Про 28 панфіловців"

 

 

У листопаді 1947 року Військовою Прокуратурою Харківського гарнізону був заарештований і притягнутий до кримінальної відповідальности за зраду Батьківщини гр-н ДОБРОБАБІН Іван Євстахович.

 

Матеріалами слідства встановлено, що, будучи на фронті, ДОБРОБАБІН добровільно здався в полон німцям і навесні 1942 року поступив до них на службу. Служив начальником поліції тимчасово окупованого німцями с. Перекоп, Валківського району, Харківської області. У березні 1943 року, при визволенні цього району від німців, ДОБРОБАБІН, як зрадник, був заарештований радянськими органами, але з-під варти втік, знову перейшов до німців і знову влаштувався на роботу в німецькій поліції, продовжуючи активну зрадницьку діяльність, арешти радянських громадян і безпосереднє здійснення примусового відправлення молоді на каторжні роботи в Німеччині.

 

Вину ДОБРОБАБІНА повністю встановлена і сам він признався в скоюванні злочинів.

 

При арешті у ДОБРОБАБІНА знайдено книгу про "28 героїв панфіловців", і виявилось, що він числиться одним із головних учасників цього героїчного бою, за що йому надано звання Героя Радянського Союзу.

 

Допитом ДОБРОБАБІНА встановлено, що в районі Дубосеково він дійсно був, був легко поранений і полонений німцями, але ніяких подвигів не здійснював, і все, що написано про нього в книзі про героїв-панфіловців, не відповідає дійсності.

 

Іван Шадрін

 

 

Далі було встановлено, що, окрім ДОБРОБАБІНА, залишилися в живих ВАСИЛЬЄВ Іларіон Романович, ШЕМЯКИН Григорій Мелентійович, ШАДРІН Іван Демидович і КУЖЕБЕРГЕНОВ Данило Олександрович, які також числяться в списку 28 панфіловців, загиблих у бою з німецькими танками.

 

Тому виникла необхідність розслідування і самих обставин бою 28 гвардійців з дивізії ім. Панфілова, що відбувався 16 листопада 1941 року у роз'їзду Дубосеково.

 

Розслідування встановило:

 

Вперше повідомлення про бій гвардійців дивізії Панфілова з’явилося в газеті "Красная звезда" 27 листопада 1941 року.

 

У нарисі фронтового кореспондента КОРОТЄЄВА описувалися героїчні бої гвардійців дивізії ім. Панфілова з танками супротивника. Зокрема, повідомлялося про бій 5-ої роти Н-ского полку під командою політрука ДІЄВА з 54 німецькими танками, в якому було знищено 18 танків супротивника. Про учасників бою говорилося, що "загинули всі до одного, але ворога не пропустили".

 

28 листопада в "Красной звезде" була надрукована передова стаття під заголовком "Заповіт 28 полеглих героїв". У цій статті було вказано, що з танками супротивника билися 29 панфиловців.

 

 

"Понад п'ятдесят ворожих танків рушили на рубежі, займані двадцятьма дев'ятьма радянськими гвардійцями з дивізії ім. Панфілова... Виявив легкодухість лише один із двадцяти дев'яти ... лише один підняв руки вгору ... декілька гвардійців одночасно, не змовляючись, без команди, вистрілили у боягуза та зрадника.".

 

Далі в передовій сказано, що решта 28 гвардійців знищила 18 танків супротивника і ... "склали свої голови – всі двадцять вісім. Загинули, але не пропустили ворога".

 

Передова була написана літературним секретарем "Красной Звезды" КРИВИЦКИМ. Прізвищ гвардійців, що билися і загинули, як в першій, так і в другій статті вказано не було.

 

У 1942 році в газеті "Красная Звезда" від 22 січня КРИВИЦЬКИЙ помістив нарис під заголовком "Про 28 полеглих героїв", в якому детально написав про подвиг 28 панфіловців. У цьому нарисі КРИВИЦЬКИЙ упевнено, як очевидець або людина, що чула розповідь учасників бою, пише про особисті переживання й поведінку 28 гвардійців, уперше називаючи їх прізвища:

 

"Нехай армія і країна дізнаються, нарешті, їхні горді імена. В окопі були: КЛОЧКОВ Василь Георгійович, ДОБРОБАБІН Іван Євстахійович, КРЮЧКОВ Абрам Іванович, МІТІН Гаврило Степанович, КАСАЄВ Алікбай, ПЕТРЕНКО Григорій Олексійович, ЕСІБУЛАТОВ Нарсутбай, КАЛЕЙНІКОВ Дмитро Митрофанович, НАТАРОВ Іван Мойсейович, ШЕМЯКІН Григорій Михайлович, ДУТОВ Петро Данилович, НИТЧЕНКО Микола, ШАПОКОВ Душанкул, КОНКІН Григорій Юхимович, МОСКАЛЕНКО Микола, ЄМЦОВ Петро Кузьмич, КУЖЕБЕРГЕНОВ Данило Олександрович, ТИМОФЕЄВ Дмитро Хомич, ТРОФІМОВ Микола Гнатович, БОНДАРЕНКО Яків Олександрович, ВАСИЛЬЄВ Ларіон Романович, БОЛОТОВ Микола, БЕЗРІДНИЙ Григорій, СЕНГІРБАЄВ Мустафа, МАКСИМОВ Микола, АНАНЬЄВ Микола"...

 

Далі КРИВИЦЬКИЙ зупиняється на обставинах смерті 28 панфіловців:

 

"... Бій тривав понад чотири години. Вже чотирнадцять танків нерухомо застигли на полі бою. Вже вбитий сержант ДОБРОБАБІН, убитий боєць ШЕМЯКІН... мертві КОНКІН, ШАДРІН, ТИМОФЕЄВ і ТРОФІМОВ... Запаленими очима КЛОЧКОВ подивився на товаришів – "Тридцять танків, друзі, – сказав він бійцям, – доведеться усім нам померти, напевно. Велика є Росія, а відступати нікуди. Позаду Москва... "Прямо під дуло ворожого кулемета йде, схрестивши на грудях руки, КУЖЕБЕРГЕНОВ і падає намертво"...

 

Усі нариси й оповідання, вірші й поеми про 28 панфіловців, що з'явилися у пресі пізніше, написані або КРИВИЦЬКИМ або за його участі й у різних варіантах повторюють його нарис "Про 28 полеглих героїв".

 

Поет М.ТИХОНОВ у березні 1942 року написав поему "Слово про 28 гвардійців", в якій він, оспівуючи подвиг 28 панфіловців, особливо говорить про КУЖЕБЕРГЕНОВА Данила:

 

"Стоит на страже под Москвою

КУЖЕБЕРГЕНОВ Даниил:

"Клянусь своею головою,

Сражаться до последних сил!.."

 

Допитаний з приводу матеріалів, що послужили йому для написання поеми, М.ТИХОНОВ показав:

 

"По суті, матеріалами для написання поеми послужили статті КРИВИЦЬКОГО, з яких я й узяв прізвища, згадані в поемі. Інших матеріалів у мене не було... Взагалі те все, що написано про 28 героїв панфіловців, виходить від КРИВИЦЬКОГО або написане за його матеріалами".

 

 

 

У квітні 1942 року, після того, як в усіх військових частинах стало відомо з газет про подвиг 28 гвардійців з дивізії Панфілова, за ініціативою командування Західного фронту було порушено клопотання перед Наркомом Оборони про надання їм звання Героїв Радянського Союзу. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 липня 1942 р. усім 28 гвардійцям, переліченим у нарисі КРИВИЦЬКОГО, були надані посмертно звання Героя Радянського Союзу.

 

У травні 1942 р. Особливим відділом Західного фронту був заарештований за добровільну здачу в полон німцям червоноармієць 4-ої роти 2-го батальйону 1075 стрілецького полку 8-ої гвардійської ім. Панфілова дивізії КУЖЕБЕРГЕНОВ Данило Олександрович, який при перших допитах показав, що він є тим самим КУЖЕБЕРГЕНОВЫМ Данилом Олександровичем, який вважається загиблим в числі 28 героїв панфіловців.

 

У подальших свідченнях КУЖЕБЕРГЕНОВ зізнався, що він не брав участі в бою під Дубосековим, а свідчення свої дав на підставі газетних повідомлень, у яких про нього писали як про героя, що брав участь у бою з німецькими танками, в числі 28 героїв-панфіловців.

 

На підставі свідчень КУЖЕБЕРГЕНОВА і матеріалів слідства, командир 1075 стрілецького полку полковник КАПРОВ рапортом доніс у нагородний відділ ГУК НКО про помилкове внесення в число 28 гвардійців, загиблих у бою з німецькими танками, КУЖЕБЕРГЕНОВА Данила і просив замість нього нагородити КУЖЕБЕРГЕНОВА Аскара, нібито загиблого в цьому бою.

 

Тому в Указ про нагородження і був включений КУЖЕБЕРГЕНОВ Аскар.

 

Проте, в списках 4 і 5 рот КУЖЕБЕРГЕНОВ Аскар не значиться.

 

У серпні 1942 року Військова Прокуратура Калінінського фронту вела перевірку щодо ВАСИЛЬЄВА Іларіона Романовича, ШЕМЯКІНА Григорія Мелентійовича і ШАДРІНА Івана Демидовича, які претендували на отримання нагороди та звання Героя Радянського Союзу як учасники героїчного бою 20 гвардійців-панфіловців з німецькими танками. Одночасно перевірку щодо цього бою робив старший інструктор 4-го відділу ГоловПУ РСЧА старший батальйонний комісар МІНІН, який у серпні 1942 року доніс Начальникові Оргінспекторського відділу ГоловПУ РСЧА дивізійному комісарові тов. ПРОНІНУ:

 

"4 рота 1075 стрілецького полку, в якій народились 28 героїв-панфіловців, займала оборону Нелідово-Дубосеково-Петеліно.

 

16 листопада 1941 року супротивник, випередивши наступ наших частин, близько 8 години ранку великими силами танків і піхоти перейшов в наступ.

 

В результаті боїв під тиском переважаючих сил супротивника 1075 стрілецький полк зазнав великих втрат і відійшов на новий оборонний рубіж.

 

За цей відхід полку командир полку КАПРОВ і військком МУХОМЕД’ЯРОВ були відсторонені від займаних посад і відновлені після того, як дивізія вийшла з боїв і перебувала на відпочинку та доукомплектуванні.

 

Про подвиг 28 ні в ході боїв, ні безпосередньо після бою ніхто не знав і серед мас вони не популяризувалися.

 

Легенда про тих 28 героїв, що героїчно билися й загинули, почалася статтею О.ОГНЄВА ("Казахстанская Правда" від 2.4.42 р.), а потім статтями КРИВИЦЬКОГО й інших".

 

 

 

Опитуванням місцевих жителів з'ясовано, що бої дивізії ім. Панфілова з німецькими танками відбувалися в листопаді 1941 року на території Нелідовської с/ради, Московської області. У своєму поясненні голова Нелідовської с/ради СМІРНОВА розповіла:

 

"Бій панфиловської дивізії біля нашого села Нелідово та роз'їзду Дубосеково був 16 листопада 1941 р. Під час цього бою всі наші жителі, і я теж у тому числі, ховалися у сховках. У район нашого села та роз'їзду Дубосеково німці зайшли 16 листопада 1941 року і відбиті були частинами Радянської Армії 20 грудня 1941 р. У цей час були великі снігові замети, які тривали до лютого 1942 р., через що трупи вбитих на полі бою ми не збирали і похоронів не робив.

 

...У перших числах лютого 1942 р. на полі бою ми знайшли тільки три трупи, які й поховали у братській могилі на околиці нашого села. А потім, уже в березні 1942 р., коли стало танути, військові частини до братської могили знесли ще три трупи, у тому числі й труп політрука КЛОЧКОВА, якого впізнали бійці. Отож у братській могилі героїв-панфіловців, розташованій на околиці нашого села Нелідово, поховані 6 бійців Радянської Армії. Більше трупів на території Нелідовскої с/ради не виявляли".

 

Приблизно те ж розповіли й інші жителі села Нелідово, додавши, що на другий день після бою вони бачили гвардійців ВАСИЛЬЄВА та ДОБРОБАБІНА, що залишилися в живих.

 

Таким чином, слід вважати встановленим, що вперше повідомлення про подвиг 28 героїв панфіловців з'явилися в газеті "Красная Звезда" в листопаді 1941 р. й авторами цих повідомлень були фронтовий кореспондент КОРОТЄЄВ і літературний секретар газети КРИВИЦЬКИЙ.

 

З приводу своєї кореспонденції, вміщеної в газеті " Красная Звезда " від 27 листопада 1941 року, КОРОТЄЄВ показав:

 

"Приблизно 23-24 листопада 1941 р. я разом з військовим кореспондентом газети "Комсомольская Правда" ЧЕРНИШОВИМ був у штабі 16 армії... При виході зі штабу армії ми зустріли комісара 8-ої панфіловської дивізії ЄГОРОВА, який розповів про надзвичайно важку обстановку на фронті та повідомив, що наші люди по-геройськи б'ються на усіх ділянках. Зокрема, ЄГОРОВ навів приклад героїчного бою однієї роти з німецькими танками. На рубіж роти наступали 54 танки і рота їх затримала, частину знищивши. ЄГОРОВ сам не був учасником бою, а розповідав із слів комісара, який також не брав участі в бою з німецькими танками ... ЄГОРОВ порекомендував написати в газеті про героїчний бій роти з танками супротивника, заздалегідь познайомившись з політдонесенням, що поступило з полку... У політдонесенні говорилося про бій п'ятої роти з танками супротивника і про те, що рота стояла "на смерть" – загинула, але не відійшла, і тільки дві людини виявилися зрадниками, підняли руки, щоби здатися німцям, але були знищені нашими бійцями. У донесенні не говорилося про кількість бійців роти, загиблих у цьому бою, і не згадувалося їхніх прізвищ. Цього ми не встановили і з розмов з командиром полку. Пробратися в полк було неможливо і ЄГОРОВ не радив нам намагатися проникнути в полк.

 

Після приїзду в Москву, я доповів редакторові газети "Красная Звезда" ОРТЕНБЕРГУ обстановку, розповів про бій роти з танками супротивника.

 

ОРТЕНБЕРГ мене запитав, скільки ж людей було в роті. Я йому відповів, що склад роти, мабуть, був неповний, приблизно людей 30-40; я сказав також, що з цих людей двоє виявилися зрадниками... Я не знав, що готувалася передова на цю тему, але ОРТЕНБЕРГ мене ще раз викликав і запитував, скільки людей було у роті. Я йому відповів, що приблизно 30 чоловік. Таким чином, і з'явилася кількість тих, що билися – 28 чоловік, оскільки з 30 двоє виявилися зрадниками. ОРТЕНБЕРГ говорив, що про двох зрадників писати не можна, і, мабуть, порадившись з кимось, вирішив у передовій написати тільки про одного зрадника.

 

27 листопада 1941 р. в газеті була надрукована моя коротка кореспонденція, а 28 ноября в "Красной 3везде" була надрукована передова "Заповіт 28 полеглих героїв", написана КРИВИЦЬКИМ".

 

 

 

Допитаний у даній справі КРИВИЦЬКИЙ показав, що коли редактор "Красной Звезды" ОРТЕНБЕРГ запропонував йому написати передову, вміщену в газеті від 28 листопада 1941 р., то сам ОРТЕНБЕРГ назвав число гвардійців-панфіловців, що билися з танками супротивника, - 28. Звідки ОРТЕНБЕРГ узяв цю цифру, КРИВИЦЬКИЙ не знає і тільки на підставі розмов з ОРТЕНБЕРГОМ він написав передову, давши їй заголовок "Заповіт 28 полеглих героїв". Коли стало відомо, що місце, де відбувався бій, визволене від німців, КРИВИЦЬКИЙ за дорученням ОРТЕНБЕРГА виїхав до роз'їзду Дубосеково. Разом із командиром полку КАПРОВИМ, комісаром МУХАМЕД’ЯРОВИМ і командиром 4 роти ГУНДИЛОВИЧЕМ КРИВЕЦЬКИЙ виїжджав на місце бою, де вони виявили під снігом три трупи наших бійців. Проте, на питання КРИВИЦКОГО про прізвища полеглих героїв, КАПРОВ не зміг відповісти:

 

"КАПРОВ мені не назвав прізвищ, а доручив це зробити МУХАМЕД’ЯРОВУ і ГУНДИЛОВИЧУ, які склали список, узявши відомості з якоїсь відомості або списку.

 

Таким чином образом, у мене з'явився список прізвищ 28 панфіловців, полеглих у бою з німецькими танками біля роз'їзду Дубосеково. Приїхавши в Москву, я написав у газету підвал під заголовком "Про 28 полеглих героїв"; підвал був посланий на візу в ПУР. При розмові в ПУРі з тов. КРАПИВІНИМ він цікавився, звідки я взяв слова політрука КЛОЧКОВА, написані в моєму підвалі : "Росія велика, а відступати нікуди – позаду Москва" – я йому відповів, що це вигадав я сам. Підвал був поміщений у "Красной Звезде" від 22 січня 1942 р. Тут я використав оповіді ГУНДИЛОВИЧА, КАПРОВА, МУХАМЕД’ЯРОВА, ЄГОРОВА. У частині ж відчуттів і дій 28 героїв – це мій літературний домисел. Я ні з ким із поранених або тих, що залишилися в живих, гвардійців не розмовляв. З місцевого населення я розмовляв лише з хлопчиком років 14-15, який показав могилу, де похований КЛОЧКОВ.

 

...У 1943 році мені з дивізії, де були і билися 28 героїв-панфілівців, прислали грамоту про надання мені звання гвардійця. У дивізії я був лише три або чотири рази".

 

Генерал-майор ОРТЕНБЕРГ, підтверджуючи по суті свідчення КОРОТЄЄВА і КРИВИЦЬКОГО, пояснив:

 

"Питання про стійкість радянських воїнів у той період набуло особливого значення. Гасло "Смерть або перемога", особливо у боротьбі з ворожими танками, було вирішальним гаслом. Подвиги панфіловців і були зразком такої стійкості. Виходячи з цього, я запропонував КРИВИЦЬКОМУ написати передову статтю про героїзм панфіловців, яка й була надрукована в газеті 28 листопада 1941 року. Як повідомив кореспондент, у роті було 30 панфіловців, причому двоє з них намагалися здатися німцям в полон. Вважаючи політично недоцільним показати відразу двох зрадників, я залишив в передовій статті одного; як відомо, з ним самі бійці розправилися. Передова й була тому названа "Заповіт 28 полеглих героїв".

 

Прізвища героїв для вміщення в список на вимогу КРИВИЦЬКОГО дав йому командир роти ГУНДИЛОВИЧ.

 

Останній убитий у бою в квітні 1942 р. і перевірити, на якій підставі він дав список, не було можливим.

 

Колишній командир 1075 стрілецького полку КАПРОВ Ілля Васильович, допитаний про обставини бою 28 гвардійців із дивізії Панфілова біля роз'їзду Дубосеково й обставини представлення їх до нагороди, показав:

 

“...Жодного бою 28 панфіловців з німецькими танками біля роз'їзду Дубосеково 16 листопада 1941 р. не було – це суцільна вигадка. Того дня біля роз'їзду Дубосеково у складі 2-го батальйону з німецькими танками билася 4-а рота і дійсно билася по-геройськи. З роти загинуло понад 100 чоловік, а не 28, як про це писали в газетах. Ніхто з кореспондентів до мене не звертався в цей період: я нікому ніколи не говорив про бій 28 панфіловців, та й не міг говорити, бо такого бою не було. Ніякого політдонесення з цього приводу я не писав. Я не знаю, на підставі яких матеріалів писали в газетах, зокрема в "Красной Звезде" про бій 28 гвардійців з дивізії ім. Панфілова. У кінці грудня 1941 р., коли дивізія була відведена на формування, до мене в полк приїхав кореспондент "Красной Звезды" КРИВИЦЬКИЙ разом із представниками політвідділу дивізії ГОЛУШКОМ і ЄГОРОВИМ. Тут я вперше почув про 28 гвардійців-панфіловців. У розмові зі мною КРИВИЦЬКИЙ заявив, що треба, щоби було 28 гвардійців-панфіловців, які вели бій з німецькими танками. Я йому заявив, що з німецькими танками бився весь полк і особливо 4-а рота 2-го батальйону, але про бій 28 гвардійців мені нічого невідомо... Прізвища КРИВИЦЬКОМУ з пам'яті давав капітан ГУНДИЛОВИЧ, який вів з ним розмови на цю тему. Ніяких документів про бій 28 памфіловців у полку не було і не могло бути. Мене про прізвища ніхто не запитував. Згодом, після тривалих уточнень прізвищ, тільки в квітні 1942 року зі штабу дивізії прислали вже готові нагородні листи і загальний список 28 гвардійців до мене в полк для підписи. Я підписав ці листи на надання 28 гвардійцям звання "Героя Радянського Союзу". Хто був ініціатором складання списку та нагородних листів на 28 гвардійців, я не знаю".

 

 

 

Таким чином, матеріалами розслідування встановлено, що подвиг 28 гвардійців-панфіловців, висвітлений у пресі, є вигадкою кореспондента КОРОТЄЄВА, редактора "Красной Звезды" ОРТЕНБЕРГА й особливо літературного секретаря газети КРИВИЦЬКОГО. Ця вигадка була повторена у творах письменників М.ТИХОНОВА, В.СТАВСЬКОГО, О.БЕКА, М.КУЗНЕЦОВА, В.ЛИПКА, СВЕТЛОВА й інших і широко популяризувався серед населення Радянського Союзу.

 

Пам'ять 28 панфіловців увічнена установкою пам'ятника в с. Нелідово, Московської області. У Алма-Атинському парку культури та відпочинку встановлений мармуровий обеліск з меморіальною дошкою; їх ім'ям названий парк Федерації і декілька вулиць столиці республіки. Імена 28 панфіловців надані багатьом школам, підприємствам і колгоспам Радянського Союзу.

 

 

Головний військовий прокурор ЗС СРСР

 

генерал-лейтенант юстиції

 

М.АФАНАСЬЄВ

 

 

 

Першоджерело – Державний архів РФ 

 

Підготував Андрій КВЯТКОВСЬКИЙ

 

 

 

21.01.2016