В 54-ому числі "Краківських Вістей" появилася ІІІ. частина статті п. В. Островського п. н. "Чергові завдання Холщини", в якій автор критично розглядає вартість та значіння вживаних тепер назв: Холмщина і Підляшшя. Тому, що деякі з висловлених шановним автором тверджень та поглядів суперечать історичній правді, позволю собі подати декілька завваг, щоб серед читачів "Кр. В." не поширювалися помилкові переконання.
Це правда, що за княжої доби назви Холмщина і Підляшшя були невідомі, та що обі ці области (хоч не через цілий час) належали до наділу волинських князів. Все ж таки з того не виходить, щоб ці назви та зокрема назву Підляшшя вважати підрядником. Майже до кінця XІ. ст. до Волинського наділу належала також пізніша Галицька земля, а в XIV. ст. назвою Волинь означували цілу Галицько-Волинську державу, та все ж ніхто назви Галичини не стане вважати за підрядну назві Волині.
Автор воює зі сепаратизмом підляшан і твердить, що Підляшшя — це первісно польське "Подлясє", перероблене пізніше на український лад; що є одна Холмська земля, а Підляшшя лише частина Холмщини; що всі землі ліворуч Буга у княжій добі творили цілість і тому обстоює, що для означення цілости українських земель лівобіч Буга треба вживати назви "Холмщина", а назва "Підляшшя" може залишитися лише як назва підрядна на означення північної частини Холмщини. Тут усе баламутне. Назва Підляшшя не повстала з польського "Подляся", але навпаки українську назву "Підляшшя", себто край положений біля Ляхів (прирівняти: Під-карпаття, Під-каказзя, Під-замче, під-гіря, під-городдя і ін.) перекрутили на "Подлясє". Опісля Підляшшя на обмежується лише до земель на лівім березі Буга, але більша його часть простягаєтеся на правому березі цієї pічки: Дорогичин, Мельник, Більсько, Берестє, Камянець Литовський також належать до Підляшшя, що сягає на півночі до Нарову, на північному сході по вододіл між Бугом та Припятю. Що ж торкається політичної приналежности Холмщини і Підляшшя, слід тямити, що пізніша Холмщина вже на заранні історії виступає як окрема територія "Червенських городів", відтак прилучується до Волині, але при смерти Мстислава Ізяславича (1170 р.) відділюється на Забужу Белз і Червень як окремі княжі столиці, які пізніше, за Данила, обєднуються а Галицькою землею, не з Волиню, що оставала в руках Василька та перейшла на його сина Володимира. Щодо Підляшшя, то воно від 1088 р. до середини XII. ст. належало до Турово-Пинського (Поліського) наділу, відтак вернулось до Волині, але в 1238 р. Данило прилучив західню його частину (Дорогичинську волость) до Галицької землі, лишаючи при Волині лише Берестейщину. Щойно за Юрія І обі частини Підляшшя злучилися знову разом.
Помиляється ред. В. Островський, якщо каже, що за польських часів назва " Зємя Хемлска" охоплювала Холмщину разом з Підляшшям. За часів давньої Польщі "Зємя Хелмска" простягалася на північ лише до р. Володавки, лівої притоки Буга, і належала до т. зв. Руського воєводства (Галицької землі). Окреме воєводство творила Белзчина разом з Червенською волосью. Підляшшя було знову поділене на дві частини: західнє (Дорогичинська волость) входила до т. за. "Подляського" воєвідства і належало до властивої Польщі (Корони), східнє (Берестейщину) приділено до Полісся і цим самим до великого Литовського князівства.
Так в телєґрафічному скороченні виглядала бувальщина Холмщини і Підляшшя. Проте обі назви є політично зовсім рівно рядні, їхнього відношення до себе не слід прирівнювати до відношення назв: Галичина і Гуцульщина, тим менше, що ця остання ніколи не мала політичного значіння.
Що Холмщину вже в старих часах називали Україною, про це маємо більш авторитетне свідоцтво ніж Н. Теодорович, а саме Галицько-Волинський літопис (під р. 1213), відкіля Теодорович взяв цю звістку.
[Краківські вісті]