Виголошенє в соймі п. Романчуком рускої проґрами наробило пребогато і превеликого шуму. Справедливо замічає одна віденьска ґазета, що тілько трактуюча ся а властиво розбиваюча ся рівночасно ческо-нїмецка угода єсть причиною, що не звернено очей цїлої держави на подїї в галицкім соймі. Для Русинів виголошенє тої проґрами може стати моментом, якого може не було від 1848-го року. Однакож мусимо зараз додати, що не сама проґрама викликала той великій шум і рух, але і пора та обставини, в котрих она була виголошена. О тій порі в тих обставинах ми вже говорили і ще поговоримо, — нинї хочемо сказати слів кілька о самій проґрамі.
Проґрама тая має ті добрі сторони, що єсть коротка, ясна і — не нова. Уклад єї, мотивованє, навіть поодинокі точки можуть бути нові, але в цілости, в своїх сущних моментах єсть то та сама проґрама, котру всї галицкі Русини в 1848 роцї проголосили, котру відтак часть Русинів від 1866 р. заступила иншою, але Русини народовцї не перестали нїколи єї визнавати і голосити.
Проґрама, як звістно, складає ся з отсих пяти точок: 1) Плеканє і розвій рускої народности яко окремої і від польскої і від россійскої; 2) вірність для греко-католицкої церкви; 3) вірність для австрійскої держави і пануючої династії; умірений лібералізм, т. є. дбалість о конституцію, конституційні права і свободи; 5) двигненє селяньства і міщаньства.
Перейдїм поодиноко сі точки.
Що-до першої точки, самостійности і відрубности руского народу, Головна Рада руска, котрої предсїдателем був тогдїшний епископ-суфраган Григорій Яхимович а віце-предсїдателем крилошанин Михаїл Куземскій, в своїй відозві до руского народу з 10 мая 1848 року, так сказала: "Ми Русини галицкі належимo до великого руского наpoду, котрий одним говорить язиком і 15 міліонів виносить, з котрого півтретя міліона землю галицку замешкує. Toй нарід був колись самодїльний, рівнав ся в славі найможнїйшим народам Европи, мав свій язик, свої власні устави, своїх власних князів; одним словом був в добрім бутю, заможним і сильним... Будемо розвивати і взносити народність нашу ві всїх єї частях: видосконаленєм язика нашого" і т. д.
В роцї 1870 радила т. зв. межинародна комісія над внесенєм Лаврівского "о уладженю відносин руского народу до польского в Галичинї". З Русинів належали до сеї комісії пп.: Лаврівскій, крил. Петрушевич і Павликів, о. Ильницкій, д-р Шараневич, д-р Сушкевич, Вахнянин. Комісія та приняла дня 21 марта отсі засади: 1) відрубність народу руского від польского; 2) відрубність руского народу від россійского; 3) рівноуправненє народности рускої і польскої. За тими засадами голосували всї Русини належачі до комісії, отже також пп. Шараневич, Павликів і Петрушевич.
Основателї Народної Ради у Львові в своїй відозві з 24 жовтня 1885 року так сказали: "Товариство т. є. (Головна Рада руска у Львові), поставивши ясну національну проґраму, що галицкі Русини суть частію caмостійного 15-міліонового малоруского народу, відрубного від польского і россійского, згорнуло до себе всїх Русинів краю, а маючи через те кріпку основу у долу і повагу тай довіріє в горі, вело успішно політику Русинів в трудних часах 1848 і 1849 року... Як довго всї Русини вірні були проґрамі Головної Ради, так довго мали силу у внутрі і на внї... Національна проґрама Русинів з 1848 року єсть єдиною проґрамою, відповідаючою правдї, чести, почутю і интересам руского народу. Она відповідає правдї, бо опирає ся на результатах науки, етноґрафії, фільольоґії, исторії і антропольоґії, здобутих найзнаменитшими рускими, славяньскими і европейскими ученими. Она відповідає нашій чести і достоїнству, бо не засуджує нас бути причіпкою якого другого, хоть-би в найбільшого народу; відповідає нашим интересам, бо тілько на підставі сеї проґрами може рускій нарід дійти до повного культурного, національного і політичного розвою, а з тим і до добробиту і гаразду. З тою проґрамою єдино можливий єсть успішний розвій руского народу в австрійскій державі, котра все узнавала Русинів тілько за нарід окремішний від россійского (великоруского)."
В 1886 роцї дня 3 сїчня, в галицкім соймі при нарадах над внесенєм шкільним п. Романчука епископ Пелеш сказав межи иншими ті слова: "Я... Русин щирий, котрий для своєї рідної рускої, малорускої народности хочу працювати... Знаю єго (о. Качали) стремленя в народнім взглядї, знаю, що він, як і цїле єго сторонництво, бажає добра народу, і най буде певний, що я дїлати буду на ґрунтї церкви католицкої, на ґрунтї письменьства малоруского і на ґрунтї австрійскім."
Се важнїйші публичні заявленя що-до першої точки проґрами.
Друга точка проґрами, що галицкі Русини хотять вірно оставати при греко-катол. церкві, випливає з першої точки. Ось як пояснив єї п. Романчук в своїй бесїдї соймовій: Галицкі Русини "повинні придержувати ся греко-кат. віри длятого, що тая віра і той обряд з одної сторони вяже их з их минувшостію, з их братьми в Буковинї і в Українї, зі світом всхідним, і забезпечує их від винародовленя в користь народности польскої, — а з другої сторони та віра вяже их зі світом цивілізованим заходу і відділює их також під взглядом реліґійним від народу россійского."
З сего однакож очевидно зовсїм не виходить, щоби проґрама п. Романчука хотїла навязувати греко-кат. віру також Русинам на Буковинї або навіть на Українї, або щоби промовляла зa якоюсь реліґійною пропаґандою. Она власне як-раз противна всякій пропаґандї, вже і з самих політичних мотивів, і звертає ся зарівно против тих, котрі перетягають рускій нарід в Галичинї на латиньскій обряд, як і против тих людей з "cтapopycкoї" партії, котрі під різними формами і всїлякими способами хотїли би уніятів галицких позискати для православія або і виправляють серед них демонстрації в користь православія. Кожда така демонстрація і всяка православна пропаґанда єсть і мусять бути тілько шкідлива; исторія 1882 року і послїдуючих лїт посвідчають се аж надто ясно.
Третя і пята точка проґрами суть того роду, що нїякій галицкій Русин не може против них виступити. Що же до четвертой точки, то "староруска" партія представляє себе звичайно яко партію консервативну, а в приватних розговорах з єї людьми можна почути нераз, що абсолютизм россійскій лучшій від австрійскої конституції. О се спорити годї: de gustibus поп est disputandum. Скажемо хиба тілько: прямованє до свободи єсть то знаменем найвисшого чоловічого достоїньства, любованє в неволи єсть то знаменем бидлячости.
Зібравши всї пять точок проґрами п. Романчука, показує ся, що дві з них именно суть точками основними т. є. (1) любов до своєї народности і (4) любов свободи і ладу. Прочі точки випливають з сих двох: Длятого що любимо свою народність і хочемо єї заховати: треба нам держати ся Австрії (3), бо тут єсть і мусить бути найбільша можність до того; треба нам в Галичинї держати ся греко-кат. церкви (2), бо тая нас тут найлучше забезпечує від винародовленя; треба нам двигати наше селяньство і міщаньство (5), бо они суть головною основою цїлої нашої нації. Для того що єсьмо прихильниками свободи, мусимо держати ся Австрії, де єсть конституційний устрій.
Цїла проґрама відповідає отже не тілько засадничим вимогам, але не менше і вимогам опортуністичним, і длятого повинні всї Русини галицкі заявити виразно, що до тої проґрами приступають.
[Дѣло]