Урядова часопись.

І.

 

Вчера появив ся пробний нумер рускої урядової часописи. Називаєсь она "Народна (?!) Часопись" [прилога до "Газети Львівскої"]. За редакцію єї відповідає сам редактор урядової GazetLwowsk-ої, Адам Креховецкій, aлe-ж, річ звістна, він єсть тут лише т. зв. Strohmann-ом, а властивим редактором єсть знаний о. Лука Бобрович, бувшій редактор "Pycи".

 

Про сей пробний нумер урядової часописи поговоримо ширше в другім уступі сеї статьї, — скажемо тепер лиш тілько, що черенки гарні, але зміст нужденний, — нинї ж мусимо сказати де що до исторії сеї урядової часописи, а се тим більше, що "Червоная Русь" не перестає видавництво сеї часописи класти в звязь з проголошенєм нашими послами національної і політичної проґрами в соймі — і так в спосіб негідний баламутить опінію публичну, мов-би то Русини-народовцї визвали видаванє урядової часописи, уважаючи єї за річ для Руси користну або потрібну.

 

Ми вже недавно у вступній статьї рішучо відперли сю инсинуацію і заявили, що по перше: Русини урядової ґазети нїяк не можуть узнати за яку-небудь концесію для Руси і урядова ґазета руска якоїсь партії своєї не витворить, як між Поляками нема партії урядової ґазети; по друге: єсли може бути бесїда, що хтось нз Русинів домагав ся видаваня рускої урядової ґазети, то се домаганє виходило від партії "старої", а не від Русинів-народовцїв, котрі власне против того завсїгди виступали; по третє: видаванє теперішної часописи урядової було річею рішеною в міністерстві що-найменше як пів року перед виголошенєм нашими послами проґрами в соймі дня 25 н. ст. падолиста; наконець по четверте: спосіб, в якій ц. к. намістництво взяло ся через ц. к. староства ширити руску часопись урядову, ми не уважаємо відповідним і против такого способу рішучо застерігаємось.

 

Перейдїм же все те, як то кажуть, "по пунктам".

 

За концесію не уважаємо урядової рускої часописи длятого, бо Русини народовцї нїколи ceгo не клали між свої жаданя, а навпаки, против такого жаданя з сторони т. зв. "твердої" партії виступали, знаючи, що — чи правительство буде Русинам прихильне, чи неприхильне, а урядова часопись руска буде в руках не Русинів.

 

Коли-ж тепер правительство, ставляючи руску часопись урядову, покликуєсь на жаданє Русинів і називає се концесією, — то все те може відносити єдино до партії т. зв. "твердої", бо єї то заступник в радї державній пару разів домагав ся для Русинів ґазети урядової. Так н. пр. в роцї 1880 на 70-ім засїданю при дебатї буджетовій над позицією "офіціяльні часописи" дня 1 (13) цвітня сов. Ковальскій промавляв:

 

"В долгом" регистрі офиціяльних газет я не нахожу именно русской гaзети. Кажется затїм, что заходит сомнїніє, нужно ли для трех милiонов руского народа издавати русскую офиціяльную газету?

 

"Но я спрашиваю вас, есть ли то консеквенція, єсли раз признаєтся необходимость, а впрочем ніякого не дїлаєтся употребленія? Кажется, будто би русскій народ должен трактоватись лиш quasi misera contribuens plebs. Ти, русскій народ, плати, доставляй рекрутів, о прочем же ти не должен печалитись. Однако же мм. гг., ви весьма часто могли слишати клевети на нашу честную і лояльную русскую народность, і то именно из польских газет. Но я спрашиваю: Зачім нашему народу не дано средств, даби єго офиціяльним путем освіщати, ложноє исправляти і именно к познанію настоящого положенія дїл дойти? Но понеже однако уже з гори привикнено нас понижати, то пониженіє то у нас во всяком направленії на дневной очереди. "Газета Львовская" стоющая в год около 61.000 зр. кажется, покриваєт свої росходи, так як она больше-меньше столько приносит доходов.

 

"Но слїдовало би раз зробити пробу с русским оффиціальним письмом; я не сумнїваюсь, що і здїсь росходи били би покриті...

 

"Уже из державного становища било би весьма полезно, даби я русской народности доставлена била возможность в найкоротшей дорозї получати записки, коториє ее интересуют, і чтоби среди ней розбуджен бил висшій интерес для государства"...

 

"Думаю, что не сдїлаю ошибки, приглашая правительство, даби оно зріло остановилось, нe била би ли тепер пора наконец і для русской народности в сем взглядї бити справедливим?"

 

[Допись з Відня до 29 ч. "Слова" з 5 (17) сїчня 1880]

 

Отже, як бачимо, сов. Ковальскій уважав аж навіть за "пониженє" народу руского той факт, що правительство "оффиціяльним путем не освіщає" Русинів галицких! Нинїшний редактор "Червоної Руси" був тогдї властивим редактором "Слова" і нїчого против жаданя сов. Ковальского замітити не мав!

 

А як же-ж до того жаданя сов. Ковальского віднеслись тогдї Русини-народовцї?

 

Ото у вступній статьї 35-го ч "Дѣла" з 1880 року пише редакція:

 

"Не можемо згодити ся з виводами посла сов. Ковальского що-до спасенного впливу рускої часописи урядової на Русинів. Відома річ, що першою задачею урядової часописи боронити кождочасного правительства і вдержувати у людности прихильність для держави. Що-до того послїдного, то се зовсїм злишна річ, бо о льояльности Русинів для династії і держави не можна нїяк сумнївати ся. Що-ж до оборони интересів кождочасного правительства, то не потребуємо говорити, якій хосен може з того вийти для Русинів. Се була би проповідь політики: скачи враже, як пан каже. Руска урядова часопись поучала би тогди Русинів, що: все добре, що робить кожде правительство чи централістичне чи федералістичне; що краєва рада шкільна як найлучше дбає про рускі школи; що Бенедиктинки поступають в Перемишли як не мож більше взірцево, і т. д., — словом, що все у нас благодать, що Русинам нїчого більше жадати, а тілько з заложеними руками ждати всего спасеня від правительства. Ба, тогди руска урядова ґазета назвала би виступленє трех руских послів против міністерства, а взглядно против диспозиційного фонду невідповідним, як і невідповідними назвала би всї ті бесїди руских послів против податкових екзекуторів, против краєвої ради шкільної і т. д. Русь заколисалась би тогди до глубокого сну вірноправительственности і потерявши всяке власне житє і силу власної иніціятиви, йшла би слїпо за кождим правительством, як се давнїйше робили деякі посли. Ми могли би ще розуміти, коли би сов. Ковальскій бажав для Русинів якого заступника в радї міністрів, а те жаданя, щоби урядова ґазета учила Русинів розуму, політично-народного житя, і будила більшій интерес для справедливости — сего не можемо зрозуміти, як не можемо зрозуміти, як можна було безпосередно по зложеню звістного заявленя трех руских послів против фонду диспозиційного — від міністерства, до котрого не має ся довірія, жадати урядової часописи! Ми думаємо, що Русинам перед всїм треба розвивати свої сили і власними силами двигатись на перед, а як найменше сподївати ся з чужої ласки. Коли Русини в Австрії будуть твердо стояти о своїх силах і як оден муж боронити своїх прав, тогди, будьмо певні, правительство і без нашої просьби, a навіть против нашої волї поставить свій рускій орґан. На тепер ми повинні передовсїм жадати, щоби урядова ґазета (Gazeta Lwowska) не пропаґувала польского шовінізму на нашій Руси і не вислугувала ся польским комітетам..."

 

Отже питаємо кождого безсторонного чоловіка: хто банував за урядовою ґазетою? хто був за нею, а хто против неї?

 

Русини-народовцї остались і пізнїйше щиро вірні своїй гадцї, і як опісля почато видавати на-пів урядовий "Мир", нїхто з народовцїв не хотїв вступити до редакції, але вступили пп. д-р Кл. Ганкевич, о. Онуфрій Лепкій, Орест Авдиковскій, Вол. Луцик [оба сотрудники "Черв. Руси".]

 

Видавництво теперішної урядової часописи було постановлено ще з початку сего року, бо ще десь на веснї появила ся в петербурскім Kraj-у позитивна вість зі Львова, що така часопись буде виходити. Вість сю занотувала свого часу і "Черв. Русь". У Львові-ж говорено, що тая ґазета має противдїлати пропаґандї москвофільскій і соціялістичній. В вересни стало вже звістно, що намістництво вербує сотрудників до тої часописи. "Дѣло", упевнившись, що урядова ґaзета має на-певно виходити, виступаю против того у вступній статьї 162-го числа з 7 н. ст. вересня 1890 р. "Червоная-ж Русь" чомусь була тогдї апатична... Аж опісля ми довідались з віродостойного жерела, що о деяких справах тої урядової часописи був поинформований предсїдатель "Русской Ради", отже теперішну апатичність "твердих" треба поясняти очевидно тим, що они спекулювали, чи би не удалось им взяти урядову часопись в свої руки, так само як перше "Мир", і з-відтам камінцями метати на народовцїв. Се им не удало ся, бо в урядовій ґазетї лишив ся о. Бобрович без штабу "обєдинителїв"...

 

По закритю сегорічної сесії соймової старости почали розсилати звістні окружники — і справа урядової ґазети, на весь час сойму притаєна, вийшла знов на верх в драстичний спосіб. Ми вже навели один такій польскій окружник (лише городецкій староста Міхель розіслав рускій), a нинї наводимо дуже характеристичний другій. Єсть се окружник старости ярославского до учителїв народних:

 

L. 26.433.

 

Do Pana ... nauczyciela w ...

 

Według reskryptu wysokiego Prezydyum c. k. Namiestnictwa z dnia 15 listopada b. r. L. 12416/pr. wychodzić zacznie od 1 stycznia 1891 osobne codzienne pismo w języku ruskim z napisem "Dodatek do Gazety Lwowskiej". Pismo to obok zwykłych rubryk, jak Kronika, Felieton i t. p. obejmować będzie w streszczeniu najważniejsze działy spraw krajowych, oraz polityki Monarchii i zagranicznej; redagowane zaś będzie popularnie, stosownie do ogólnego poziomu wykształcenia i umysłowych potrzeb społeczeństwa ruskiego. Оsobny dział poświęcony będzie prostowaniu mylnych lub szkodliwych poglądów innych organów ruskich, bałamucących tendencyjnie opinię i przekonania swoich czytelników. Głównym jego celem będzie wyrobiс zdrową i zacną opinię w kołach ruskich, opartą na szczerem przejęciu się państwową ideą austryacką, na ścisłej wierności zasadom katolickiego kościoła, na zgodnych i pojednawczych usposobieniach względem współobywateli innych wyznań i narodowości. Pismo to dążyć będzie do skupienia w około siebie wszystkich Rusinów dobrej woli i zacnych przekonań.

 

Wychodzić ono będzie codziennie z wyjątkiem Niedziel i Świąt grecko katolickich, w objętości małego arkusza. Każdy numer kosztować będzie tylko 1 cnt., zaś w drodze prenumeraty 20 cnt. miesięcznie.

 

Aby pismo to wszechstronnie rozpowszechnić i uzyskać jak największą ilość prenumeratorów, proszę Pana, by zechciał przyjąć ajencyą sprzedaży pisma tego.

 

Czynność ta polegała by na tem, iż Pan otrzymane od с. к. Starostwa pisma doręczałbyś prenumeratorom, ściągał od nich należytości i nadsełał с. k. Starostwu z końcem każdego miesiąca wraz z rachunkiem, nie mniej zachęcał do prenumeraty przy każdej sposobności. Spodziewam się, iż mi Pan poparcia swego nie odmówi i przyjmie tę czynność, przyczem zauważam, że przyznane może być za nią pewne wynagrodzenie, oznaczone w procentach ceny sprzedanych egzemplarzy.

 

Numer okazowy pisma tego przesłany zostanie wkrótce.

 

Jarosław dnia 5 grudnia 1890.

 

С. k. Starosta Hutt.

 

Той окружник і оскорбляє Русинів, яко нарід, про котрий пов. архикн. Рудольф сказав, що він "altes Culturvolk", і єсть до якоїсь міри пресією. Против того кождий Русин мусить заложити своє veto. Однакож по всїм тім, що ми розказали висше, кождому стане ясно, якої перфідії допускаєсь "Черв. Русь", стараючись справу урядової часописи класти в яку-небудь звязь з проголошенєм в соймі проґрами наших послів або взагалї в звязь з народовцями. Коли вже конче хоче комусь підсунути сю "концесію" для Руси, то нехай поґратулює сов. Ковальскому і г. Маркову, в 1880 роцї редакторови "Слова"... Отсе властиві адреси!

 

[Дѣло, 19.12.1890]

 

ІІ.

 

Подавши в попереднім уступі де-що до исторії теперішної урядової часописи, переходимо нинї до пробного єї нумера і вискажемось на основі змісту єго зовсїм об'єктивно, як се завсїгди в нашім звичаю.

 

Насамперед що-до самої назви "Народна Часопись" мусимо замітити, що та назва не відповідна цїли і значіню урядової часописи, та й нїяка урядова часопись в Австрії не носить назви "Народної Часописи", але називаєсь опісля міста, де виходить (Wiener Zeitung, Gazeta Lwowska і т. д.). "Народною Часописію" може зватись тілько така часопись, котра не тілько призначева для народу , але і висказує гадки народу, ведесь в дусї народу. А урядова часопись мусить висказувати гадки правительства і вести ся в дусї правительства, нераз против настрою цїлого народу, отже "Народною" називати себе не повинна і за таку уважати єї не можна.

 

На вступі пробний нумер містить щось нїби проґраму, скомпоновану дуже оріґінально. Цїла проґрама замикаєсь в отсих словах.

 

"З Божим именем, з прапором правди в руках та в глубокім понятію, що труд наш і хосенний і конечний для народности нашої буде, розпочинаємо нове видавництво, a розпочинаєм пересвідчені, що даючи безустанний відгомін чувствам вірного і щирого привязаня до Святїйшого Престола і Августїйшої Династії, що бережачи і розвиваючи чувства живого привязаня до святої єдино-правдивої католическої Церкви і до святого обряду нашого, нашої народности і язика, а заразом чувства єдности і згоди зі всїми нарідностями в краю, исправляючи ошибочні або тенденційні погляди ширені в виражених напрямах, а в кінци підпираючи всїми силами розвій економичний — будемо служити найлїпше народности нашій і загальному добру."

 

Коли приглянутись сїй проґрамі, то кождому впаде в око тая оріґінальність, що "чувства вірного і щирого привязаня" в урядовій часописи рускій на першім місци належати будуть "до Святїйшого Престола", т. є. до папи, а доперва на другім місци "до Августїйшої Династії" [про Державу-ж нема навіть згадки]; а дальше, що урядова часопись "буде служити найлїпше народности нашій і загальному добру, бережачи і розвиваючи чувства живого; привязаня до святої єдино-правдивої католическої Церкви" — а о Династії [і о Державі] тут в другім уступі нема вже й згадки. Коли ми звертаємо на се увагу, то зовсїм не думаємо чинити якого-небудь закиду против того, що урядова ґазета ставить в проґраму береженє і розвиванє чувств привязаня до римского престола, — зовсїм нї, ми тілько маркуємо самим текстом проґрами, що урядова часопись руска, ставлячи на першім місци привязанє до папи, а на другім аж місци привязанє до цїсаря, і ще в-друге акцентуючи привязанє до католицизму, а промовчуючи привязанє до держави і цїсаря, — буде більше ґазетою клерикальною, нїж урядовою, — і тим різнитись буде від всїх инчих урядових часописей в Австрії, котрі на першім місци ставлять интереси цїсаря і держави, а на другім интереси церкви, як знов, на відворіт, клерикальні часописи на перше місце ставлять интереси церкви, а на друге интереси державні.

 

З дальших статей надають ся до згадки "Приснопамятний галицкій Сойм" і допись "Від (?) Стрийщини".

 

В статьї о соймі редакція урядової часописи підносить вагу проголошеня проґрами послом Романчуком.

 

"Хиба не ошибнемо ся — пише Народна Часопись, — кажучи що при кінци соймових обряд над вибранцями так польскими як і рускими неначе Дух Божій повіяв — дух христіянского миролюбія. Проґрама посла Романчука, красні бесїди послів Телишевского і Сїчиньского, многонадїйне заявленє представителя корони, гр. Намістника, і истинно пастирске слово нашого верховного Єрарха львівского Митрополита, придаюче всему дїлу особлившої ваги, а при тім поважне та доброжелательне поведенє польских послів — то факти великої досяглости для народу нашого, то прояв доказуючій, що мрака, туманивша нас доси, осїдає, і сонце лїпшої будучности для обох народів блисне незабаром. А хоч серед тих незабутих хвиль в тогорічнім Соймі, дала ся учути фалшива нута, злісний скрегіт партійної зависти і заслїпленої межинародної ненависти в бесїдах посла Антоновича, то все-ж голос той відограв таку ролю, яку грає тїнь при світлї на краснім образї. Голос той, як і всї крики озвавші ся по руссофильских часописях, а настроєні до камертону посла Антоневича, оказали ся навіть на той раз пригідні доброму дїлу — визвали бо простороннїйше поясненє та більше поглубленє кажучого ся питаня..."

 

По такім вступі редакція подає звістний маніфест епископату, послів-народовцїв і видїлу "Народної Ради" п. заг. "Русини Галицкої Землї!" і примічає від себе, що "сей патріотичний акт князїв рускої церкви, а з ними честних представителїв народа нашего, не допускав найменшого сумнїву, що все Духовеньство руске як і всї щирі патріоти наші за тим окликом пійдуть".

 

В статьї тій редакція ще не суперечить нинїшному ставовищу правительства до Русинів, заявленому намістником в соймі і витвореному взагалї зміненою ситуацією. За те в дописи "Від Стрийщини" редакція поставилась на становище таке безтактне, таке суперечне з заявленими интенціями правительства, таке невідповідаюче новій ситуації, що справдї треба дивувати ся, яким чином щось такого могло появити ся в урядовій ґазетї...

 

Ми привикли в урядових дневниках бачити такт і розумне та поважне трактованє справ, спокійну арґументацію, а не напастливі инсинуації. Ми доси бачили в урядових часописях, що они старають ся приєднувати для держави і правительства, а не зражувати і відпихати всїх і вся, бо на кім же властиво правительство і держава має описати ся? А в дописи "Від Стрийщини" редакція урядової часописи стає на становище вороже "всїм і вся", сипле инсинуаціями на всї боки і кольпортує сплетнї, котрі увійшли би в "Червоній Руси" або в "Народї", але не можуть уходити в урядовій ґазетї.

 

З тої дописи "Від Стрийщини" досить буде навести лише вступ:

 

"Потребу часописи політичної — пише нїби-то дописуватель — відчувало именно наше духовеньство, бо хотяй не станули ми по заду других і маємо аж дві часописи політичні, однак сміло сказати можу, що духовеньство наше не має до нинї часописи вже не клерикальної, а бодай такої, котра не ображала би чувств священника..."

 

Уже по самім тім вступі можна собі представити дальшій хід арґументації в дописи на тему: одні тягнуть до шизми, другі стоять против священьства яко такого — лише о. Бобрович з своєю клерикальною чи урядовою часописію "не увійде в лабирит замотаня і крутанини"...

 

Полемізувати з того рода инсинуаціями не гадаємо, се би нас понижало. О. Бобрович ставши редактором урядової часописи, бачить ся, не розжував ще добре того питаня: чи і на скілько він в урядовій часописи може провадити політику свою власну, політику холмску, окрему від політики австрійскої і політицї правительства австрійского прямо суперечну? Може бути, що до 1 (13) сїчня він розжує се питанє...

 

[Дѣло, 20.12.1890]

20.12.1890