Музика в Кіноцентрі
В попередній статті про музичну програму Конгресу культури я наполегливо звертав увагу на ті натяки швидкого наближення Форуму, якими були просякнуті виступи виконавців на IQ сцені. А оскільки Львів – місто, доля якого об'єднувати: чи то коли йдеться про співіснування різноманітних етносів, які вдало вживалися на вузеньких вуличках нашого міста; чи коли йдеться про перехрестя торгівельних шляхів; чи коли говорити про звичну взаємодію у сфері культури, то можна передбачити, що в рамках великих і малих культурних подій може вирости щось на перетині. Щось нове, хоча таке очевидне, щось очікуване, але проігнороване раніше, щось випадкове, але ретельно продумане. Не виняток і Форум видавців.
Почну здалеку. Постмайданівський доброякісний хаос, наче Великий вибух, зрушив тектонічні суспільні плити України. Раптово повсюдно почали виникати низові ініціативи, стартапи, мистецькі групи, лейбли, бренди, онлайн-радіо (та інші модні слова). А ті, які існували давніше, почали нарешті про себе говорити, розвиватися, і їх врешті почули. Мистецьке середовище почало ворушитися і множитися в геометричній прогресії, розростатися, кочувати, збільшувати масштаби діяльності. Критик Олександр Ковальчук вбачає в цьому різноманітні певні загрози для української музики. Зокрема, в одній із останній статей «Сковорода від балди» він пише: «На хвилі Євромайдану здійнялася хвиля екзальтації навколо нової української музики, кількість (бо ж добре, що вона з'являється) якої ніяк не перейде у якість». З Ковальчуком можна і треба не погоджуватися, проте його не можна ігнорувати. Бо він один з тих «флюгерів» Львова, за якими потрібно слідкувати, щоби знати, звідки дме вітер. На мою думку, ці дрібні і більші заворушки-розворушки, котрі нині маємо в Україні, оці культурній перші спалахи, які натякають на світло в кінці тунелю. Спершу від нього болітимуть очі, але дуже скоро організм пристосується, і ми «побачимо прекрасний світ!».
Донедавна Львів розважальний розвивався стихійно і дуже однобоко. Цей процес оточує нас щодня – можливості проведення часу відверто обмежені до комерційних локацій, які пропонують абсолютно звичний, та в суті своїй однотипний продукт: від закладів харчування до кінотеатрів, не говорячи вже про музичні осередки. На пальцях однієї руки можна перерахувати ті локації, які приймають та підтримують нетипові проекти, а на пальцях другої – осіб, які сприяють розвитку нового у Львові. Переломним моментом у баченні «дозвілля» стала ініціатива Фредра.61. Звичайна квартира у центрі Львова, облаштована власними силами кількох друзів, стала вільним майданчиком презентації діяльності низових ініціатив та окремих митців. Важливим було не те, як цей простір виглядав, з його радянською псевдоарт-побілкою та браком місця, коли на всіх не вистачало стільців і на декотрих подіях доводилося стояти на кухні, чи в коридорі. Важливим було те, що Фредра.61 показало «інший шлях» до міста для львів.ян, а не для туристів. Актуальність цього шляху доводить той факт, що схожі гасла, хоч і з помилками, почали вигулькувати на передвиборчих білбордах.
Фото - Денис Ковалевський
Слідами Фредра.61, а почасти з причин його тимчасових канікул і теплої погоди, почали з’являтися у Львові й інші місця та інакші події. Однією з таких була літня акція МОХ-паті: повноцінний опен-ейр всередині міста. Перевага такого заходу очевидна – не потрібно їхати десятки-сотні кілометрів за місто, жити в наметі, витрачатись на організацію. Пішов зранку на роботу, увечері потрапив на вечірку під відкритим небом, забувши, що ти в місті, а за кілька годин вже засинаєш в теплому ліжечку вдома. На таких вечірках я періодично бував у Варшаві. В них там, звісно, свої переваги, одна з яких – річка, але опени відбуваються не лише на її березі, а в різноманітних лісочках.
Вечірка, на яку вдалося потрапити обмеженому колу людей – Sky-High – ще одна гарна практика цього літа. Організатори на одну ніч перетворили пагорб Високого замку на нічний клуб. Хоча спершу треба було напружитися, щоби видертися на вершину, але потрапивши туди, розумієш, що хрестоматійна зустріч сонця на Високому замку ще ніколи не була такою доречною і вдалою, як сьогодні.
Фото - Мирослав Трофимук-молодший
Наступний вдалий варіант винести музику на вулицю в рамках Свята Музики у Львові – ЕЛЕКТРОТЕРАСА. Цей проект – частина Першого міжнародного форуму незалежних ініціатив ХАТНЄГРАННЯ, став музичним майданчиком для знайомства польських та українських ініціатив і музикантів. Подія відбулася на вулиці Франка поруч із старою будівлею Польського Консульства, що мало певне символічне забарвлення, адже добра половина гостей приїхала власне з Польщі. В рамках події відбулося перший у Львові міні-ярмарок незалежних лейблів. Польські та українські гості привезли із собою музику, видану на касетах, дисках, картах пам’яті…, яка видається в обмежених кількостях, тож зазвичай її носії оформляються вручну.
Фото - Ярема Островський
А буквально кілька днів тому в дивному і забутому Богом місці – Палаці спорту «Будівельник» –відбулася костюмована КОМАХА паті, на яку відвідувачі повинні були прийти, одягнувшись, як комахи. Антураж та оформлення були відповідними. Поява цих подій та їх активна відвідуваність демонструють, що продвинуті львів’яни вже мають вдосталь комерційних «дискотек» в центі. Вони готові заради цікавої та нової атмосфери відійти на кілька кілометрів від комфортної Площі Ринок і радикально змінити формат.
Тут ми підходимо до основного. Нещодавно (20 березня) у Львові відкрився новенький-свіженький Кіноцентр. Це не просто кінотеатр, це місце, в якому окрім кіно можуть і відбуваються різні цікаві-предивні речі. Як декларувалося на початку, тут, окрім авторського, а також інтелектуального кіно буде майданчик для найрізноманітнішої діяльності ініціативних груп Львова: майстер-класів, концертів і т.д..... Тож не дивно, що в час Форуму і на момент відпустки Фредра.61 щось таке, як вечірка Форуму видавців, могло відбутися тільки в одному місці і зветься воно «Lviv Film Center».
Віддалену локацію Кіноцентру – колишній кінотеатр «Сокіл» – важко назвати людним місцем. Дещо низьку відвідуваність, в порівнянні із комерційними кінотеатрами, я особисто пов’язую із «вузьким місцем» Львова – транспортом. Здавалося б, «Сокіл» знаходиться на перехресті купи маршруток, та й трамвай періодично пропливає повз. Але, тим не менше, гнітючий тягар вечірнього добирання до і зі спального району нависає над тобою, коли ти насмілюєшся мріяти про події поза межами Центру. Тому аншлаги на щоденних показах Кіноцентру, на жаль, рідкість.
Фото - ЕШ
Вечірка Форуму видавців «BookWorm party», на моє щасливе здивування, стала винятком із всіх цих правил, і перевершила весь музичний Львів за усіма стандартами. Зовсім інше музичне наповнення панувало 11 вересня в Кіноцентрі: київські та львівські ді-джеї та саунд-артисти, яких не (часто) почуєш у Львові, зокрема через кон’юнктуру львівських клубів; танцмайданчик в залі Кіноцентру і чіл-зона на вулиці, де звучала добірка доброї музики від антирадіо «Лугальбанда» Андрія Бондаренка та DJ Nikitone з Рівного; а також наїдки та напої від прогресивних львівських закладів. Якщо на вулиці все було облаштовано майже, як на МОХ-party: люди сиділи між деревами на м’яких пуфах, дивилися відео-поезію від фестивалю «CYCLOP», спілкувалися, наминали, тусувалися; то те, що було всередині Кіноцентру – абсолютно новий формат для Львова. Найбільш очевидний, проте найефектніший і несподіваний момент – це візуалізації на великому кіноекрані. Справді, в чому перевага кіно-залу перед клубом, як не в наявності техніки для гігантських візуалізацій?
Фото - Steve Nauke
Мені особисто сподобався дух свободи, який панував в основному залі. Це відчувалося навіть на рівні наявності крісел. Комусь може здатися, що ці крісла недоречні підчас вечірки, але мені вони подобаються, бо уособлюють можливість вибору – потанцював, можеш сісти і насолоджуватися аудіо-візуальним шоу і одночасно спостерігати за роботою музикантів. Що ще крутіше – екранів було два. Один з яких – менший – зависав над діджеями, варіанти вибору були безмежними: з якого боку б ти не стояв, жоден нюанс не оминав твоєї уваги. Апогеєм цієї надзвичайної вечірки стала зустріч світанку на даху будівлі кінотеатру. Ця частина була оповита, окрім всіх раніше перелічених свобод, ще й свободою музичною, адже кожен з присутніх міг при бажанні сам поставити свою улюблену музику, поділитися частинкою власного музичного смаку.
«BookWorm party» відбулася завдяки співпраці Дениса Ковалевського (без допомоги якого, до речі, ЕЛКТРОТЕРАСА не стала б ТЕРАСОЮ), Дмитра Новікова і Вероніки Гоменюк, яку я й спитав про те, які в організаторів враження про подію: «Ми з Дмитром, як організатори музичної частини, не знали, скільки людей ходить до кіноцентру на нічні заходи. Тому кількість гостей, які прийшли, нас абсолютно задовільнила. Ми отримали багато позитивних відгуків про місце проведення вечірки, зал, тому сподіваємось найближчого продовження. Можливо, це будуть відкриття кінопоказів тощо, і ми, як організатори вечірок, зможемо паралельно проводити там свої івенти. Найбільшою перевагою залу є екран. Він дозволяє якісніше сприймати візуалізації, тому на майбутнє, можливо, робитимемо акцент саме на візуальній частині вечірок».
Фото - ЕШ
Щодо музичного наповнення, то різноманіття стилів теж дивувало. Затяті поціновувачі музики drumnbass могли причаститися легкої та мелодійної танцювальної електроніки від John Object, який, до речі, вже вдруге виступає у Львові, після ЕЛЕКТРОТЕРАСИ. John, справжнє ім’я якого Тимур, надзвичайно цікаве нове і безпосереднє обличчя андеграундної сцени. Я впевнений, ми ще про нього почуємо не раз. Після мелодійної електроніки можна було поринути у нетрі brakecor'у та dubstep'у, і врешті опинитися в мирній chillout-атмосфері. Оскільки вечірка відбувалася в рамках Форуму, то тут не обійшлося без текстів. Однією з цікавинок вечора були мікси начитаних і записаних раніше поезій. Записи робилися або в холі кінотеатру, або люди присилали вже готові уривки. За словами організаторів не було жодного обмеження, всі самі вирішували, що записували. Тож ми мали діапазон від Вінграновського до Висоцького, траплялася й авторська поезія. Час-до-часу ці поезії виринали то там, то тут у заповненому музикою просторі, резонуючи з візуалізаціями авторства Слави Полянцева та Zoz'и.
Представниця поетичного клубу «radical beauty» Анна Хвиль, ім’я якої ви могли чути у зв’язку зі ще одним інноваційним простором Львова, над яким, на жаль, не змилувалася доля в особі львівців (це я натякаю на соціальне кафе «У сісідів»), поділилася з нами своїм досвідом начитки поезії: «Ми начитали вірш шведського поета Тумаса Транстрьомера "Спогади бачать мене". Вивчили його разом з подругою під час зимовою прогулянки, коли вдома було дуже холодно, і ми вирішили, що якщо вже все одно мерзнути, то на вулиці якось радісніше. Гуляли по сніговому болоту і вчили рядки про червневий ранок, спогади і зелень».
Задля більшої достовірності і різнобічності вражень я вирішив спитати одного з ді-джеїв про враження від такої взаємодії і нового формату вечірок. А оскільки виявилося, що серед запрошених гостей був львівський 1suponatime, який колись грав і на Фредра, то мій вибір був очевидним: «Щодо поезії, то буду говорити лише за себе, оскільки не впевнений, як обирали вірші інші ді-джеї. Організатори вечірки запропонували відвідувачам надсилати їм аудіозаписи улюблених віршів. Також була можливість одного дня прийти до кіноцентру і начитати якийсь вірш, аби його записали. Згодом діджеї мали переслуховувати все надіслане й записане, обираючи собі щось на власний розсуд. Смішно, але я нічого для себе не зміг обрати, бо хотів підготувати для вечірки особливий мікст, який передавав би певний настрій, розповів би слухачам якусь історію. А більшість зібраної поезії була начитана невідповідним моїй музиці голосом, або не відповідала тому, що в мене всередині за змістом чи настроєм. Серед усього того було навіть кілька ліричних віршів юних російськомовних поетес, вже покладених на музику з Реквієму За Мрією, якось майже так. В пригоді мені став Tom O'Bedlam, який начитав дуже багато депресивної поезії своїм глибоким і спокійним голосом. З усіх доступних віршів я обрав три "Alone With Everybody" Чарльза Буковського, "Bosnia Tune" Йозефа Бродського і "The Tiger" Вільяма Блейка. В моєму міксті їх можна було почути дещо видозміненими і спотвореними ефектами. З україномовних я також використав вірш Ліни Костенко "Крила" у виконання Богдана Ступки. Він теж гарно вписався, але зробив я це в основному, щоби дражнити друзів, які питали, що за вірші я буду грати.
Фото - ЕШ
Формат мені надзвичайно сподобався. Не було ніяких рамок від організаторів, кожен учасник міг грати те, що йому до душі. Коли всі діджеї визначились зі стилями, ми з Веронікою накидали погодинний лайнап, просто щоби почати з чогось легшого, а закінчити важчим. Зібрались досить неординарні для львівської сцени музиканти, тож вийшов такий собі цікавий музичний салат. В цьому є і мінуси, звісно. Думаю, найменше сподобалось прихильникам драмнбейсу. Він був, але вони його не дочекались. Організатори дуже постарались з оформленням залу, освітленням та звуком.. Коли я потрапив на свій саундчек, то настільки був здивований масштабами вкладеної праці, що одразу ж почав писати всім своїм друзям, аби вони прийшли ввечері і побачили все на власні очі. Багато хто з відвідувачів дивувався, бо очікував побачити напів-темну вечірку в обшарпаному кінотеатрі з одним стробоскопом і 10 особами на танцполі.
Це була не просто вечірка з курилкою на вулиці, як часто буває. "Book Worm Party" можна було б назвати одноденним мініфестивалем».
Здається, останнє речення – найкраща характеристика. Мені залишається тільки висловити сподівання, що у Львові з’являтимуться нові формати, розвиватимуться старі, а відпочинкова банальність, яка сновигає історичною частиною міста, покине Львів назавжди.