ПРИМІТКИ
Переднє слово Володимира Гнатюка до першого видання Мартовичевої повісти „Забобон", що появилася друком накладом Української Видавничої Спілки, Львів, 1917, каже додумуватися, що Мартович закінчив цей твір у листопаді 1911 а принаймні тоді передав її Гнатюкові до оцінки. Два з половиною роки, від закінчення „Забобону" до вибуху світової війни в липні 1914 р., Мартович пробув на хуторі свого приятеля д-ра Івана Кунцева в Улицьку Зарубанім, де вперто працював над здійсненням своїх літературних задумів. Висліди цієї праці великі: три довші оповідання, що друкуються в першому томі нашого видання, драма „Політична справа" і незакінчена повість з селянського життя, без наголовка, та крім того багато коротких прозових фрагментів, що широкого читача не зацікавлять. Та треба думати, що літературна спадщина Мартовичева з цих років не повна: Наслідком погрому садиби д-ра Кунцева у вересні 1914 р., який вчинили салдати російської армії, рукописи письменника „опинилися на подвір’ю, в городі, в саді, на слоті, порозкидані і потоптані солдатськими чобітьми, а визбирані потім картки виказали вже багато браків".*
1. Політична справа: В рукописному відділі бібліотеки Наукового Товариства ім. Т. Шевченка збереглися два варіанти цієї драми, машинописи, биті на машині самим письменником. У нашому виданні друкується вперше „Політична справа“, з машинопису № 513/5а, стор. 1—48, який багато різниться від другого машинопису, № 513/56, та є доскональнішою редакцією драми. За прийняттям саме цього варіянту промовляє і те, що його виправляв сам письменник, додаючи деколи цілі речення. В машинописі, з якого передруковуємо „Політичну справу”, бракує стор. 3; її знайдено на другому боці стор. 12 машинопису повісти без наголовка, ближчий опис якої подаємо нижче. Це вказувало б, що драма не була остаточно викінчена і є варіантом, з якого письменник задоволений не був.
2. Село Підойми: В рукописному відділі бібліотеки Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові збереглися два варіанти цієї повісти без назви та кінця, а саме: чорновий рукопис, це звичайний шкільний зшиток, № 513/6а, стор. 1—22, і машинопис, № 513/6б, стор. 1—37. Передруковуємо її з машинопису, битого самим письменником і його рукою виправлюваного. Труднощі при редагуванні повісти великі: унаслідок погрому картки вимазані болотом і вим’яті. Валок машини зле пересувався, на одному місці вибито часом дві, три, а то й чотири літери. Письменник часто пише скороченнями, напр,: „П-о“ замість „Петро“, „І-н" чи „Й-н“ замість „Іван" чи „Йван", „село П.“ замість „село „Підойми“ і т. д., деколи забуває прізвища героїв, напр.: раз „Сурка“, а декілька сторінок далі „Рухля", раз „Палагна“, то знову „Параска". Крім цього письменник зовсім не зберігає законів пунктації; в тексті нема абзаців, запинок, а часто також крапок. В машинописі бракує стор. 26; її реконструовано так, що використано чернетку повісти, писану дрібосеньким, як мачок, письмом, а саме частини стор. 19 і 20 чернетки. Половина стор. 34 машинопису віддерта, реконструувати її навіть при допомозі чернетки не вдалося тому, що в обох варіянтах фабула дедалі більше віддалюється одна від одної, а врешті цілком розходиться. Всі ці труднощі вимагали деякого встрявання редактора в реконструкції, та це встрявання дуже невелике, можна сказати, самозрозуміле. Машинопис не остання редакція повісти. Про це свідчить не тільки те, що письменник її не закінчив, але й те, що часто вставляв у текст одно чи два слова, що не дають закінченого речення; цими словами Мартович сформовував думку, щоб використати її при дальшому опрацьовуванні повісти. Проте, не зважаючи на всі свої недоліки, ця повість це ще один доказ великого таланту її автора.
____________________________
*Іван Кунців: Лесь Мартович, щоденник „Діло" №82 з 3-го лютого 1916 р.