Німецький дослідник мозку Ернст Пьопель (Ernst Pöppel) після виходу на пенсію поїхав до Китаю, аби навчати студентів. В останньому своєму дослідженні він вивчав нейробіологічні відмінності між чоловіком і жінкою. Він хотів пояснити, чому спілкування між обома статями ускладнене. В своїх дослідженнях учений дійшов до аналізу вікна сприйняття – так званого вікна трьох секунд (згідно з теорією, сприйняття світу людини розбите на проміжки, тривалістю рівно 3 секунди). Але що, якщо у чоловіків і жінок тривалість цього відрізка – інакша?
Упродовж десятиліть Ернст Пьопель, якому зараз 75 років, досліджує людський мозок.
Die Welt: впродовж багатьох років Ви викладаєте та здійснюєте дослідження в Китаї. Чи можна говорити про східну й західну традицію наукових розвідок?
Ернст Пьопель: Безумовно. На Заході вчені звертають більше уваги на аналітику. У Китаї до речей ставляться більш образно. Можна сказати, голістичніше. В Китаї найбільшим викликом для науковця з Заходу є зрозуміти цей тип мислення, що нам – чужий. Якщо хочеш успішно спілкуватися з іншими, спочатку потрібно навчитися взаємної поваги до того, що люди звикли думати по-іншому. Обидві системи мислення доповнюють одна одну, є комплементарними. Я вважаю це певним збагаченням.
D. W.: Які слабкості німецької наукової системи Вам з відстані впадають у вічі в першу чергу?
Е. П.: Такі як я, старші науковці, в Німеччині почуваються так, ніби комусь заважають. З огляду на це, після виходу на пенсію багато професорів їдуть за кордон, здебільшого в США. Інші прямують на Схід – до Китаю, Сінгапуру, а також Росії. Це ідіотизм, що нашу креативність в Німеччині не використовують. У Японії в 60 років можна починати нову кар’єру. В Росії лише у 80 тебе починають сприймати, як серйозного науковця. А в Китаї чи Сінгапурі ніхто не питає про мій вік, якщо я там залучений до наукової діяльності.
D. W. Що є причиною такої ситуації?
Е. П.: У нашому суспільстві панує помилкове переконання, що в науці можна бути креативним до певного віку впродовж близько 30 років. Це – безглуздя. Багато визначних відкриттів робили значно старші дослідники. Звичайно, є вік, після досягнення якого вже не можеш бути творчим, після якого зникає цікавість. Але його не потрібно узагальнювати.
D. W. Що Ви маєте на увазі, коли кажете «креативність»?
E. П. Креативність – це здатність поєднувати елементи різних галузей знання у такий спосіб, що виникає щось нове. Вимога креативності є очевидною. І в науці це могло би бути перевагою – ставати старшим, адже з віком оперуєш глибшими знаннями. В будь-якому разі, в мене немає відчуття, що сьогодні я мислю гірше, ніж 40 чи 50 років тому.
D. W. Ви все ще активно займаєтеся дослідженнями, публікуєтеся у фахових виданнях і є науковим керівником аспірантів. Якими є найновіші з Ваших наукових здобутків?
Е. П. Як і раніше, я цікавлюся часовою обробкою інформації в мозку. За роки роботи, після численних досліджень можу засвідчити: в сприйнятті людей є вікно трьох секунд. Все, що відбувається за цей проміжок часу, люди суб’єктивно переживають як дійсність. У Китаї ми розробили новий метод, який дає змогу виміряти тривалість цього вікна безпосередньо у людському мозкові. Знання про цей ефект дотепер стосувалися лише його феноменологічної природи.
D. W.: Чи довели Ваші вимірювання існування універсального вікна трьох секунд у сприйнятті?
Е. П.: Ми довели існування цього вікна, але, як не дивно, тільки в чоловіків, не в жінок. Так, це не остаточно, адже з численних феноменологічних досліджень ми вже знаємо, що таке вікно сприйняття властиве кожній людині: як чоловікові, так і жінці.
D. W.: Отже, Ви не підете далі у своїх вимірюваннях?
Е. П.: Я б так не сказав. Якщо ми серйозно сприймаємо результати, тоді мусимо намагатися їх пояснити. У мене є гіпотеза. Я припускаю, що часове вікно сприйняття у жінок має більшу варіативність, ніж у чоловіків. Якщо воно – на відміну від чоловіків – не завжди триває рівно 3 секунди, а більше відхиляється від цього показника, тоді розроблений нами метод не дає змоги експериментально простежити необхідний сигнал. Задля повноти картини хотілося б вказати на те, що експерименти ми здійснювали виключно на китайцях і китаянках. Теоретично, це може означати, що їх не можливо відтворити в інших куточках світу.
D. W.: Чого Ви очікуєте?
Е. П.: Я цілком певний, що тут йдеться про загальнолюдський феномен, який можна простежити всюди однаковим чином. Адже за вікном сприйняття ховається якась генетична програма.
D. W.: Припустимо, Ви маєте рацію. Що це означає?
Е. П.: Це позначає, що жіночому мозкові властива більша часова гнучкість. Це має наслідки для міжособистісної комунікації. Значить, часова організація у мозкові чоловіків – статичніша, а мозкові жінок – гнучкіша. В такому разі постає питання: як можна синхронізувати обидва мозки, аби уможливити цілковите порозуміння в процесі спілкування?
D. W.: Тоді у Вас напевно є нейробіологічне пояснення прадавніх істин, згідно з якими чоловіки і жінки ніколи не зможуть порозумітися.
Е. П.: Якщо еволюція запрограмувала чоловіків і жінок на різну тривалість вікна сприйняття, тоді для цього є вагома причина. Але я би не хотів цим спекулювати. Звичайно, це не означає, що добра комунікація між чоловіком і жінкою є неможливою. Встановити спільне нейронне часове вікно в комунікації, очевидно, можливо. Та, напевно, така синхронізація не вдається однаково добре всім.
D. W.: Те, що жінки більше, ніж чоловіки, здатні до мультитаскінгу, можна пояснити більшою часовою гнучкістю жіночого мозку?
Е. П.: Насправді, немає ніякого мультитаскінгу. Мозок може виконувати різні завдання лише почергово. Радше можна говорити про вищі здатності пристосовуватися до подій середовища. Але дотепер це – лише гіпотеза.
D. W.: Що стало би найважливішим висновком, якби ваша гіпотеза підтвердилася?
Е. П.: Найважливіші наслідки, на мою думку, це мало би для оптимізації спілкування між людиною і машиною. Всюди науковці працюють над розробкою розумних роботів, які б могли порозумітися з людиною. Йдеться про запитання: як можна навчити штучну систему спілкуватися з людиною? Людська модель дотепер відповідає молодому чоловікові-інженеру. У нього цілком визначений спосіб мислення, який, згідно з нашими останніми розвідками, оптимальний далеко не для всіх. Отже, на цьому етапі програмування роботів було б доречно брати до уваги й жіночий тип комунікації.
D. W.: Тобто, це цікавить розробників роботів. Що кажуть зокрема науковці з Массачусетського технологічного інституту (МІТ) в Кембриджі про Ваші доробки? Ви ж недавно відвідували Інститут.
Е. П.: Тематика вікна трьох секунд у сприйнятті ще не стала мейнстрімом у науці. Також у МІТ ще не розрізняють змістові та логістичні функції мозку. Часове опрацювання інформації належить до логістичних функцій. Його можна порівняти з завданнями менеджера оптимально облаштувати вулицю в мозкові. Сучасні інформатики зазвичай відштовхуються від того, що потрібно визначити зміст способу переробки інформації. Але це дурниця. На Східноазійському просторі люди готові прийняти інший погляд.
D. W.: Ви кажете, що за вікном трьох секунд, імовірно, ховається генетична програма. Чи можливо, що в маленьких дівчаток і хлопчиків це часове вікно – однакове, а різниця розвивається з часом через різні умови середовища та виховання?
Е. П.: На маленьких дітях ще не вивчали, чи присутня, чи відсутня різниця цього феномену. Це необхідно зробити. Цілком може бути, що на ньому позначаються певні процеси розвитку.
Norbert Lossau
Die Welt, 28/07/15
Зреферувала Соломія Кривенко
31.07.2015