Франківські пристрасті довкола крісла міського голови

11 кандидатів на міського голову і шалені  пристрасті довкола нього: такою є виборча кампанія у Франковому місті, яке традиційно відкидає власних пророків і тягнеться за вольовими зайдами.

 

 

В ці останні перед виборами дні, коли стрічки новин звузили перелік популярних прізвищ до мінімуму, кількість подій у точці кипіння зашкалює. Брехню та лицемірство називають політтехнологіями, брутальне втручання в життя виборців — соцопитуваннями, а приїзд VIP-аґітаторів — візитами державної ваги та мистецькими імпрезами.

        

Починалося все ще взимку з акції «Ми зробили!» — франківцям мало здатися, що і новий рік настав саме завдяки тоді ще майбутньому кандидатові на посаду міського голови Руслану Марцінківу та його однопартійцям з ВО «Свобода». Це вже другий його похід в бурмистри, тож цього разу стартував заздалегідь. Відомо, що йому не до кінця довіряли всередині партії, адже намацували ґрунт соцопитуваннями та рейтинґами інших  свободівських достойників. Кидати шалений бюджет вдруге у небуття покровителі  вже не хотіли. Але Марцінківу таки вдалося переконати своїх спонсорів, що перемога за ним. Він одразу кинувся робити дороги, відкривати садки, пам'ятні знаки, демонструвати стратегічний план розвитку міста. Але що ближче до виборів, то марґінальність методів кандидата почала різко загострюватися, та так, що переплюнула загальнопартійну: Марцінків подався у двори, особисто частуючи мешканців алкоголем та закускою. Ще він увійде в історію цих перегонів як кандидат, що зумів провести аґітацію на найменшій площі, а саме у ліфті, організувавши його освячення. Цим він досяг подвійного ефекту, бо виборці засипали його новими пропозиціями: провести ритуальні обряди з собаками та котами й розширити межі його «благодатного» впливу на бруківку, лавочки тощо.

 

 

Сподіваною для франківців стала й фіґура Олександра Шевченка, директора ТК «Буковель», який  вже двічі змагався за  голоси містян у поході до Верховної Ради, і лише другий з них — успішно. Якщо першого разу  Шевченко був ненав'язливим, грав на власному прізвищі, знайомився з родиною Івана Франка, а головним його гаслом було «Я — Шевченко», то наступного,  позачергового туру він пішов за принципом, що на війні всі методи пасують. У час, коли в Україні справжня війна, він затіяв виборче протистояння за першість з бійцем АТО Петром Шкутяком. Враховуючи, що Шкутяк провадив кампанію мирно, витративши більшість її часу на реабілітацію після важкого поранення, багато шуму принесло свій результат. Зворотний відлік часу від нардепа до кандидата в бурмистри пішов тоді, коли представник Івано-Франківська у Верховній Раді покинув фракцію БПП і пристав до партії УКРОП, що на тлі загальноукраїнських перестановок та корпоративних інтересів сприйнялося природно.

 

Шевченко та Чорноус

 

Очоливши міський список УКРОПу, головний лещетар області спокійно поклався на свою команду й на технологів, сподіваючись, що після надійних станіславівських бабусь та бюджетників, які знову готові подякувати йому за тур вихідного дня, хвилюватися нема чого. Але недовгим був цей спокій.

 

На шлях боротьби за крісло івано-франківського бурмистра вийшов ще один чинний народний депутат Ігор Насалик. Маючи за плечима дві з половиною каденції у Верховній Раді та одну — міським головою Калуша, Насалик встиг привчити калушан до великого переліку безоплатних медичних послуг. Це стало одним з головних гасел його франківської кампанії, що підкоректувало в цьому напрямку і гасла Олександра Шевченка на білбордах та аґітках. У Насалика довге політичне минуле, в якому часто фіґурує лояльність до недемократичних сил, режиму Януковича зокрема. Зараз він у пулі БПП «Солідарність». У Шевченка головна лояльність життя — це група «Приват» і все, що з цим пов'язано. Насалик ходить аґітувати на івано-франківський промисловий ринок, Шевченко — на продуктовий. За «укропівця» аґітують такі VIP-аґітатори, як письменники Марія Матіос та Василь Шкляр, співачка Руслана. Ігоря Насалика приїхав підтримати сам президент Петро Порошенко в межах офіційного візиту. Капсула на честь майбутнього стадіону в Івано-Франківську закопана в присутності Ігоря Насалика, який ідею стадіону озвучив за кілька днів перед тим. Саме під той час в натовпі стояв поки що офіційний міський голова Івано-Франківська Віктор Анушкевичус, до якого цей офіційний візит очільника держави аж ніяк не стосувався.

 

Насалик

 

Участь Анушкевичуса у цій виборчій гонитві стала найбільш м'якою. Свою програму презентувати він не поспішав, остерігаючись плагіату. Його аґіток на стовпах та під'їздах ніхто не бачив. Зате він сам ініціював створити номінацію «Людина-стовп», щоб відзначити тих кандидатів, чиї виборчі портрети найчастіше потрапляють у такі місця.

«Я просто дивуюся деяким політичним силам і кандидатам — заліпили все місто: білборди, намети, сітілайти. Всі стовпи заліпили. Це і  РЕМ, і "Електроавтотранс" підтвердять. Цікаво, що більшість із тих, хто балотується, обіцяють зробити місто справді стовідсотково європейським. Це хіба європейський підхід — так заліплювати, засмічувати рідне місто? Є ж відведені для реклами місця!» — обурюється Віктор Анушкевичус, який і на цих виборах висунутий Українською Народною партією.

 

Марцінків vs Анушкевичус

 

Через кілька днів доля Віктора Андрюсовича стане відомою, але хай би якими були результати виборів, він вже ввійшов в історію як голова міста, яке двічі очолило рейтинґ найбільш комфортного для проживання та статусом найпублічнішого бурмистра за версією Громадянської мережі ОПОРА 2014 року. Хоча його запам'ятають і як міського голову часів найбільш хаотичної забудови, нестерпних вуличних заторів та загравання з депутатською більшістю від ВО «Свобода» в Івано-Франківській міській раді.

 

Ця бурмистерська кампанія вперше відбувається з телевізійними дебатами на місцевому каналі, в яких взяли участь 8 кандидатів. Саме в часі дебатів кандидат Олександр Шевченко викликав бурхливу реакцію у соцмережах реплікою: «Я хочу зробити Івано-Франківськ комфортним містом з успішними людьми, яке не буде виглядати, як старий виходок». 

 

Несимпатичне порівняння обурило багатьох. «Я правильно розумію, що місто може сприйматись, як виходок, тільки якшо його люди сприймаються, як какашки? Мабуть, і вулицю Шевченка перейменують в О.Шевченка, бо Тарас теж виглядав не дуже успішно», — типово зреагував на випад кандидата франківець Ростислав Ш.

 

В часі того ефіру опонент Шевченка  Володимир Чорноус офіційно заявив про зняття своєї кандидатури на користь Ігоря Насалика. Чорноуса вважали найінтелектуальнішим кандидатом, за якого планували голосувати люди не чутливі до популістських гасел. Відмова йти до кінця для прихильників Чорноуса рівносильна зраді. А от кандидат з команди Андрія Садового Ірина Кулинич запам'ятається містянам хіба що як єдина жінка-кандидат.  

 

Вже завтра в країні запанує передвиборча тиша. Може, у ній бодай хтось почує актуальні для кожного часу слова Франка: «Мій руський патріотизм — то не сентимент, не національна гордість, то тяжке ярмо, покладене долею на мої плечі. Я можу здригатися, можу тихо проклинати долю, що поклала мені на плечі це ярмо, але скинути його не можу, іншої батьківщини шукати не можу, бо став би підлим перед власним сумлінням. … Отже, варто працювати для цього народу, і ніяка праця не піде на марне»...

 

23.10.2015