Мабуть, таки це самогубство. Російський екс-олігарх Боріс Березовський наклав на себе руки, як засвідчив розтин. Але це ще далеко не закінчення історії. Є чимало зацікавлених сторін, охочих отримати з цієї смерті капітал — як не матеріальний, то принаймні політичний. І найактивніше намагається політично інструменталізувати небіжчика Кремль, подаючи суїцид свого ідейного супротивника як капітуляцію.
Однією з найбагатших постатей Росії Боріс Березовський став ще в останні роки існування СРСР. Учений-математик, член-кореспондент Російської академії наук вчасно зрозумів, куди варто спрямувати свої інтелектуальні здібності. 1989 року він заснував компанію «Логоваз», яка продавала «жигулі». Щоправда, від 1991 року компанія перейшла на куди поплатніший бізнес — продаж автомобілів Mercedes.
Вже відтоді Березовський майже постійно перебував в оточенні охоронців, оскільки майже параноїдально боявся замаху на себе. Спершу боявся конкурентів, згодом — ФСБ.
У бурхливих 90-х ніхто не вмів так спритно, як Березовський, перетворювати знання на гроші, гроші на владу, а владу — на великі гроші. Набираючи грошової та владної ваги, він водночас накопичував неґатив у ставленні суспільства до нього. Господарський хаос і соціальну несправедливість тих років мільйони росіян асоціювали саме з його іменем.
Тепер мало в кого виникає сумнів, що саме Борис Березовський привів до влади Владіміра Путіна, зрештою, і сам олігарх не раз про це говорив спершу з гордістю, потім з жалем. Тоді, наприкінці ХХ століття, Березовський мав досить впливу, аби здійснити кремлівську рокіровку. Путіна він сприймав як ляльку-маріонетку, якою буде легко маніпулювати, на відміну від норовливого Єльцина.
І от у слушну хвилину, коли рейтинґи першого президента Росії вже вкотре опустилися до нульової позначки, коли країна щойно видиралася з глибокої діри фінансової кризи, коли на Кавказі бушували пристрасті, загрожуючи вилитись у ще одне кровопролиття, Боріс Абрамович підставив Борісу Ніколаєвічу Владіміра Владіміровича. Кожен з цієї трійці планував при тому провадити свою гру. Та найкращим шахістом виявився останній, котрий і став могильником для двох перших.
27 березня 2000 року, коли Путіна обрали президентом, Березовському здавалося, що все йде так, як він запланував. Він був переконаний, що чинний президент залишиться йому вдячним і вірним. Борис Абрамович якось розповів історію, яка трапилася навесні 1999 року. Тоді олігарх мав дуже напружені стосунки з прем’єр-міністром Євгенієм Прімаковим. Та все ж Путін, взявши на себе певний ризик, прийшов на день народження дружини Березовського, який святкували в клубі ЛогоВАЗу. Путіну, що обіймав тоді посаду директора Федеральної служби безпеки, напевно, було непросто з'явитися в знаменитому клубі Березовського. «Але Путін ризикнув, — хвалився Березовський, — щоб показати, що почуття особистої відданості є понад політикою».
Березовський сприйняв це як свідчення особистої відданості, але мабуть, що для Путіна це було демонстрацією сили й незалежності. Щойно утвердившись у Кремлі, ВВП оголосив полювання на олігархів. «Руки закороткі у цього хлопчиська», — іронічно казали господарі російського життя: Березовський, Гусинський, Ходорковський… Та за якихось кілька років вони позбулися своїх головних активів у Росії й опинилися як не за ґратами, то в екзилі.
Кажуть, за часів, коли Кремль відбирав у Березовського акції ОРТ, між олігархом і президентом відбулася розмова. «Ти, — сказав Путін, — ти був одним з тих, хто просив мене стати президентом. На що ж ти скаржишся?» Березовський не зміг нічого відповісти.
Подавшись на еміґрацію до Лондона, Березовський не раз прилюдно каятиметься, що привів Путіна до влади, не раз заявлятиме: «Я тебе породив, я тебе й уб’ю!». Але руки виявилися короткими саме в олігарха, чи тоді вже радше екс-олігарха. Всі його спроби скомпрометувати шефа Кремля виявилися не болючішими, ніж комарині укуси.
Виснажившись фізично й матеріально в цьому протистоянні, Боріс Абрамович пише своєму колишньому протеже покаянного листа: «Я наробив багато помилок, розумію, як складно мені вибачити, але я заплутався і благаю про прощення». Чи не пише? Чи, може, все це ефесбешна фальсифікація, як і його нібито передсмертне інтерв’ю російській версії часопису Forbs (адже магнітофонного запису розмови не існує), де Березовський нібито заявив: «Я не бачу сенсу життя»?
Ми можемо лише аналізувати те, що нам відомо. Приміром, заяви Березовського у Facebook і в ЗМІ, де він називає Путіна тираном, узурпатором, просить у росіян (а не в президента) вибачення, що привів його до влади. Екс-олігарх навіть обіцяє 500 мільйонів рублів за арешт російського президента. Чи могла людина, причому така затята, як Боріс Абрамович, здійснити поворот у своєму сприйнятті російського керівництва на 180 градусів? Чи міг він так зневіритися в житті, щоб вдатися до самогубства?
Навряд чи громадськість колись дізнається правду про це. Бо ніхто у світі не вміє виконувати такі операції філіґранніше за комітетчиків.