Для мене, закарпатця, Львів — це перше велике місто Сходу. Саме з цього міста починається Східна Україна. Візантійська, варварська, хаотична, корумпована, необовєязкова, брудна, велична, прекрасна, львівська.

 

 

Мої перші приїзди до Львова були нічними, плацкартними, коли опівночі залазиш в якийсь поїзд на вокзалі в Ужгороді, щоб зранку вийти у туман, що весь час лежить навколо львівського двірця. Відтак Львів — з тих часів і назавжди — став містом за однією ніччю, немов у старих шехерезадиних казках, де відстань вимірюється ночами й днями, а не кілометрами. Погодьтеся, це й справді казково: мусиш довго їхати на Схід, минати рівнини, ліси, високі гори і перевал, знову спуститися в долину чи навіть улоговину, щоб нарешті після темряви ночі світанок подарував силуети міських шпилів на виднокраї. Львів.

 

У нас, на Заході, кажуть, що «у Львові є кавєярні, а в Ужгороді — кава». Це свята правда. Кава у Львові якась мутна, незрозуміла, водяниста, слабка, як мукачівське пиво, безсмачна, холодна, липка, жирна, зовсім не кавова. Але саме кава може бути символом цього міста, оскільки вона — міт. І Львів — особливо сучасний — міт. «Не їдь до Львова, такого міста немає», як сказано у відомому вірші. Натомість існує міт — прекрасний і притягальний, чарівний, магічний. Як і все на Сході.

 

Можна скільки завгодно розводитися про каву, яка справді в Ужгороді незрівнянно краща, або, як це полюбляють у Чернівцях, нарікати на те, що Львів пахне зовсім не кавою з корицею, а — через перенасиченість ресторанами — вареною капустою, але кожен мусить визнати, що саме Львів — вроджена столиця, головне місто, порт усіх сторін світу, які в Центральній Європі крутяться у божевільному темпі, як стрілка компаса на Північному полюсі. Досить глянути на мапу, щоб одразу зачепитися оком за Львів, він у своєрідному центрі, в нашій частині материка важливішого міста немає, усі дороги ведуть сюди, тому час від часу кожен мандрівник мусить зібрати речі й вирушити в дорогу, щоб через одну ніч опинитися у Львові.

 

Львів є східним для Ужгорода так само, як Прага є Заходом для Відня. Зрозуміла річ, я нагромаджую ці правдиві й шокуючі для всіх львів'ян факти не лиш з метою повеселитися й потролити галицьку зарозумілість, зовсім ні, хоч це й доволі потішна справа, мені радше йдеться про створення іншої перспективи, яка допоможе зрозуміти це найголовніше і найулюбленіше наше місто. Адже для Вільна, Варшави, Будапешта, Кракова, Відня (не кажучи вже про далеку Західну Європу) Львів — це передусім східне місто, місто на Сході. Так, можливо, останній оплот нормальності та європейської цивілізації на цьому невиразному й розмитому Сході, але все ж воно там — у туманах Орієнту. Якщо хтось із західноєвпропейців не знає нічого про Львів, гляне на мапу і побачить розташування міста, то першими йому в голову стрільнуть не ідеї про маґдебурзьке право і високу культуру, а фантастичний перелік стереотипів про Схід, що їх так ретельно у своїй книжці «Дика Європа» зібрав словенський соціолог Божідар Єзернік: риби тут мусять бути волохатими, у чоловіків є хвости, жінки мають розкішні груди до пупків, вулицями ходять ведмеді, на потилицях у людей теж є очі, а найвправніші місцеві мешканці у мистецтві вбивати.

 

Кити, на яких збудоване це місто, — міт і дволикість. Для України Львів є уособленням Заходу, а насправді цей град дивиться східні сни. Не варто сприймати це за мінус, адже йдеться передусім про універсальність, довершеність. І навпаки: коли йдеться про універсальність, довершеність — йдеться про Львів. Це перше і, можливо, найпрекрасніше місто Сходу.

 

 

29.09.2015