Опубліковане перше дослідження, автори якого доводять існування зв’язку між генетичним кодом нації та тим, наскільки щасливими почуваються її представники.

 

 

Народи, які вважають себе щасливішими, ніж інші, мають специфічну генетичну ознаку: у їх ДНК присутній алель, який підсилює сенсорне відчуття задоволення й знижує фізичний та емоційний біль. Такого висновку дійшли генетики Михаїл Мінков з Університету Варни (Болгарія) та Майкл Бонд з Політехнічного університету Гонконга, які проаналізували генетичні та зовнішні (економічні, соціально-економічні та інші) фактори, які визначають національні розбіжності у відчутті щастя. Результати опубліковано в журналі Journal of Happiness Studies, що входить до видавничної групи Springer.

 

Дослідження Бонда та Мінкова ґрунтувалося на даних трьох хвиль Світового дослідження цінностей (2000 – 2014 рр.). Дослідники встановили відсоткове співвідношення людей, які заявили, що почуваються «дуже щасливими», до решти членів суспільства. Ці дані порівняли із світовою базою даних алельних генів, яку створив популяційний генетик з Єльського університету Кенет Кід. Крім того, показники змодефікували відповідно до кліматичних, соціально-економічних розбіжностей та наявності окремих захворювань, чий вплив на відчуття суб’єктивного благополуччя був доведений у попередніх дослідженнях. За результатами проведеного аналізу автори виявили, що існує залежність між показником «дуже щасливих» людей та наявністю алелі А у варіанті гена rs324420 у гідролазі жирно кислотних амідів представників окремих народів. Цей алель запобігає розпаду анандаміду – речовини, яка збільшує відчуття сенсорного задоволення та зменшує біль.

 

Найбільше цей алель поширений у мешканців західноафриканських країн, зокрема Нігерії та Гани, а також північних регіонів Латинської Америки, включаючи Колумбію та Мексику. Своєю чергою, жителі арабських країн Іраку та Йорданії та східноазіатського регіону (Гонконг, Китай, Тайланд і Тайвань) виявили найменше відсоткове співвідношення «дуже щасливих» людей до решти членів суспільства й водночас найменшу поширеність цього алелі. В Європі цей алель найпоширеніший серед північних країн, де водночас живуть найбільше щасливих людей. А найменше її в меншканів Центральної і Південної Європи.

 

Автори дослідження стверджують, що генетика не є єдиним визначником щастя. Її вплив можуть переважати соціально-економічні чинники. Так, в генах східноєвропейців ця алель досить поширена, однак економічні складнощі зумовлюють порівняно невисокий відсоток щасливих людей в цьому регіоні. Крім того, одні й ті самі народи демонстрували суттєві розбіжності за час соціологічних опитувать. Зокрема, в Руанді кількість щасливих людей останніми роками суттєво зросла, що пов’язують із згасанням ефектів геноциду 1994 року. А в Єгипті, навпаки, знизилася, що зумовлено економічною і політичною нестабільністю після Арабської весни.

 

Крім того, свою роль відіграють і кліматичні фактори. «Ми не можемо обійти увагою той факт, що А алель найчастіше зустрічається в екваторіальних та тропічних середовищах. Можливо, її наявність у такий спосіб збалансовує еволюційний тиск з боку довкілля», – каже М. Мінков.

 

Результати дослідження Мінкова та Бонда можуть звучати дещо лиховісно для народів, які не мають у своїх ДНК сприятливого гена. Утім, за їх словами, думка про те, що генетичний код є вироком, що прирікає країну до певної «зони щастя», далекий від істини. Національні показники варіюються передусім через ситуаційні фактори.   

 

Genes may contribute to making some nations happier than others

Science Daily, 14/01/2016

Зреферував Євген Ланюк

 

17.01.2016