В Івано-Франківську відкрилося нове «третє місце». У галереї-книгарні «Під лиликом» можна буде погортати журнал «Четвер» і європейські арт-видання, придбати український переклад Корану, дитячу книжку чи роботу івано-франківського художника.
«Під лиликом» розташована там, де колись існувала культова для міста однойменна кав’ярня. Саме тут у `90-х роках було задумано й створено чимало з того, що пізніше отримало назву Станіславського феномену. Як сьогодні розвиватиметься це місце?
Переїхати з Києва і відкрити галерею-книгарню
Дмитро й Дарина Шегди повернулися до Івано-Франківська з Києва рік тому. Дарина за фахом – архітектор, Дмитро – політолог. Відкрити книгарню було давньою мрією Дмитра:
– Ми вирішили, що зараз перебуваємо саме на такому етапі, коли можемо втілювати мрії одне одного, – каже Дарина. Подружжя розповідає романтичну історію свого знайомства. Це сталося у Львові на Форумі видавців 10 років тому:
– Почали зустрічатися на другому курсі, а потім Дмитро переїхав до Києва. Я страшенно любила Київ, мені було там так добре! А Дмитро Київ не любив. Одного дня він прийшов і сказав: жінко, збирай речі, ми вертаємося до Франківська. Дмитра я любила більше, ніж Київ. Тому швиденько зібрала речі – і ми переїхали.
Якщо книжки – Дмитрова пристрасть, то картини – пристрасть Дарини. Вона розповідає про те, чому саме ці роботи опинилися тут:
– Богдан Бринський приніс сюди не комерційні картини, які люди дуже швидко розкупили б – він впізнаваний у Франківську, його купують. Він вирішив дати картини, значимі для нього, і цікаві для людей, просто подивитися. Ось він приніс велику картину з Андруховичем, далі – автопортрет художника з оголеними жінками…
– Картина називається «Ловлення музи». Автор хоче за неї тисячу доларів. Ми ще націнки не придумали, але я думаю, що цю й «Андруховича» також віддамо за гонорар автора, – додає Дмитро.
Приміщення для книгарні шукали в центрі. Вже навіть знайшли гарний варіант, аж тут натрапили на цю пропозицію – «Під лиликом» на вулиці Шевченка. Якщо порівняти з пішохідною Стометрівкою, тут тихий закуток міста, але подружжя вирішило зупинитися на цьому приміщенні. Попри те, що ремонту тут не було, і площа менша, і загалом це місце вимагало значно більших зусиль. Дмитро каже: знали, звісно, що це за місце, але спочатку не надавали цьому значення. До кінця не усвідомлювали, що історія колишнього кафе «Під лиликом» настільки важлива для багатьох франківців.
День відкриття книгарні-галереї
31 жовтня перед одноповерховим столітнім будиночком зібралося кілька десятків людей.
Юрій Андрухович на відкритті книгарні "Під лиликом"
На вогні у садку гріється вино, печеться шашлик. У книгарні-галереї – запаковані в папір із фірмовою наклейкою з кажаном (він же – лилик) книжки. Кожна така «секретна» книжка – 50 гривень.
На другий день Дмитро і Дарина розкажуть, що акція до відкриття книгарні була дуже успішною – придбали майже двісті книжок. Але тридцять – вкрали. «Забули заплатити», – виправляється Дмитро. Утім, власники книгарні-галереї воліють не думати про погане.
Над книжковими полицями – картини. Богдан Бринський, Мирослав Яремак, Петро Буяк, перелічує імена художників Дарина. На відкриття прийшли й митці, й ті, хто зображений на полотнах Бринського: письменники Юрій Андрухович, Тарас Прохасько й інші. Аби віддати належне історії місця власники запросили представників Станіславського феномену сказати кілька слів про кафе «Під лиликом», знакове для Франківська місце 90-х років.
– Я себе почуваю, як у 91-му році. Це чудо, щоб простояло так довго не знищеним щось, що має вартість. Чудо й те, що на цьому місці нічого інакшого за ці 15 років не зроблено. Воно було так само важливим, як журнал «Четвер», як бієнале «Імпреза». Напевно, цей сад – це третя річ, що сформувала візуальний і літературний Станіславський феномен, – Тарас Прохасько показує на колишній сад, а сьогодні – непролазні кущі.
Письменник говорить про унікальну ідею життя в саді, де можна було просто бути, почувати себе в місті, але водночас у природі. Прохасько каже, що з книжок, що тут народилися, можна сформувати кілька полиць у книгарні, з картин – завісити стіни у довгому коридорі. Завершує:
– Добре, що є шанс замастити тріщину між поколіннями. Це є дуже важливо – обійтися без цих розривів. Щоби не було так, що діди нервують дітей, а діти нервують дідів, і з того всього ніхто нічого не може робити.
Ярослав Яремак на відкритті
Наступним на «сцену» підіймається художник Мирослав Яремак. Перш за все вказує на символізм дат – 26 років тому, 30 жовтня відкрилася Бієнале «Імпреза». А 31 жовтня – 24 роки з відкриття першої мистецької виставки «Візуальний додаток»:
– Те, що відбувається, я розцінюю наступним сплеском Станіславського феномену, який вбирає в себе минуле й сучасне. Долучаються люди, які й не були «феноменальщиками», і головне, що є молоді люди, які стануть наступним поколінням Феномену. А це місце й далі пульсуватиме, тут можна буде зустрічатися, планувати цікаві події і жити повнокровним життям.
Далі присутні розбрідаються садом. Хтось бере гарячого вина, хтось іде вглибину дивитися на маленький будиночок, де колись стояла барна стійка, й на хащі, де були альтанки. На будиночку з емблемою «Кока-Коли» й написом «Під лиликом» є малюнок, виконаний 1994 року художником Ярославом Яновським. «Хлопці зі Студентського братства попросили розмалювати бокову стіну. Я взяв фарби й близько тижня малював. Гонорар – ящик сухого вина. Ми його там і спожили. З літа «Лилик» почав працювати. Через рік чи два поставили альтанки, танцмайданчик. Різні гурти давали тут концерти. А коли групи не виступали, просто вмикали музику», – згадує Яновський.
Письменниця й перекладачка Галина Петросаняк згадує, що почала ходити в кафе «Під лиликом» близько 1993 року:
– Багато віршів тут читалося, багато віршів народжувалося. Відбувалося багато інтенсивних розмов. Це все молодість, радість відкриття нового – тим більше після радянського часу. Треба враховувати це відчуття свободи після розпаду Союзу. Ця свобода насичувала повітря. Це тріумфальне відчуття волі, молодості, гарного спілкування. Спілкування виняткового, нетривіального.
Біля брами – світло-сірий прямокутник металу із вирізьбленою фігуркою кажана. Він ніби летить над нічним містом – ратуша й силуети кількох будинків вирізані внизу металевої основи. Це рекламний проект Ярослава Яремака для кафе. Колись, згадує художниця Ірина Погрібна, метал був чорний.
– А що таке лилик? – несподівано питає хтось із натовпу.
– Лилик – то кажан по-галицьки. Лєтуча миша, – пояснює Яновський.
– А були гості з Росії, які не знали, що таке лилик і читали «піпік» – фігурне «Л» сприймали як «П», – пригадує Прохасько.
Кінопокази, гаражні розпродажі й кава у саду
Дмитро і Дарина одразу кажуть – заробляти на цій книгарні не планують. Це буде скоріше соціальний проект, і добре, якщо він зможе заробляти собі на оренду.
– Є комерційний розрахунок: має бути 100 відвідувачів на день, і кожен третій має купити книжку. Якщо вийдемо в нуль – це буде прекрасно. Але насправді на це ніхто не розраховує, – каже Дмитро.
Сьогодні в книгарні можна знайти дитячі книжки, новинки провідних українських видавництв й навіть старіші видання – такі як збірка Юрія Шевельова, видана 2009 року. Окрема полиця – для дорогих видань. Є також відділ з прикрасами з бісеру, що їх виготовляє Олена Шкварок. Буде й «бібліотека» – Дмитро приніс кілька чисел журналів «Четвер» та «Всесвіт» із власної домашньої бібліотеки. Їх розкладуть на підвіконнях, де можна буде сидіти й читати. Власники кажуть, що це література для тих, хто прийде скласти їм компанію.
– 30 % книжок вибирав я, решту – Дара. А ще був комерційний троль, який казав: вам треба мати «50 відтінків сірого», за ними точно прийдуть.
Подружжя взяло в оренду не тільки приміщення, де розташована книгарня-галерея, а й 14 соток землі, куди входять сад і будиночок, де колись розміщувалася барна стійка кафе «Під лиликом». У їхніх планах – відродити всю територію. Сад почистять, поставлять там лавиці, й, можливо, готуватимуть каву. У планах також кінопокази, гаражні книжкові розпродажі. Дмитро й Дарина відкривають секрет, що «куратором» цього місця буде Тарас Прохасько. Розповідають, що нічого не роблять тут, не порадившись попередньо із «куратором». Але спершу, згадують, хотіли дуже багато тут змінити.
– Ми хотіли все пообрізати, позавалювати. Але потім прийшов головний архітектор і сказав: перше правило реконструкції – нічого не змінювати, – згадує Дмитро.
Зокрема, стару ковану огорожу вирішили реставрувати. Як розповіла на відкритті Наталя Голомідова, яка відповідатиме за реставрацію огорожі, це буде безпрецедентна акція для всієї Західної України, адже австрійських парканів не реставрували в жодному з її міст.
– Залучимо до відновлення паркана ціле місто. Зберемо кілька десятків людей, які все це самі відчищуватимуть фенами, напильничками. А потім будемо разом малювати, – каже Наталя Голомідова.
Більшість планів розвитку книгарні-галереї «Під лиликом» власники тримають у секреті. Але вже відомо, що на 15 листопада запланована зустріч з Сергієм Жаданом.