Дев'ять днів тому на дев’яносто дев’ятому році життя упокоївся в каліфорнійському містечку Пало-Альто один із найвидатніших творців (у всіх можливих сенсах цього слова) ХХ століття Роберт Конвест. Він був справжнім воїном світла і зробив для західної цивілізації, зокрема Європи, дуже багато. Він чесно попереджав про небезпеку, яку несе світові збожеволіла криптокомуністична, а насправді просто тоталітарна Росія. У Марґарет Тетчер і Роналда Рейґана був хороший радник і спічрайтер, тож може також і тому нам у 1991 році вдалося вирватися на волю з совєцького концтабору. Десятки блискучих творів про природу і злочини комуністичного тоталітаризму потребували від нього мужності, наполегливості й темпераменту. Водночас і на військовій службі, і на дипломатичній, і серед політиків, і в колі поетів, а передусім на поприщі служіння Кліо, Конквест завжди керувався винятково етичними мотивами й ніколи не був циніком і мерзотником, ладним служити будь-якому хазяїнові, аби гроші. У Британії таке буває – нагадаю, бодай про його духовних побратимів Джорджа Орвела, Ґрема Ґріна та Джона Ле Карре.
Роберт Конквест народився в графстві Вустершир 15 липня 1917 року, ще до жовтневого заколоту, вчиненого більшовиками в далекому Петрограді. Мати його була англійкою (можливо, з норвезьким корінням), а батько – американським бізнесменом. Хлопець із вищого середнього класу навчався в Оксфорді, де "захворів" на дуже поширену серед британських інтелектуалів того часу недугу – прихильність до лівої тоталітарної ідеї та совєтофільство. Він навіть не завагався стати "явним" членом комуністичної партії та відвідати в 1937 році СССР. Побачене в цитаделі сталінської тоталітарної диктатури, почуте й прочитане про злочини сталіністів у Іспанії під час громадянської війни, а передусім пережите в 1940-х роках у Болгарії, де молодий офіцер британської розвідки виконував таємну місію аж до 1948 року, коли комуністи вщент закрутили гайки у сталінській сатрапії на Балканах і довелося звідти квапливо евакуюватися, – усе це сформувало особистість пристрасного антикомуніста, свідомого поборювача тоталітарних ідеологій, блискучого інтерпретатора нещодавнього минулого і непростої сучасності, в якій знову й знову треба вставати на прю з розтлінною спокусою простого вирішення складних проблем.
Історичні праці Конквеста, передусім "The Great Terror" (1968, українською це умовно можна перекласти як "Великий терор", хоча інтенції автора більше відповідає російський переклад "Большой террор", а не "Великий террор" – учений завжди послідовно відкидав ірраціональне захоплення західних інтелектуалів масштабами злочину, які буцім роблять його "благом", насправді нічого "великого/видатного" в геноциді власного й інших народів немає, а є лише гігантський масштаб непростимого смертовбивства) і "The Harvest of Sorrow: Soviet Collectivisation and the Terror-Famine" (1986, в українському перекладі "Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор"), а також біографії Леніна й Сталіна, масштабні розслідування геноцидальних депортацій нечисленних народів у СССР, кривавої машини НКВД та вбивства Кірова, яке запустило маховик наймасовіших репресій усередині більшовицької партії, – усе це класичні дослідження, скрупульозні, аргументовані, значною мірою вичерпні для парадигми знань і рівня доступу до документів у дарованій конкретному дослідникові часовій площині. Октавіо Пас із притаманною літераторам категоричністю заявив у 1972 році, що "Терор" підводить риску в дискусії про оцінку сталінізму – все найважливіше вже сказано.
Твори вченого не були би такими цікавими та впливовими, якби не були написані рукою поета. У справді видатних дослідників англомовного світу це норма. Конквест – автор восьми поетичних збірок, двох романів, книги літературно-критичних нарисів, врешті – трьох укладених в формі есею синтез власного життєвого досвіду, лектур, міркувань і осягнень на історичній ниві. Йдеться про "History, Humanity, and Truth" (1993, "Історія, людяність та істина"), "Reflections on a Ravaged Century" (1999, перекладена українською як "Роздуми про втрачене століття", хоча мені краще пасував би прикметник "сплюндроване") і "The Dragons of Expectation: Reality and Delusion in the Course of History" (2004, "Дракони очікування: реальність та ілюзія в історичному процесі"). Мало знаний, проте показовий факт його поетичної біографії: в 1945 році вірш Конквеста "На смерть поета" здобув нагороду Бразильського ПЕН-клубу як кращий вірш часів Другої світової війни. Згодом історіографічні осягнення перекрили в рецепції читачів делікатну тканину поетики, і всі свої нагороди, включно з американською медаллю Свободи та українським орденом Ярослава Мудрого він отримав за науковий доробок. Проте сам себе Конквест вважав передусім поетом. І так воно й було, адже інакше він би скотився до рівня оскотинених інтелігентів на государевій службі, яких не бракує в Росії, Британії, Німеччині чи США, рівно ж як у всіх інших країнах світу, не виключаючи й України ("і ми, Гапко, люде!"). Міру генія визначає не лише вправність володіння пером, але й глибина інтуїції, мірило сумніву в собі та універсальний інструмент емпатії – єдино можливе для гідної й вільної людини прагнення поставити на сторожі німих отих, переслідуваних і гнаних за правду, слово.
Втім, не хочу, аби склалося враження про Конквеста, як виняткового ідеаліста й добряка. Він був прихильником "реальної політики" у кращому розумінні слова. Західна багатовікова традиція, власний досвід "розтерзаного" століття, ровесником якого був учений, навчили його не зазирати надміру далеко в майбутнє, усвідомлювати множинність викликів і принципову неспроможність моделювання майбутнього лише на матеріалі сучасного та минулого. Усяке подібне накидання було би насильством над природним перебігом подій. Про це він постійно казав своїм високопоставленим друзям-політикам – Тетчер і Рейґанові. Найвищий пілотаж "реальної політики" – вміло скористатися дуже вузьким "вікном можливостей", яке не слід, щоправда, плутати з "відчиненою кватиркою" для вчинення квартирних крадіжок.
Від 1981 року учений мешкав у омріяній для кожного історика Торбі-на-Кручі – був кустошем документальної колекції Гуверівського інституту Стенфордського університету в США. Це унікальна збірка, справжній скарб для тих фахівців нашого цеху, яких у історії цікавить передусім людина, її доля та вибір. Конквест повною мірою скористався нагодами, які трапилися на його життєвому шляху. Залишилося дочекатися хіба публікації мемуарів, писаних на самому схилку земного існування.
Насамкінець – особиста дигресія. Наприкінці 1980-х, коли в СССР припідняли залізну завісу і для простих людей, мій батько вибрався до Канади в гості до свого дядька. Їдучи, він спитав, що мені привезти в подарунок. Я тоді був молодим вчителем, нещодавно закінчив історичний факультет, дещо знав, чув і читав, але гостро потребував Учителя фаху, зразкового професіонала, на дослідження і твори якого можна спертися, як на методологічну базу, зразок наративу, модель етики вченого. Тому я відповів: "The Harvest of Sorrow" Роберта Конквеста. Батько привіз виданий у 1986 році Канадським інститутом українських студій том. Відтоді ця книжка зі мною. З віком я засумнівався: що це я вибрав "Жнива скорботи" (хоча краще би "Тугою взидоша" - так мала би перекладатися з посиланням на "Слово о полку Ігоревім" назва найвидатнішої праці про Голодомор), а не вона мене.
Нехай Бог прийме душу Майстра. А ми будемо читати його чудові книжки і пам'ятати про нього.
Андрій Павлишин