Цього тижня в інтернет-просторі з'явилися одразу два нові україномовні проекти, які послуговуються латинською абеткою. Один — Latynka — вузько спеціалізований, збирає інформацію про українську латинку й зосереджує розпорошені в мережі дискусії на цю тему. Інший — Ukrajina — експериментальний інформаційно-аналітичний сайт, покликаний дати досвід взаємодії з українським текстом, написаним латинкою, власне, продемонструвати життєздатність латинської абетки для української мови.

Питання запровадження латинської абетки в Україні має свою довгу історію. Нині актуалізується ще й ідеєю транслітерувати не лише українську мову, а й російську, створивши у такий спосіб її український варіант. Однак серйозного експертного обговорення ані ця давня тема, ані ця новіша ідея ще не зазнали.

Про те, чи варто голосніше заявляти про впровадження української латинки саме тепер і яку остаточну мету ставлять собі адепти цієї ідеї, «Z» говорить із засновником обох новостворених проектів Петром Пшеничним.

Петро ПШЕНИЧНИЙ:

ЛАТИНКА МОЖЕ ЗРОБИТИ ВІДКРИТІШОЮ НЕ ТІЛЬКИ УКРАЇНУ, А Й УКРАЇНСЬКУ МОВУ

- Петре, у чому полягає Ваша позиція щодо латинки в Україні: вона має існувати марґінально — для транслітерації; повноцінно паралельно з кирилицею; замінити кирилицю?

- По-перше, я не приймаю арґументи на кшталт «щоб москалі нас не розуміли», «зупинимо таким чином русифікацію», «геть від Москви» (зі змілілим змістом), а також позицію деяких людей, які взагалі-то не підтримують впровадження латинки чи ще не визначились, але підтримують саму тему лиш для того, щоб подражнити москалів. Це є, на мою думку, черговий прояв комплексу меншовартості і борсання в болоті «руского міра». Бо я не розумію, чому взагалі має існувати чинник москалів (зважання на їхню реакцію) при вирішенні державних справ.

Натомість керуюся позитивними спонуками: не від чого, а для чого. Тому розглядаю питання в ширшому контексті мовної політики і майбутніх викликів на шляху до Європи.

Проект Івана Лучука — лучуківка (2000)

Навіть повсюдне знання англійської мови не зніме всіх проблем міжнародного спілкування, якщо ми, звісно, не збираємося переходити на англійську. Питання передачі українських власних назв (і не тільки власних) латинською графікою, що є міжнародною системою письма, набуватиме все більшого значення в процесі інтеґрації України в європейський простір. Тому очевидно, що нам потрібна певна латинізація.

До прикладу, ми знаємо, що відповідно до міжнародних норм латинське написання власних назв є усталеним і не змінюється при вживанні в інших мовах. Тобто Thatcher завжди буде Thatcher.

Натомість з кирилиці кожен транскрибує на свій лад. Наш президент — і Poroshenko (в Англії), і Porochenko (у Франції), і Poroszenko (в Польщі), і Poroschenko (в Німеччині), і Porošenko (в Чехії), і Porosenko (в Угорщині), і Poroşenko (в Румунії), і Porosjenko (в Нідерландах). Для простого українця такі розбіжності в майбутньому можуть стати причиною плутанини і непорозумінь.

І тут просто треба звернутися до досвіду інших країн з нелатинською системою письма, широко інтеґрованих в світове співтовариство: Японії, Китаю, Греції, Ізраїлю. Всі вони мають латинські абетки для своїх мов і широко їх застосовують. А в Сербії та Чорногорії взагалі паралельно співіснують дві абетки — латинська і кирилична.

Тому зараз нам насамперед треба прийняти якісний (без повторення вад нинішнього стандарту транслітерації) національний стандарт латинізації української мови і забезпечити його використання в усіх сферах, де послуговуються латинкою.

Проект Йосипа Лозинського — абецадло (1834)

Це передбачає закріплення української латинки в правописі (фактично це буде другий український правопис), вивчення її в школах і вишах, «лікнеп» для дорослого населення, щоб всі люди навчилися правильно писати латинкою і т.д.

А тоді вже можна буде вирішувати питання статусу латинки. На мою думку, якщо піти демократичним шляхом рівноправности двох абеток, то з плином часу доцільність вживання саме двох абеток чи тільки якоїсь одної з них буде визначено найбільш природним для суспільства чином.

Варто зазначити, що латинка може зробити відкритішою не тільки Україну, але й українську мову, для вивчення якої вже не потрібно буде долати бар'єр незнайомої абетки.

- Чому зі всіх, що є, варіантів української латинки Ви зупинилися саме на варіанті авторства Івана Лучука?

- В «лучуківці» мені подобається те, що вона є кроком до ще більшої фонетичності. Позначення кожного звуку окремою буквою, розділення, як в «драгоманівці», «я» на «йа» і «ьа», «щ» на «шч», і понад те — надання м'яким приголосним свого місця в абетці. Однак і вона викликає запитання, пов'язані і з вживанням діакритиків, і з позначенням деяких літер. Тому «лучуківка» хоч наразі і є основною абеткою сайту, проте не єдиною.

Звісно, сайт зручніше читати, коли всі тексти написані одною абеткою. Але думаю, варто показати й інші варіанти, порівняти їх зручність для читання, отримати відгуки читачів, провести своє дослідження.

Чинна транслітерація для офіційних документів

Зрештою, від того, наскільки хорошим і зручним буде затверджений варіант латинки, значною мірою залежить, наскільки популярною вона буде і як широко нею будуть послуговуватися.

- Як Ви для себе окреслюєте мету та місію сайту? У чому має полягати остаточний результат?

- За мету стоїть створити сучасне медіа з органічним поєднанням різних форматів і жанрів. Сайт не є новинним — не стоїть завдання дати повну картину дня, а лиш час від часу означити найцікавіше чи найактуальніше, підсумувати оглядами подій тижня в Європі та Україні.

Щодо тематичного спрямування, то сайт цілком в дусі латинської абетки — хочеться показати близькість Європи і закріпити усвідомлення України як члена цієї спільноти. Познайомити з життям європейців на глибшому рівні, ніж вибори президента, заворушення чи дефолт. А також показати формування нової України в якнайширшому сенсі.

Навряд чи можна говорити про «остаточну» мету, бо це б означало, що після досягнення цієї мети проект має припинити існування. А він, насправді, може існувати як до, так і після впровадження латинки, і незалежно від її статусу.

Поточна мета двох проектів — спровокувати широке суспільне обговорення теми запровадження української латинки.

Головне завдання саме UKRAJINA — наочно продемонструвати, що означає «українська мова латинкою» і зробити латинкові українські тексти не такою дивиною, провести читача через бар'єр новизни і незвичности. Зрештою показати, що як книжка прекрасно живе і в електронному форматі, рахівниця в комп’ютері, а кінська сила в двигуні, так і мова може існувати в інших абетках.

Хтозна, можливо, згодом періодично з'являтимуться тексти латинкою на відомих загальнонаціональних медіа-ресурсах.

- Питання запровадження латинки для української мови є дискусійним. Актуалізація його може спровокувати поляризацію суспільства по ще одній осі. Думаєте, це на часі?

- В нормальному демократичному суспільстві завжди є кілька поглядів на більшість проблем. І ми маємо навчитись спокійно обговорювати і вирішувати навіть найскладніші питання, які постають зараз і поставатимуть надалі. Це є ознака цивілізованости, зрілости громадянського суспільства, врешті-решт, європейськости.

Проект на основі чеської абетки та гаєвиці (1862)

Насправді в запровадженні латинки нічого страшного немає, але головне — не дозволити деяким політикам знов плодити міфи про «три сорти», і щоб деякі церкви не били на сполох, мовляв, людоньки, у вас забирають священну абетку рівноапостольних Кирила і Мефодія, а далі навернуть в чужу віру, і ваших дітей ґвалтуватимуть чужі священики. На такий ідіотизм має бути протиотрута.

Розмежування з цього питання мало би бути не стільки територіальним (звісно, якщо люди будуть розумнішими за місцевих політиків і священиків) і не стільки політичним (багато націоналістів, наприклад, будуть проти, як і умовні комуністи), а більше за поколіннями, між прошарками людей з різним ступенем консервативності і відкритості до змін. Матимуть значення досвід подорожей і проживання в інших країнах, знання мов, зокрема слов'янських, і т.д.

Однак на підтвердження чи спростування різних здогадок потрібні соціологічні дослідження. А їх не проводитимуть, поки в країні взагалі не стоїть питання української латинки. Тому й завдання зараз — порушити питання.

Впровадження латинської абетки — це теж реформа. І наскільки доцільно її проводити, і як проводити, який статус надавати латинці, мабуть, слід обговорити.

На закиди: «Не на часі», — скажу, що це тривалий процес. Це не анексія Криму, де людей за день зробили росіянами, а швидше рух за незалежність, наприклад Шотландії. Тому покласти початок цьому процесові можна вже зараз.

- Чи не вважаєте за доцільне перш ніж виносити це питання «в народ» провести фахове обговорення в експертних колах?

- Коли ми говоримо про корпусне планування мови, то очевидно, що правописи не затверджується, умовно кажучи, в Фейсбуці. На те є фахівці і відповідні державні органи. Однак широке обговорення і випробовування різних проектів латинки може зіграти свою роль для затвердження якнайкращого і найзручнішого варіанту.

Проект Йосифа Їречека на основі чеського правопису (1859)

Винесення питання «в народ» — це є прояв громадянського суспільства. Це своєрідний елемент тиску з метою таки підштовхнути відповідні органи насамперед визнати, що сучасний стандарт транслітерації нікудишній, отже, підімо цивілізованим і вже протоптаним багатьма іншими країнами шляхом створення латинської абетки для мови.

Тобто широке суспільне обговорення — це окреслення проблеми, засвідчення її важливости і спонукання до дії. Більше того, воно зніме з деяких фахових обговорень цього питання наліт марґінальности, третьорядности.

Розмовляла Тетяна НАГОРНА

Якщо Вам теж захотілося використовувати на письмі українською мовою графіку латини, то можете скористатися спеціально створеною програмою. Завантажте її тут .

А якщо цікаво прочитати це інтерв'ю латинкою, то загляньте сюди.