Була весна 1984-го. Я уже починав носитися з ідеєю кабаре, хоча час ще був непевний, але я вже тихенько підшуковував таланти. І ось тоді завів мене один знайомий на Пекарську до хлопця, про якого сказав, що той пише дуже гарні пісні.
Так я познайомився з Андрієм Панчишином, а послухавши його пісень, швиденько організував творчий вечір у «Клубі Творчої Молоді».
В репертуарі Андрія було тоді кілька ліричних пісень, які він згодом цілком слушно забув, а найбільшою популярністю користувалися гумористичні балади.
То був період, коли Андрія активно залучала до свого товариства місцева польська громада, він навіть мав дівчину Ядзю і писав також пісні польською мовою – теж дуже дотепні. Що цікаво – у нього була просто таки досконала польська вимова з усіма тими «еу», «оу», «уи» і т. д.
Влітку того ж таки року після концерту «Смерічки», де Морозов уперше виконав його пісню, ми пішли цілою компанією до нього додому, і там відбувся уже неформальний концерт за участю Андрія і Віктора.
У 1986-му ситуація вже була така, що можна було виходити з підпілля, і я став організовувати концерти від «КТМ» з виступами Панчишина, Морозова і Тараса Чубая, запрошуючи також Віктора Неборака.
Перший наш виступ під назвою «Не журись!» відбувся 20 вересня 1987 року на День міста на початку проспекту Шевченка. Планувалося, що то мав бути концерт бардів, і організатори запропонували, що «Клуб авторской песни», який складався з російськомовних бардів, буде виступати впереміш з нами. Я сказав, що це неможливо, бо ми одне ціле.
– Но ви же нє колєктів! – настоював комсомолець.
– Як то не колектив! – обурився я і, вибігши на сцену, проголосив історичні слова: – Виступає група «Не журись!»
Ця назва сиділа в мені з дитинства. Джаз-банда «Не журись!» складалася зі студентів політехніки й медичного інституту у повоєнний час. Вони грали на весіллях та в клубах на танцях, куди вчащав і мій тато. Ото він мені й розповідав про цих веселих хлопців, які тішилися неймовірною популярністю.
Наш концерт тривав щось із три години, коли пішов дощ. Уявіть цю картину. Періщить дощ, люди збиваються в гурт, розкривають парасольки і не розходяться. І хоч наша сцена під брезентовим дахом, Андрій виступає на сам край сцени і співає, граючи на гітарі, під зливою. Я хапаю табуретку і тримаю її у нього над головою. Публіка шаленіє. Ми мокрі, як хлющ, і п’яні від успіху.
Не обійшлося і без провокацій: хтось кинув шашку. На щастя, вона не розірвалася завдяки зливі. Хтось гукав «бандєравци!»
Після того у нас ще було кілька концертів у Львові, в Києві і в Полтаві, а відтак побачивши, що наша популярність росте, ми зареєстрували уже естрадний театр «Не журись!» і виступали з ним по всій Україні, а також за кордоном. В одному лише Торонто дали шість концертів у величезному ущерть заповненому залі. У Львові наші концерти збирали тлуми людей, квитки були дефіцитом і розкуповувалися заздалегідь.
У цей період найбільшого злету «Не журись!», що припав на 1987–90 роки, Андрій став писати гострі сатиричні речі. Його виступи мали шалений успіх, бо були, наскільки це дозволяла Перестройка, доволі антисовєцькими. Одні тексти він співав сам («День злодія», пісня на честь візиту Горбачова до Львова), а інші віддавав Віктору Морозову («Павлік Морозов», «Кагановіч», «Генсек»). Комуністична преса того часу намагалася дискредитувати театр, вигадуючи якісь небилиці, а в районах запопадливі партійні діячі вимагали затвердженої програми.
Але то був уже такий час, що можна було їх усіх посилати дуже далеко.
Поруч із цими політичними та соціальними темами у Андрія раз-по-раз вигулькували і чисто львівські тексти. Власне у 1989 році я написав сценарій кабаретової вистави «Картотека пана Базя». Пан Базьо – реальна особа, шлюбний маклер, з яким мені якось довелося зазнайомитися. То був дуже колоритний чоловік і, як кажуть, старої дати. Він мав багато картотеку дівчат і молодиць, які прагнули створити сімейне гніздечко.
Я розповів про нього бу-ба-бістам, і кожен з них написав свій текст про Базя, а Віктор Морозов поклав на музику. До тієї вистави я написав також пісні «Львівське пиво» («Львівське пиво – то є кляса, Робить з хлопа супер-аса») та «Чорна кава». Якось йду собі попри сцену на Ринку і чую: «А зара старовинна львівська пісня «Львівське пиво»!
Андрій написав теж кілька пісень. А сама вистава була не тільки аполітична, але й дещо фривольна, бо мені хотілося уже відійти від кон’юктури і створити щось європейське і незаскорузле. Я грав головну роль пана Базя. Ще дві не менш головні ролі припали Богданові Рибці (пан Дзюньо) та Ірині Дворянин, які були клієнтами пана Базя.
На жаль, після тієї останньої кабаретової вистави «Картотека пана Базя» театр рушив на продукування просвітянських програм, які у той час рясно зацвіли в Галичині. Уже тільки лінивий не влаштовував концертів на стрілецьку, упівську, шевченківську чи різдвяну тематику. Театр «Не журись!» швидко зів'яв у рясному гроні нескінченних «червоних калин».
Ми з Андрієм і Тарасом Чубаєм покинули тоді «Не журись!», не бачачи для себе жодних перспектив. І якось так сталося, що ми синхронно з Андрієм пішли в журналістику. Я в «Post-Поступ», а він – у «Ратушу». Відтак він працював і в інших виданнях, геть закинувши свою бардівську кар’єру.
Років десять тому у Віктора Морозова виникла ідея вдихнути нове життя у старі львівські батярські пісні. Першу порцію батярівок осучаснив я, а потім до цього проекту приєднався Андрій і почав не тільки перекладати на сучасну мову старі пісні, а й писати нові тексти у тому стилі. Йому це настільки добре вдавалося, що його літературні тексти багато хто сприймав, як автентичні народні.
Але треба сказати, що він цим не порушив традицій. Ба навпаки – продовжив. Адже чимало так званих батярських пісень були насправді написані вже у міжвоєнний період фаховими поетами і композиторами.
Ще однією особливістю Андрієвих батярських текстів було те, що, маючи музикальний слух, він писав ці тексти відразу з розрахунку на певну мелодію і з обов’язковим приспівом.
Завдяки Віктору Морозову і «Батяр-бенду» мода на батярів відродилася і заполонила Львів. Батярські пісні почали виконувати й інші гурти, а День Батяра перетворився на одне з найпопулярніших свят.
Під час Майдану Андрій вибухнув новою колекцією гострої сатири. Я підтримав його і своїми текстами, хоч і сильно відставав від його продуктивності. Наші тексти миттєво клав на музику Віктор Морозов і викидав в інтернет.
Я думаю, що ці пісні робили свою справу, піднімаючи дух повстання і зігріваючи серця
Минулого року Андрій зібрав докупи свої батярські тексти і уклав збірку «На вулиці Батярській». Я ще написав до неї передмову, але в продажу вона так і не з’явилася.
11 жовтня Андрій помер, маючи 55 років. Про те, що він безнадійно хворий, відомо було з півроку. Але у кожній безнадії завше залишалася якась крапля надії, яку я намагався йому прищепити. Проте він сприймав мої слова скептично.
– Знаєш, Юрчику, у нас було прекрасне життя, і я ні за чим не жалію.
Андрій був до мозку кісток львів’янином. Був перейнятий духом Львова, міг вільно говорити львівським балаком і творив свій міф Львова. У його текстах багато ностальгії за тим старим Львовом, якого він ніколи не бачив, але про який не раз чув від своєї родини. Від таких текстів віє солодким смутком, як от від пісні «То було так давно»:
коли на Вірменскій ше жили вірмени
коли на Жидівскій ше жили жиди
коли в Стрийскім парку пасли сі олені
а в крані ніколи не бракло води
То було так давно
То було так давно
коли на Пекарскій пекли караваї
коли їден когут пів-Львова будив
на Замок ходили мацьопкі трамваї
то було, коли я сі ше не вродив
коли ше свічками світили в Опері
і били на вежах годинники всі
коли перший поверх не був на партері
і пливали в Полтві живі карасі
коли на Підзамчу стояла рогатка
по цісарскім лісі блудили вовки
коли шанували і матку і батька
коли не давали до шлюбу дівки
коли ше на рондо ходили батяри
на Сихови вуйки пасли баранів
а люди співати могли без водяри
бракує, панове, мені давних днів
то ніколи сі не верне
скорше світ сі переверне
так ніколи вже не буде
не то місто не ті люди
То було так давно...
Андрій Панчишин
Мандоліна, ґітара і бас
на чужині приходят ві сні
мої рідні батярскі пісні
чи почую я вас ше хоч раз
мандоліна ґітара і бас
мандоліна ґітара і бас
щєра правда без жадних прикрас
і не має пор’єдніших слів
як та пісня батярска про Львів
там трамваї співают пісні
там кобіти цвітут навесні
там мельодію грают для нас
мандоліна ґітара і бас
на Личаків ні вдень ні вночі
не ходили чужі паничі
ту є мій рідний край
ту для батяра рай
ту співаю си файдулі-фай
ту смієш си коли тебе б’ют
ту москальскую водку не п’ют
ту тихесенько грают для нас
мандоліна ґітара і бас
шлюбні мешти в батяра їдні
як забава – то вже на три дні
як горівка – то пити до дна
як любов – то до смерти їдна
нині згублю – а завтра знайду
не попрошу – а ліпше вкраду
але знов будут грали для нас
мандоліна ґітара і бас
добрий бімбер для батяра мед
лиш мусово платити вперед
гонорово постав’ю на стіл
першу вип’єм за душі без тіл
ну а другу – за ладні тіла
жеби хтіла душа і могла
за Личаків! за Замок! за Львів!
за тихесеньку пісню без слів
що її заспівают для нас
мандоліна ґітара і бас
Батярский рай
старші люди повідают
а ти грай музичко грай
є на небі коло раю
ше їден батярский рай
там є файно там є гарно
там небачена краса
в тому раю хліб задармо
і задармо кобаса
в тім раю їдят батяри
ліпше ніж москальскі цари
шпондер біґус кєшку флячки
студенину і бурачки
луп си яйка шинку край
най жиє батярский рай!
старші люди повідают
а ти грай музичко грай
шо батяри потрапялют
не до пекла а в той рай
а в тім раю прошу пана
а ти грай музичко грай
там батяри п’ют шампана
аж сі ляє через край
бо в тім раю наливают
чого душі забажают
бімбер вудку і горівку
аєрконяк бехерівку
є вино і пиво є
рай батярский най жиє!
старші люди повідают
а ти грай музичко грай
же батяри не вмирают
а живими йдут у рай
мают душу мают тіло
а ти грай музичко грай
жеби си могло і хтіло
бо без того рай – не рай
а кобітам в тому раю
ні кінця нема ні краю
є великі є маленькі
є пампушки є щупленькі
навіт дві муринки є
хто з ким хоче – з тим жиє!
старші люди повідают
але досит марних слів
всі батяри добре знают
же правдивий рай – то Львів!
На Професорскій Кольонії
повідают жи в Кракові
панни страшнє гонорові
як зачіпиш таку горду
можеш обірвати в морду
а я до Кракова їхати не хочу
ліпше си по ріднім Львові поволочу
бо на Професорскій Кольонії
панєнки пахнут як півонії
повідают жи в Парижі
всі мамзелі ходят рижі
сухоребрі кендзюраві
руки ліві ноги праві
а я до Парижа їхати не хочу
ліпше си по ріднім Львові поволочу
повідают жи у Відні
всі фройляйни дуже бідні
ані вроди ані гроши
з голови си сиплят воши
я до того Відня їхати не хочу
ліпше си по ріднім Львові поволочу
Повідают жи у Москві
дєвушкі як маткі боскі
як таку вночи спіткаєш
«Матка Боска!!!» - і втікаєш
я до тої Москви їхати не хочу
ліпше си по ріднім Львові поволочу
Кажут жи у Ватикані
нема ні їдної пані
каждий хорий цилібатом
і не годен бути татом
я до Ватикану їхати не хочу
ліпше си по ріднім Львові поволочу
Ойрам
як на Кайзервальді мандоліна грає
крає мені серце шинку мені крає
а на Погулянци музиканти грали
страшнє сі напили в бубен настругали
на Пересинківци били писок дівци
буде знати дівка де Пересинківка
панни на Сикстуцкі поголили пуцкі
курви на Зелені ходят неголені
на Глинєнскім тракті мешкає Данута
страшнє аліґанцка алє ґвізданута
по Академіцкі панна шпацерує
як піде до шлюбу то си зацерує
а моя кобіта слічний голос має
я її пірдолю а вона співає
Франя сі забила скочила з поверху
головою наділ дупою доверху
поховали Міська ладний був небіжчик
на бороді ямка а на сраці прищик
пані докторові люби поліцая
в него чорні вуса і червоні яя
на забаві Стася стріла генерала
як правдивий жовнір честь йому віддала
Ґранатовий светер жовті калісони
ліпше їден батяр аніж всі масони
На озера
А я сяду на ровера – гайда брате гай!
тай поїду на озера – гайда брате гай!
сонце світи хвиля плеще
нарід зимне пиво хлеще
нарід зимне пиво хлеще
гайда брате гай!
Ту є тисяча людей
і з грудьми і без грудей
і кажда дзюрка биє ту нурка
каждого вуя тягне за буя
Ойей!
Під вербою два рибаки
ловлят рибу на хробаки
піп нуркує вода чиста
попадя худа як глиста
Вчора ту зганьбив сі Войтек
сподні зняв а був без мойтек
а там стріха як на хаті
і півдупки волохаті
Шо за рейвах учинився
Ясь напився і втопився
треба ноги му згинати
з писка воду помпувати
Човен плине хлоп веслує
баба кури в воду плює
курва си олійов маже
і на сонці дупу смажи
Дорота
Панна Дорота жиє ві Львови
має халупу на Личакови
ладний орудок моцні ворота
багата з дому панна Дорота
А в тім оґрудку червона ружа
шануют люди Дороту дуже
ангельска врода правдива цнота
така є наша панна Дорота
Панна Дорота на гарфі грає
в кустельним хорі псалми співає
тяжке до ручки брудне до рота
не бере ніґди панна Дорота
А три дні тому в парку Косьцюшки
панна Дорота згубила цюшки
цюшки згубила а з ними цноту
люди жаліли панну Дороту
Люди жаліли тай говорили
певно Дороту знов підпоїли
бо як си дзьобне панна Дорота
не замикає свої ворота
Панна Дорота чесна хороша
людоньки добрі дуже вас прошу
не пригощайте панну Дороту
бо може ше раз згубити цноту
Холєра
з’їм два яйка на сніданє і кавалок хліба
пом’яну Петра і Павла Бориса і Гліба
вберу білу маринарку взую си лякерки
тай піду сі ранткувати до мої холєрки
холєра ясна! яка ж ти прекрасна
така слодзютка холєрна розвудка
а моя холєра така вона файку кури
чорні брови біла шия червоні пазури
по дорози я ї куплю парасоль з брезента
бо холєра не пускає в хату без презента
у холєри на макітрі жовті папільоти
вона має три стражаки чотири пільоти
маєш мати добрі гроші і терпінє мати
до холєри сі за тиждень мусиш записати
а холєра по покоях ходи на ґоляса
в неї мушка на півдупку коса до пояса
до холєри сі притулиш а вона не проти
чи ти батяр чи ти фраїр – то її робота
І гарує та холєра по сім день на тижні
жиби мали в своїм жицю троха щістя ближні
до холєри йдут русини німци і поляки
як холєра нас не возьме – то не трафлят шляки
холєра ясна! яка ж ти прекрасна
така блядзютка холєрна розвудка
13.10.2015