Вмикаю радіо і дізнаюся, що незабаром мобільні телефони можна буде використовувати як кредитні картки, оскільки у них інкорпоруватимуть необхідні дані та механізми. І вже не треба буде показувати картку, надавати посвідчення особи, підписуватися чи вводити ПІН-код. Досить буде прикласти телефон до відповідного приладу, і операцію раз-два – і здійснено. Клац, клац і дзвякне машинка. Готово. «Так легше, – говорив черговий експерт, – зручніше». Після такого пояснення це видається ще одним кроком у поступі людства до комфорту та щастя. Та звісно. Якщо це зручніше та легше, то нема про що говорити. Ще зроблять те саме для квитків на літак і поїзд. Мобільний телефон для всього чи як там називатиметься прилад майбутнього: айпед, айфон, ай-не знати що. З усім, що треба, всередині. Підносиш його куди слід, і він працює. Ви ж знаєте, так легше. Зручніше. А ще приємніше. Кумедніше.
А що буде з тими, хто не має мобільного, запитую я. Чи з тими, хто використовує його лише за прямим призначенням. З нами, технологічними ретроградами, які мають право вимагати, щоб речі були не легшими, зручнішими, кумеднішими чи приємнішими, а надійними та дійовими. З людьми старого гарту. Що буде, коли громадянин, який не розуміється на всіх цих штучках, забажає скористатися пластиковою карткою, металевими грошима, квитками на літак чи поїзд, якими користувався все життя? А якщо хтось боїться, що усі ці технологічні витребеньки зроблять його банківський рахунок та особисті дані більш незахищеними у випадку втрати, крадіжки чи обману? Офіційна відповідь така: звісно, ці занудні буркотуни зможуть і далі використовувати зручні їм засоби, якщо захочуть. Та це неправда. Те саме говорили, коли запроваджували електронні квитки на літак чи поїзд. Вони зручніші, безсумнівно. Якщо у тебе є Інтернет. Проте не всі, хоча це й може видатися дивним, його мають чи хочуть мати. А може, хтось відмовляється використовувати його для цього. Чи не дуже петрає у цих системах і не може дати собі ради. Також може статися, що люди не хочуть наражатися на небезпеку того, щоб їхня кредитна картка циркулювала Інтернетом і опинилася у невідомо чиїх руках, – подекуди навіть починають просити, щоб ти вислав їм зіскановане посвідчення особи. Спробуйте нині знайти контору прямого продажу квитків на рейси Iberia чи поїзди Renfe — побачимо, де ви її знайдете.
Дозвольте розповісти дещо особисте. Усе своє життя я відмовлявся орудувати своїми чи чужими банківськими даними через Інтернет, бо знаю, наскільки це небезпечно. Електронною поштою я користуюсь з обачністю, бо ніколи не знаєш, хто туди влізе. Утім, незважаючи на моє право вберігати своє особисте життя та роботу, щораз більше офіційних органів вимагають саме мейлом надсилати їм мої особисті дані. І не лишають альтернативи, або ж ті альтернативи є такими дивовижними, що існують лише про людське око. Днями – і це стало останньою краплею – міністерство фінансів сповістило мене, що я обов'язково повинен мати електронну пошту, оскільки провадити справи, пов'язані з певною професійною діяльністю, я зможу лише цим шляхом. А якщо я її не матиму, мене буде покарано. Тож немає сумніву: через кілька років – легше, зручніше тощо, передусім для них самих – податкові декларації обов'язково треба буде надсилати Інтернетом. Подумайте, що в результаті буде з недоторканністю особистого життя та її ґарантіями. Увага – в Іспанії. Там, де, наприклад, свідок під захистом дає покази судді, а наступного дня його заява поширюється у Youtube. Тож добре зважте і подумайте, що нас чекає.
У підсумку: тобі не тільки не залишають виходу, закінчиться тим, що тебе доконають, якщо ти його шукатимеш. Якщо відмовлятимешся ловитися на цей гачок. І все це в часи, коли гакерство та комп'ютерне хуліганство часто-густо залишаються безкарними. І потім – гляньте на вигляд та манери законодавців та чиновників, чиїм обов'язком є убезпечити нас від махінацій. Захистити нас, коли все тяжіє до того, щоб виставити нас на всенародний огляд в такий безвідповідальний та злочинний спосіб. Не кажучи вже про неминучий системний збій – той айсберґ, що його містить у собі кожен технологічний Титанік. Пригадую одного приятеля, який колись загубив свій мобільний телефон і разом з ним перелік телефонів та контактів. Коли я його спитав, чому він не переписав їх у добрий старий записник на все життя, він подивився на мене збентежено, наче я заговорив до нього китайською. І це є ключовий момент. Насправді нам не потрібно, щоб нас зобов'язували. Ми є такими по-дурному самогубними, що самі сідаємо в калюжу. Щодня ми стаємо щораз вразливішими, по-ідіотськи вірячи, що завжди під рукою буде розетка, яка все утрясе у нашому житті. Й отож одного дня, коли все піде під три чорти, ми дивитимемося одне на одного, дивуючись і запитуючи себе, як це могло статися.
Артуро Перес-Реверте, іспанський письменник та журналіст, автор саги про капітана Алятрісте
Arturo Pérez-Reverte Más fácil, más cómodo, más suicida
XLSemanal, 17.03.2013
Зреферувала Галина Грабовська
23.03.2013