З Калуского пишуть нам:
Вибори до ради повітової з сельскої ґрупи випали у нас цїлковито після лісти уложеної руским комітетом виборчим. До ради вибрані пп. 1. о. Игн. Губчак, 2. о. Григ. Третяк, 3. о. Петро Сеник, 4. о. Дан. Шкурган, 5 Мих. Бачиньскій нотар калускій, 6. Мелетій Теницкій заступник бурмістра в Калуши, 7. Петро Дурбак з Войнилова, 8. Мих. Петрів, 9. Василь Иванів, 10. Иван Дуда, 11. Мнх. Юрків і 12. Федор Галькевич.
Ліста руска побідила 111 голосами против 49 голосів, котрі упали на лісту наших противників. Честь нашому селяньству! — честь тим більша, що мимо дуже слабої орґанізації виборчої ліста руска перейшла такою импонуючою більшостію! Видко, що вже самі селяне добре знають, хто им приятель... Правда, не хибло і сим разом Микитів, котрі — хоч не за дреглї, але з честилюбности та для ласки паньскої — спаскудили ся, зрадивши народну справу. Иван Небиловець, війт в Новицї, і Никола Кобриньскій з Новицї — оба не тілько що віддали картки польского комітету повітового, але ще й старали ся притягати других селян. Тілько-ж штука им не удалась, розбившись о патріотизм і свідомість честних селян.
Для характеристики наших braci Polaków можемо сказати, що они замість порозуміти ся з нами Русинами, звязали ся z braćmi mojżeszowego wyznania і лише в той спосіб зможуть перевести з міскої ґрупи "своїх", а властиво жидів. Розуміє ся, що за се панове Поляки заплатять дуже дорого. Як далеко дійшов у нас шовінізм польскій, се можуть схарактеризувати слова одного з головних польских моторів тутешних: U nas nie ma takiego obywatela, który by przyjął marszałkowstwo, jeśliby wicemarszałkiem miał zostać Rusin... Зовсїм після засади: wolni z wolnymi, równi z równymi...
З Чешанівского пишуть нам:
У нас вибори до ради повітової з курії сельскої випали дуже оріґінально.
До виборів сих не роблено нї найменчих приготовань. Коли виборцї зѣхали ся доперва перед самими виборами до Чешанова, застали готові уже картки, виготовлені видѣлом повітовим з такими кандидатами: князь Сапіга, князь Пузина, барон Бруницкій, знаний Альбин де Ґжимала Typжаньскій (котрий отворив адвокатсву канцелярію в Любачеві), два рускі священики о. декан Сембратович і знаний з послїдного вибору до сойму о. Федонович, один малий властитель земскій (віріліст), чотири селяне (два Русини і два Мазури), а 12-го не тямлю. Селяне-виборцї, діставши таку лісту, покрутили головами і сказали: "Ой, не буде так, панове, як ви гадаєте! Князів і баронів ставте собі з курії дворів, бо там нашого брата не поставите... Ми-ж уложимо собі лісту з 12 селян і их виберемо, щоби заступали наші интереси в радї повітовій..." Так і стало ся. Мимо впливів инспектора податкового і комісаря — всї 12селян (11 Русинів і 1 кольоніст) вийшли з вибору. З руского духовеньства було всего 6 виборцїв і они (взглядно 5 их) помогли селянам перевести вибори, о скілько дало ся, користно для Русинів. З причини короткости часу, инакшої лісти не можна було уложити.
О скілько зачувати, і вибори з міст дня 24 с. м. випадуть для аґітаторів з ради повітової некористно, бо вийдуть переважно жиди. З другої знов сторони уже теперь голосять польскі пани, що з сеї муки — з сеї ради — хлїба не буде, бо они до уконституованя не допустять.
З Лїського пишуть нам:
Дописуватель з Лїського поспішив ся з донесенєм користного для Русинів результату виборів в Лїську. На жаль, річ виглядає трохи инакше. Подана руска ліста в "Дѣлї" перейшла лише в меншій частинї.
При голосованю проявили ся три партії: одна руска під проводом оо. Карпяка і Кипріяна Ясеницкого, друга партія маршалка Журовского, а третя, криклива але мала в без більшого впливу партія сина маршалка Журовского і п. Туровского. Партія руска — мимо сильних заходів оо. Карпяка і Ясеницкого не могла нїчого вдїяти. По першім голосованю результат показав ся нерішаючій, отже ще по 7-ій годинї вечером мусїв бути вибір тїснїйшій.
Результат виборів такій: З рускої лісти перейшли: 1. о. Карпяк з Устрів, 2. о. Кипр. Ясеницкій з Загочевя, 3. Асафат Шушко господар з Стежницї і 4. Михайло Возьний війт з Ясеня а дальше: 5. Теофіль Журовскій дѣдич з Верески, 6. Ив. Заторскій дїдич і війт з Мичкова, 7. д-р Іосиф Здунь дїдич і війт з Процїсни, 8. Іосиф Видра дїдич і війт з Бібрки; 9. Ив. Геферт господар (лат. обр.) і війт з Середного-села; 10. Гриць Когутанич господар з Лупкова, 11. Ив. Пільо господар з Гошова і 12. Стефан Буньо війт з Волї-постолової.
З сторони польскої була аґітація дуже велика. П. маршалок формально видирав картки руских кандидатів, а втискав свої. Не обходилось і без підкупств... Русини-ж як торік — бодай ся не снило — при виборах до сойму, так і тепер перепали з власної вини. Причиною, що на 12 руских кандидатів перейшло лише 4-ох (та й то один лише 3-ма голосами більшости!) була байдужність руска. Наша сельска интеліґенція богато балакає на темат патріотизму руского, — думав би-сь, се першій повіт на цїлу Галичину під взглядом руско-національним, — а на дїлї — він мабуть послїдний... Ha 50 священиків в лїськім повітї далось вибрати на виборцїв всего 6-ох, а до вибору явили ся лише 4. Оо. Теофіл Глушкевич з Гошова і Николай Бачиньскій з Маньова дали ся вибрати, але не приїхали на вибори. (О. Н. Бачиньскій так само учинив і торік при виборах до сойму...) Очевидно, як між интеліґеяцією рускою таке мале було заинтересованє виборами, то й не могли вибори удати ся. А як мало наші интеліґентні люде интересували ся сею многоважною справою, досить буде навести факт, що коли один мешкаючій на милю під Лїськом приїхав на час виборів до міста і побачив здвиг народу, зачудував ся і спитав виборця: що се за зібранє таке сегодня?" У инчого народу чогось подібного не буває!...
З Камінецкого пишуть нам: В нашім повітї перед виборами до ради повітової з курії сельскої заключили були Русини з Поляками компроміс, уложили на основі компромісу лісту кандидатів, і здавало ся, що вибори пійдуть мирно, без борби. І оно було би так стало ся, але староста п. Родер уложив і в експедитї казав відбити свою лісту, скликав війтів, роздав им тоту лісту і казав на ню голосувати. А підчас самих виборів п. Родер став з практикантом п. Прокоповичем, оба в мундурах, в дверех салї, відбирав від виборцїв лісти компромісові, а свої им давав. Тим чином удержалась ліста п. Родера, а компромісова в більшости перепала. (З компромісової перейшло всего 5 членів, а прочі 7 з лісти старости.) Подібно як при самих виборах, дїялось і при правиборах, особливо в містах: виборцям роздавано готові вже картки на котрих були списані имена понайбільше жидів.
Не можна було також зрозуміти політики д-ра Ступницкого, котрий мав належати до компромісуючих, а перед самим вибором доручив картки чоловікови, котрий потому п. докторови в очи сказав, що з єго уповажненя черкає і пише на компромісових картках, кого єму подобаєсь. Таке поступованє — се для нас за висока політика.
І так вибори випали не по мисли Русинів, против зобовязаня Поляків, а лише по воли п. Родера.
З вибору вийшли: один ґраф (Стан. Бадені), два священики (оо. М. Цегельскій з Камінки і Купчиньскій з Оглядова), два з світскої интеліґенції (д-р Ступницкій і судья камінецкій Черни) і сїм війтів.
В Ново-санчскім повітї вийшло з виборів до тамошної ради повітової так много селян, як ще нїколи не бувало. На 12 радних вибрано 10 селян, 1 священика (кс. Фуралика) і одного пана (д-ра Густава Ромера). "Селяне — як доносять з Нового Санча до польских дневників — особливо ж Русини голосували дуже солідарно і солідарности загалу селян треба приписати такій результат виборів."
[Дѣло, 23.06.1890]
З Сокальского одержали ми опис виборів до ради повітової. Дописуватель наш пише:
При виборах до ради повітової з менших посїлостей в Сокальщинї, перейшла, як звістно, ліста руского комітету.
На два днї перед виборами запросив рускій комітет селян-виборцїв на збори до Сокаля, а представивши им важність повітових виборів, візвав их, щоби они самі уложили лісту кандидатів. По короткій нарадї рішили селяне підпирати уложену ними лісту, в котру увійшли: 1. о. Николай Роздїльскій з Сокаля, 2. о. Іосиф Яюс декан з Стенятина, 3. п. Ковнацкій шамбелян і властитель Світазова, 4. о. Еміліян Левицкій в Тартакова, 5. о. Василь Чернецкій з Сїльця, 6. о. Тома Голишевскій з Варяжа, 7. Антін Малюца з Осердова, 8. Діонисій Лозиньскій з Городельця, 9. Михайло Климів з Жужеля, 10. Иван Кійко з Скоморох, 11. Лука Михальчук з Бишова і 12. Никола Головка з Конотіп.
Коли виборцї Русини укладали лісту кандидатів в сали міского уряду громадского та нараджувались над виборами, укладалась рівночасно в будинку ради повітової друга ліста кандидатів, у котру вписано: 1. о. Николая Роздїльского з Сокаля, 2. Станіслава Поляновского (маршалка) з Лешкова, 3. Мартина Башука з Русина, 4. Костя Козловского з Варяжа, 5. Николу Макара з Потурицї, 6. Стефана Гарбая з Лівча, 7. Лаврентія Стецюка з Острова, 8. Матїя Худого з Волицї-Коморової, 9. Ивана Гарвона з Скоморох, 10. о. Костя Грушкевича з Опільска, 11. Никодема Обрембского посесора з Переводова і 12. Гаврила Квасницю з Яструбич.
З огляду, щоби противна партія не баламутила селян-виборцїв картками, рішив рускій комітет відбити лісту кандидатів на червонім папери, і як краску карток так і имена кандидатів по можности до послїдної хвилї удержати в тайнї. (То і удало ся).
Надійшов 18-ий червня. Вокруг Сокаля по за містом можна було бачити по-при коршмах порозставлювані пікети рекрутовані з факторів і писарів, котрі запрашали струджених дорогою виборцїв "на дари Божі", при чім втискали им картки в руки. Около 7 години рано стали виборцї збирати ся при будинку ради повітової, де застали вже наших комітетових, котрі роздавали червоні картки.
По 9 годинї відкрив ц. к. староста збори. При виборі комісії зайшли деякі крикливі непорядки в сали; они скоро перестали, коли вибрано о. І. Яюса до комісії, котрий проводив виборам. Після азбучного спису сел явило ся 208 виборцїв (9 з вірільними голосами) при виборчій урнї і віддавали картки а межи ними були виборцями з нашого духовеньства оо. Іосиф Яюс, Емиліян Левицкій, Теодор Лисяк, Кирило Селецкій, Еміл. Криницкій, Яков Корчиньскій, Вас. Чернецкій і Кость Грушкевич (той послїдний голосував з Поляками). Настрій межи виборцями був поважний, крикливо-деморалізуючих аґітацій по дорогах не було. Два Микити виборцї з Лешкова і Яструбич хотїли пописуватись неприличними мовами, але честні і розумні другі виборцї візвали их до порядку. Из підпившого собі Микити — Михайла Гнатова закпили собі виборцї таким способом, що при голосних сміхах провадили єго до голосованя, уже по виборах.
Коли по скінченім голосованю приступила комісія до обчисленя голосів, показало ся, що на 208 голосуючих було по обох сторонах рівно по 104 карток, тому не могло обійтись без нового голосованя. По причинї, що о. Н. Роздїльскій містив ся яко кандидат на картках по обох сторонах, та що декотрі виборцї з противної партії мазали на своїх картках п. Поляновского, а на єго місце вписали то п. Ковнацкого то о. Чернецкого, — то і згадані три кандидати дістали по-над 104 голосів і вже рано комісія оголосила их за членів нової ради повітової. Се піднесло у наших виборцїв духа, що три кандидати перейшли з рускої лісти. Полишив ся ще дальшій вибір 9-ох членів, а тоту справу відложено на пополудне.
О 3 годинї зібрали ся виборцї на ново в будинку ради повітової. В часї, коли комісія мала приступити до поновного голосованя, запросив п. Карчевскій, друг п. Поляновсвого, оо. Яюса, Левицкого і Чернецкого до прибічної комнати і тут став им предкладати: чи не можна би дійти до компромісу та уложити одну лісту, в котрій би уміщено п. маршалка Поляновского, для справ повітових і окрестности сокальскої заслуженого мужа. П. Поляновскій не буде старатись анї до видѣлу повітового увійти, анї маршалком стати, єму ходить лиш о то, щоби єго селяне членом вибрали, бо навіть не прийме вибору з курії більших посїлостей. Наколи пристане на се рускій комітет, може компроміс що-до других членів легко дійти до результату: гектоґраф єсть під рукою, тому в одній хвилї може уложитись нова ліста." На представленє, що рускій комітет нїчого в тій справі рішати не може, бо не комітет, але самі виборцї уложили лісту кандидатів, просив п. Карчевскій о. Левицкого, щоби той порозумів ся з селянами в тій справі. Коли о. Левицкій, повернувши від селян, здав справу, що виборцї на єго предложенє пристати не хотять, упросив п. Карчевскій ще о. Левицкого до тої самої місії. Сей, станувши в сали посеред виборцїв, пояснив обєктивно цїлу справу п. Поляновского, як єї п. Карчевскій в прибічній комнатї представив, а коли бесїдник предложив виборцям під голосованє два внесеня: 1) чи годять ся на компроміс та приймуть п. Поляновского в лісту кандидатів? і 2) "чи хотять дальше голосувати тими самими картками, що голосували рано?" — настала в сали замішанина при великих криках. "Не хочемо! не хочемо п. Поляновского! Будемо дальше голосувати картками, як рано!" Серед гамору промовляв сам п. Карчевскій до виборцїв за вибором п. Поляновского, але надаремно. Аж тепер пересвідчать ся люде, якою симпатією тїшив ся п. Стан. Поляновскій у селян в Сокальщинї. Тота симпатія коштувала єго богато, а часті-густі заплати за тоту симпатію не мало причинили ся до того, що п. Стан. Поляновскій позбув ся на все свого рідного гнїзда в Сокальщинї, де єго антенати над 300 лїт проживали. Після принятя другого внесеня, що виборцї будуть голосувати картками, утихомирив ся гамір і комісія приступила в ранїшнім порядку до нового голосованя. При тім голосованю на 207 голосуючих дістала руска ліста 112, ліста противної партії 95 голосів, отже вибрано всїх кандидатів рускої лісти на членів нової ради повітової. По скінчених виборах піднїс о. Чернецкій в коротких словах многолїтство для цїсаря, старости, старика-предсїдателя о. Яюса та виборцїв з их родинами. Виборцї грімко відспівали сі "многая лїта". В веселім настрою розїхались честні виборцї домів, подякувавши нашому комітетови за приєм, якій хотїв им приспособити в пиві та цеґарах. Для виборцїв та многих війтів, що голосували при виборах з противною партією, постарано ся о напитки і перекуски, якй містили ся у бічній комнатї в радї повітовій.
При закінченю дописи трудно нам не подати ті села сокальскої околицї, котрі не тримали ся з Русинами купи, а голосували противно. До тих сел належать: Бояничі, Безуїв, Хоробрів, Добрачин, Глухів, Гора, Гатовичі, Гоголів, Городище василіяньске і варяжске, Гільче, Яструбичі, Костятин, Лешків, Лїски, Лівче, Лубів, Мошків, Первятичі, Потуриця, Переводи, Савчин, Шмитків, Сулимів, Тутків, Тишиця, Витків, Варяж, Волиця-Комарова, Ворохта, Волсвин, Завишня, Жнятин і Острів. Честь же і слава виборцям, котрі тримали ся купи та не забули на се, що в солідарности побіда!
З Старо-міского повіту пишуть нам:
До ради повітової в Старім-містї вибрано з меншої посїлости слїдуючих радних:
1. о. Григор. Василькевича пароха в Лужку, 2. о. Алойс. Поляньского пароха в Тисовици, 3. Казимира Біляньского з Турього, 4. Ивана Пукача рільника з Стрільбич, 5. Ивана Галевича війта з Посади хирівскої, 6. Іосифа Кирча війта в Турього, 7. Онуфрія Колтека війта з Волї райнерової, 8. Ивана Рудзиньского, війта з Старосільскої Ропи, 9. Вильгельма Буркгарта властителя реальности в Старім-містї, 10. Михайла Майхревича війта з Фельштина, 11. Илька Лїниньского рільнива з Лаврова і 12. Илярія Квятовского властителя реальности з Страшевич.
В Яворівскім повітї вибрані до ради повітової з курії сельскої:
1. о. Іосиф Гладишовскій парох з Дорогомишля, 2. Франко Карбівник війт з Ожомлї, 3. Василь Копаньскій війт з Гнійниць, 4. Иван Кучник господар з Любинич, 5. Адам Луцкій дїдич з Сарен, 6. Яцко Манько війт з Яжова старогд., 7. Федько Петушка війт в Передбужу, 8. Ґраф Ян Шептицкій дїдич з Прилбич, 9. кс. Юліян Туржаньскій лат. парох з Яворова, 10. о. Вас. Волошиньскій парох в Вербянах, 11. Ив. Боленбах війт з Реберґа і 12. Петро Носа господар з Цетулї.
***
З Лїського повіту одержала ми в справі виборів до ради повітової ще отсю допись:
Результат виборів до ради повітової з менших посїлостей вже оголошений. Випав він для нас майже некористно, а що міг був цїлком добре випасти, се річ певна.
Наш повіт чисто рускій, люде в нас добрі і дадуть ся щирим провідникам повести, куда ті лише схотять, однак тих провідників у нас за мало, а властиво они не зорґанізовані, не мають центра, в котрого би мали информації і в котрім би они информувались. Результат виборів до сойму ясно нам виказав, що наколи-б перед кождими виборами зібрати ся численнїйше і порозуміти ся, мусїли би они випасти і для нас добре, — але того тут нема, а патріоти наші доперва в послїдній хвили згодились на одного кандидата і то цїлком нового, за котрого кандидатуру не чула передше виборцї нї троха. Передвиборчі збори, які були, не були загальні, бо партія противна (д-ра Искрицкого) не відважила ся там явити і послухати виводів обопільних — нехай би посваритись там за кулісами, щоби на сценї йшло все в гармонії. Не було одноцїльної орґанізації, а селяне говорили самі: "ксьондзи завинили"... Треба нам було зорґанізуватись. Острійші, смілїйші, котрі тепер працюють, нехай би працювали і потому, але ті "тихі" нехай би бодай "по тиху" своє дома зробили після указок тамтих, а тут одні не годні всего зробити на місци, а підготовленя на було, бо й не знали инші, як підготовити.
Так більше менше було й тепер. Передовсїм навіть не приїхали на вибори ті, котрі би могли своїм впливом чи себе чи инших перефорсувати, а між селяньством мають голос, мають повагу, а також і між интеліґенцією і священьством. Чи им "за тяжко", чи не хотїли "мішатись", не входжу в то, а однак не були, а они були кандидатами "нїби дуже відповідними". З молодших бракло богато, зиґнорували вибори до ради повітової, хоть, як голосно говорило ся, не треба их баґателізувати, бо-ж се вступ до виборів до Відня. Виходить, що сли не кричати им над ухом, не тягнути за полу силою, то самі не рушать ся... Але відзиваюсь до тих, котрі мають добру волю та охоту, і даю раду єдину: чи не дало би ся завязати яке товариство, котре би було авторітетом, пригадувало при кождій нагодї, і накликувало до обовязків взглядом нашого люду, народу, Руси... а тогдї на командо такої "Ради Народної" чейже рухливійше би все поступало і солідарнїйше при кождій нагодї, і результати випали би чейже инакше.
[Дѣло, 25.06.1890]
В Скалатскім повітї при виборах до ради повітової з міст дня 24 с. м. вибрані: 1. д-р Тадей Білиньскій нотар в Скалатї, 2. д-р Мориц Розеншток властитель Скалата, 3. Бернард Розеншток співвластитель Скалата, 4. Исидор Розеншток властитель Полупанівки, 5. Вольф Бадіян властитель Саджавки. Як бачимо з ґрупи міскої в Скалатщинї увійшли до ради повітової чотири жиди, а один христіянин.
В Самбірскім повітї — як уже ми доносили — побідила з курії сельскої ліста комітету опозиції против теперішного видїлу повітового, a властиво против дотеперішного віцемаршалка і посла до сойму п. Бараньского. Нинї можемо подати повний спас вибраних радних повітових. От они: 1. Микола Билиньскій господар з Билини, 2. Михайло Луцкій господар з Луки, 3. Стефан Билиньскій господар з Гординї, 4. Иван Баранецкій господар з Городища, 5. Иван Бережницкій господар з Бережницї, 6. Иван Иванчишак господар з Бискович, 7. Матїй Мідяк господар з Стрілкович, 8. Войтїх Надибскій господар з Чукви, 9. Иван Дунецкій господар з Дублян, 10. о. Иван Татомир парох з Черхави, 11. Андрій Куцїль з Мискович і 12. Іосиф Ратуш господар з Надиб. Рух виборчій був дуже оживлений; на 220 покликаних виборцїв голосувало 204с.
Вибори до ради повітової в Самборі відбулись при орґанізації з двох сторін: з одної сторони заходились коло виборів люде доброї волї під окликом "Згода і єдність", з другої знов віцемаршалок п. Бараньскій. Той антаґонізм викликав навіть письменний спір межи п. Иваном Баранецким з Городища, членом видїлу повітового; а п. Каролем Бараньским віце презесом.
П. Баранецкій в своїй відозві під днем 13 червня с. р. так представляє справу: Виборцї повіту самбірского зібрали ся в другій половинї мая с. р., щоби порозуміти ся в справі виборів до ради повітової з курії сельскої і вибрали виборчій комітет а той, під проводом п. Ант. Сїлецкого, війта з Сїльця, вибрав комітет тїснїйшій і поручив єму уложити спис кандидатів. Девізою комітету було: "Згода і єдність" всїх виборцїв кождої народности, щоби вибрати до ради людей моральних, честних і совістних. Тїснїйшій комітет уконституовав ся під проводом п. Ивана Баранецкого д. 4 червня, скликав на 12 червня ширшій комітет виборцїв і предложив им лісту кандидатів. Тота ліста не подобалась п. Каролеви Бараньскому і він заложив своє veto против дїяльности комітету, назвав єго москвофільским і, як колись Браніцкій визвав "Тарґовіцу", так він з чисто амбітних мотивів сїє незгоду і роздор межи виборцями, скликує собі мужів довірія свого крою, укладає свою лісту і баламутить селян. Таке сепаратистачне поступованє п. Бараньского напятнував п. Баранецкій "Тарґовіцою" і відозвав ся до полюбовного суду всїх горожан самбірского повіту.
На сесю відозву відповів п. Бараньскій відкритим письмом до п. Баранецкого під днем 15 червня. П. Бараньскій назвав орґанізацію виборчу під окликом "Згода і єдність" аґітацією самозваньчою і так дальше пише: "Взявши на увагу, що за вами стоять рускі священики, і явні недруги польскої народности, ви не збудили з своїм комітетом надто великого довірія у світлих горожан. Від часу введеня в житє рад повітових увійшло в звичай, що при кінци виборчого періоду презез повітової ради скликує виборцїв з менших посїлостей для орґанізації виборів... Так і я зробив... Єсли ви законну дїяльність презеса повітової ради звете "Тарґовіцою", то виглядає так, як коли-б горожаньскій гайдамака удавав польского патріота. Партія, до котрої ви належите утопила би в ложцї води все, що польске... За оскорбленє мене ви правдиво гонорової сатисфакції не спосібні дати, тож я віддам справу карному судови".
На се письмо п. Короля Бараньского знов відповів дня 16 червня п. Иван Баранецкій, де між иншим каже: "Виборцї, Русини і Поляки приступили до орґанізації виборчої під окликом "згода і єдність". Виждали на результат нарад. Коли-б вас були взяли на лісту, ви би були благословили ті збори, але що вас опущено, то ви в остатній хвили викликали сепаратистичну аґітацію. До лісти входять Русини і Поляки — настала згода і єдність, а ви розбиваєте. Ви не презес, а віце-презес. Уже більше як рік опираєтесь домаганю ради, щоби вибрати презеса, а ви самовладно відкладаєте, ради не скликуєте, отже дїлаєте незаконно. Ви згадуєте о горожаньскім гайдамацї, — а я радив би вам не тикати гайдамацтва з 1846 р., хоч би з огляду на своїх в рівноименних в околицях Березова і Динова, — мене гайдамацтво зовсїм не дотикає, бо я з дїда-прадїда шляхтич загоновий з околиць Самбора, де не цвили нї Горожана нї Сяніц ке... Що дїйстно гонорової сатисфакції я вам не можу дати, — ви відгадали і до побаченя в карнім судї, де не одно ще від мене учуєте!"
Що там буде в судї, се вже друге дїло, а коли ми повисше подали де-що з тої письменної борби то для характеристики організацій виборчих в самбірскім повітї перед днем 18 червня, котрий то день принїс програну п. Каролеви Бараньскому.
В ряшівскім повітї вибрано до ради повітової з курії сельскої: 9 господарів, 2 лат. священиків і одного властителя більшої посїлости.
***
О вибори до рад повітових вивязала ся межи Czas-ом і N. Reform-ою досить цїкава полеміка. Reforma, констатуючи факт, що сего року из виборів до рад повітових увійшло дуже много селян, висказала свою радість з тої причини. Тим дуже соблазнив ся Czas.
"Причину того — каже у відповіди Czas-ови N. Reforma — легко відгадати. Ото теперішні вибори показали, що виборцї-селяне живійше нїж бувало доси, заинтересувались виборами; що перестали бути бездушним о рудєм в руцї огидних аґітаторів, дѣлаючих мовляв, "з наказу свише"; що "ковбаса і горівка" в великім числї повітів перестали бути средством рішаючим; що вибори — то вже не формальність, з котрої лише сміятись, але стають ся актом горожаньскої свідомости прав і обовязків, — одним словом, що люд вибирає не тих, котрі скушають єго частунком, або вьмушують у него голоси погрозою, але тих, котрим довіряє, що єго добро і интерес передовсїм мати-муть на оцї. Єсть се ознака, що люд пробудив ся, стрепенув ся з вікової апатії, що протестує против упідлюючого перекупства або тероризованя, що усвідомлює собі цїлу важність прав конституційних і автономічних институцій. Ми сказали, що "прояву тоту витаємо з правдивою радостію" і дїйстно думаємо, що на темній канві наших суспільних відносин і народного житя не може бутя факту більшої доносимости і наповнити кождого патріота більшою радостію, нїж ті прояви, що свідчать о горожаньскій свідомости нашого люду. То не "фантастичні мрії", як сподобалось назвати єї Czas-ови, але найреальнїйшій погляд на справу нашого народного биту... На яку назву заслугував би педаґоґ, котрий би гриз ся тим, що в молодци будить ся самостійність і хотїв єго вічно водити на пояску, а що гірше, деморалізувати на переміну приманою і погрозою?... Таким молодцем єсть той люд в сїрацї, а занидѣлим і недолугим педаґоґом була-б интеліґенція народу, коли-б гризла ся проявами дозріваня єго і бажала бачити єго вічно малолїтним.
"Може бути — пише дальше Reforma — що в неоднім повітї нові радні не доросли до своєї задачі, ту і там може покажуть ся і гіршими від своїх попередників, але ми славимо тілько духа, котрий проводив виборам, витаємо радістно лише визвіл люду з-під впливу і натиску тих, котрі доси накидались єму за правителїв, виманюючи, купуючи або видираючи голоси... З фікційної автономії виринає дѣйстна: се причина вдоволеня орґану демократичного, для Czas-y очевидно незрозуміла... Нема майже повіту, в котрім би не бороли ся з собою дві шляхотскі котерії, видираючи собі на переміну достоїньства автономічні і стараючись пообсаджувати крісла в радї повітовій своїми "креатурами", що голосують "після назазу", знають усе з гори, з ким будуть згідно голосувати, а нїколи не застановляють ся, за чим голосують. Єсли таких манекінів заступлять в нових радах розсудливі і доброї волї селяне, то се принесе не шкоду, а пожиток... Тоті наради передвиборчі в декотрих повітах всхідної Галичини (в Збаражи, в Самборі — Прим. Ред.), ті формуловані ясно з гори жаданя і проґрами перед удїленєм мандату (в Збаражи — Прим. Ред.), ті взаємні зобовязаня і компроміси народностні, при виборах найчастїйше вірно додержувані, — все то будячі правдивий подив прояви розбудженя свідомости і горожаньского почутя люду... Люд наш жиє, будить ся до оборони своїх прав, до виступу на арену горожаньскої дѣяльности. Слабі то ще прояви і хиткі кроки, але нехай той не говорить о любови до народу, кого они не наповняють правдивою радостію."
[Дѣло, 26.06.1890]
З Борщівского пишуть нам:
Вибори до ради повітової випали в нашім повітї так, як можна було надїятись по нашій грішній байдужности до всяких акцій, дотикаючих святої справи нашої. Орґанізації не було у нас нїякої, помимо накликуваня нечисленних патріотів одиниць.
В дни виборів бачили ми в Борщеві oо. Рудницкого з Висічки, Гарасимовича з Палипча і Глїбовицкого з Більча. Против війтів, послушних муринів канцелярії "польского бецирку" та других виборцїв, з гори певних для наших противників, стояла горстка честних і як скеля твердих виборцїв з Пилипча, Михалкова, Висічки і Сапогова.
Довго-довго велась борба між тими апостолами святої правди а приклонниками тьми. Наші патріоти селяне домагались конечно, щоб в их лісту, ними самими уложену на місци, принято оо. Глїбовицкого з Добронута, Гарасимовича з Пилипча, Рудницкого з Висічки і князя Льва Сапігу. Противники, щоб углагоїти селян-патріотів, приняли в лісту князя Льва Сапігу (котрого поперед в Мільници з лісти виелімінувано), а нїяким робом не хотїли пристати на принятє в тую-ж лісту священиків народови милих.
При самих виборах дїялись звичайні у нас надужитя. Хто не хотїв приняти лісти зредаґованої "польским бецирком", тому видирали картку голосованя з рук, дерли, а свою картку пхали в руки. Признати тут конечно, що стійність характеру самосвідомих братів селян, як н. пр. Лакустяка з Михалкова та других, можна просто почтити славою героїзму.
При голосованю перейшла ліста польского бецирку, оголошена вже в "Дѣлї".
При виборах з курії міскої виступив був чинно о. Тишиньскій з Гаїв, зєднавши для нашої справи навіть декого з Поляків, ладом истнуючим не вдоволених. За те нї о. Тишиньскій нї нїхто из справедливих Поляків не удостоїв ся принятя в лісту "польского бецирку", а перейшли пп. Знамировскій, управитель дібр из Скали, Жуковскій начальник суду в Борщеві і три жиди.
Хід виборів і результат певно вдоволить Dziennik Polski, бо Русини, які увійшли до ради, по єго шабльонови... Та не всїм нам той лад до вподоби, а найпаче селяне домагають ся инчого ладу. Потрібно орґанізації, а нї, то наш повіт пропащій...
[Дѣло, 01.07.1890]
Видїл "Подільскої Ради" видав слїдуючу відозву до виборцїв:
"Видїл "Подільскої Ради" в Тернополи має честь запросити всїх П. Т. виборцїв до ради повітової в Тернополи з курії сельскої на збір передвиборчій на день 9 н. ст. липня с. р. О годинї 2 по полудни в Тернополи в готели Ляндава (там де "Народна Торговля").
Понеже предметом наради буде уложенє листи кандидатів, для того просить ся о як найчисленнїйшу участь в зборі.
Тернопіль, 3 н. ст. липня 1890.
Гр. Чубатий предсїдатель. — Ром. Бачинскій секретар.
***
Зї Старо-міского пишуть нам: В 132 числї "Дѣла" подано назви нововибраних членів ради повітової в Старім містї з меншої посїлости. Склад той в цїлости не може нас вдоволити, хоч треба признати, що межи новими членами є люде патріотичні і при добрім зрозуміню справ селяньских могли-б деколи і розумне слово повісти. У нас по виборах, коли побіда лишилась по противній сторонї, пишуть до часописей, що моральна побіда припадає на нашь бік. Однак по виборах до ради повітової в Старім містї не можемо ми на сей раз і так марним словечком потїшитись, бо і моральної побіди у нас цїлковито не було.
В день виборів можна було найлїпше пересвідчитись, які ми бідні, і що в нашім повітї нема найменшої сили що-небудь в хосен рускої справи перевести, а се тому, що у нас нема людей, котрі би свій нарід щиро любили і уміли та хотїли тому народови послужити. В теперішну хвилю оволодїв нашими людьми великій страх, але, правду сказавши, і попередно не лїпше було. Коли ще державна власть при переведеню якого акту конституційного поводить ся бодай трохи безсторонно, то ще пів біди, а най трохи потисне, як тамтого року при виборах до сойму, так зараз один каже: "Дайте менї спокій, я хочу з панами жити". Другій бесїдує з паньска в ніс: Ja jestem tego przekonania, że ksiądz do polityki mieszać się nie powinien, на що пан Цігляр цїлковито ся годить: Bardzo sem słuszne, і гладить нашого шалого чоловіка, а великого політика по голові. Иншій стає простим Ефіяльтом бо показує ворогови дорогу, куда дібратись до Термопилїв. Сe вже овочі нашої байдужности або і просто нїкчемности!
Треба знати, що у нас нема тілько людей, що пальцїв на одній руцї, котрі би важили ся до якого-будь уряду що-небудь по руски написати. Чи старшина, чи таки смиренний раб, чи старий, чи молодий, все переписує ся з властями по польски, а другі по нїмецки. Про світску интеліґенцію нема що і згадувати: тої у нашім повітї не видно, хиба мала дуже одробина "болячок" і "заяцїв". Нарід по всїх усюдах дуже темний, межи старшими рідко найти чоловіка, щоби умів читати, не то ще й писати. Читальнї нема в жаднім селї, а старо-міска упала, коли забрали ся з Старого міста люде, що потрудились, аби єї заснувати і єї піддержували. Був там і хор досить складний, і той заснїтив ся. Вправдї старо-міскі міщане — добрі Русини, Микитів Хрунїв межи ними дуже мало, на пальцях почислив би, однак нераз відмавляють ся від якої-небудь роботи для загального добра народу браком часу, а доброго проводу нема на тепер нї з-відки. По прочих місточках, як в Старій соли, Хирові і Фельштинї ведесь мабуть чи ще не гірше.
Межи Русинами в старо-міскім повітї не було перед виборами до ради повітової нїякого упорядкованя анї порозуміня. Слїдуючі священики були делеґатами: о. Гладилович з Хирова, Скородиньсвій з Сушицї великої, Брик з Білича, Поляньскій з Тисовицї, Гамерскій з Головецка долїшного, Білиньскій з Волошинової, Зубрицкій з Мшанця і Марчак з Головецка горіщного. Прийшло укладати лісту кандидатів, а людей дуже мало, яких двацять чоловіка на 128 делеґатів. Вкінци по довгих короводах уложено спис, аж ту приходять другі і по відають: "я того не хочу!" а другій: "я тамтого не хочу a иншій: "з нашої сторони нема на картках нїкого". Кромі руских карток були ще щось з чотири инші. Найбільше поводженє мали картки, на котрих були виписані: Казимир Біляньскій, Ян Рудзиньскій та оо. Василькевич, Поляньскій і кількох війтів, а по них тії, на котрих був першій Буркгарт. Отець того Буркгарта зайшов десь зі світа, побудував в Старім містї водний млин америцкій та закупив грунти. Люде звуть го "Букарт", а декотрі "Пухир". Сему Буркгартови захотїлось конче бути радним. Повітовцї, видно було, не раді були сему виборови, однак будучій радний щедро платив пиво. З першого голосованя вийшло 8 радних, межи тими о. Василькевич з польских карток, а о. Поляньскій при помочи руских. Треба додати і те, що повітовцї крикнули межи людей, щоби "попів" не вибирали, хоч таки взяли в свою лісту двох, після их розумінь: "лїпшого крою", як тії чотири, що були на руских картках. З рускої сторони не було кому промовити доброго слова; священики віддавали картки, а відтак ишли на місто з своїми орудками. За першим разом упало на руску лісту по 29 голосів. При другім голосованю вийшов Буркгарт і Майхревич з Фельштина, латинник. Повідають, що Буркгарт заплатив за сей вибір 150 зр. на пиво і на деякі снїди. При третім голосованю вибрано Илька Лїниньского, молодого чоловіка і горячого патріота, брата Петра Лїниньского, судового адюнкта, і Иларія Квятовского, про котрого бесїдують різно. Немиле враженє робив хід сих виборів, хто им придивив ся близше. Многі кандидати так поводили ся, що можна було доміркувати ся их задушевної гадки: "тепер я обловлю ся". Один молодий війт, дяк і писар переговорював зі всїми і так зайшов аж в троякі картки, межи тими і рускі. Один радний селянин, за котрим колись селяне побивались, бесїдував до священиків по польски, мабуть що-би спрезентувати себе своїм локайством. В нашім повітї найшов би досить таких, що не вміє бесїдувати по польски, а калїчить... А сего притока така, що у нас селяне не беруть руских часописей, до просвітних товариств не належать, бо нема кому заохотити і до світла притягнути. Все йде в розтїч, а кождий міркує в серци: "коби менї добре було!" Нарікають один на другого, а нема кому в чім-небудь зробити початку. Польскій ксьондз М. Сервацкій з Фельштина сидїв від рана до вечера в сали виборчій, ждучи, як випадуть вибори, і своїх одномишленників упоминав, щоби не розходили ся. А у нас передь другим голосованєм не було кому карток написати, бо лишились самі неписьменні селяне та підмовники, вислані Буркгартом, та й такі, що за собою підмовляли, щоби якось конечно влїзти до ради. При третім голосованю з трудом переперло ся вибір Илька Лїниньского.
Годить ся ще додати, що з міст вибирають самі жиди та й трохи жидівскі прихильники. З того боку не можна сподївати ся нїякого добра. А однак по всїх місточках Русини, яко населенє, геть а геть переважують...
***
До Мостискої ради повітової вибрані з громад сїльских: Григ. Черкавскій, війт з Малнова, кс. Сим. Дзєдзіц з Крукенич, Ґотліб дїдич з Довгомостиск, Ив. Гридиньскій з Крукенич, о. Іос. Лїсковацкій з Мостиск, Леопольд Масюк, директор мостискої каси задаткової, Вас. Михайлуньо війт з Підлїсок, Юр. Олехів з Кальникова, Мих. Паславскій з Балич, о. Теоф. Сїнкевич з Черневи, ґр. Стан. Стадницкій з Кресович і Войт Зьобер з Закостеля. Результат виборів доказує, що між Русинами не було нїякої орґанізації і що два священики та три селяне Русини поставлені були на лісту тому, щоби можна було приєднати для сеї лісти і инших селян.
При виборах до сеї ради з міст вибраний о. Ив. Войтович з Судової Вишнї і він міг бути 13-им членом, т. є. зробити перевагу в мостискій радї повітовій на користь Русинів, єсли би було вибраних з громад сїльских 12 Русинів.
[Дѣло, 08.07.1890]
З Сокальщини пишуть нам:
Дня 7 н. ст. липця уконституувала ся нова сокальска рада повітова під проводом віком найстаршого члена о. І. Яюса, декана з Стенятина, в присутности ц. к. старости п. Завадского. Маршалком вибрано п. Тадея Ковнацкого шамбеляна і властителя Свитязова, світлого і енерґічного мужа, кандидата з рускої листи, заступником маршалка п. Михайла Фальковского, властителя Глухова. До видїлу увійшли о. Николай Роздїльскій крилошанин з Сокаля, о. В. Чернецкій з Сїльця, д-р Валерій Филиповскій адвокат з Сокаля, ґраф Юліян Тарновскій властитель Битова і Едвард Никорович властитель Ульвівка.
По виборі маршалка вносив о. Е. Левицкій з Тартакова, щоби з огляду на велике число Русинів,гмешкаючих в Сокальщинї, на справедливість та братню згоду, вибрано заступником маршалка Русина, предкладаючи заразом на се місце о. Н. Роздїльского для справ повітових заслужено го і загально поважаного мужа. Той внесок підпирав і о. Чернецкій, але коли прийшло до голосованя дістав, М. Фальковскій більшість голосів і став вибраний заступником.
Хтось из партії Стан. Поляновского намовив кількох селян до внесеня протесту против вибору 9-х членів з курії сельскої, але сей безпідставний і смішний протест відкинула комісія.
По виборі видїлу промовив ново-вибраний маршалок до присутних і пояснив: як він глядить на ради повітові та якої дерективи буде яко маршалок держатись при своїм урядованю. Мова п. маршалка зробила на Русинів а ще більше на Поляків дуже приятне вражінє, про що не лише селянин Русин п. Д. Лозиньскій подякував п. маршалкови в коротких словах, але і всї присутні нагородили п. маршалка грімким "най жиє"!
[Дѣло, 10.07.1890]
Вибори до рад повітових, з громад сїльских дня 17 н. ст. липня випали в Бережанах і Тернополи некористно, a в Раві рускій користно для Русинів.
В Бережанах одержала руска ліста — як се ми вчера вже доносили — 70, а польска 105 голосів (після польских ґазет руска 45, польска 101 голосів). Вибрано кромі двох членів, о. Ив. Ивасечка з Вербова і д-ра Цавдерера, лїкаря з Бережан, котрі були на обох лістах, таких 10 членів з польскої лісти: двох дїдичів Игн. Баєвского і Іос. Милиньского, нотарі з Бережан Фр. Вольского, двох священиків: руского з Козови о. Павла Свистуна і польского з Козлова кс. Еразма Найбypґа, та шістьох війтів: Сим. Ковальского з Путутор, Каєтана Равского з Демнї, Теод. Тольпи з Мечищова, Данила Лїсевича з Каплинець і Мих. Недїльского з Жукова. Польскі ґазети подаючи сю вість, додають: "З правдивою приємностію годить ся піднести, що так додатний успіх осягнено без нїякої неморальної аґітації, а самі вибори, хоч попередила их сильна аґітація з обох сторін, відбули ся без пресії, а навіть без участи opґaнів безпечности." Чи оно правда?!
При виборах в Тернополи побідила противна партія 126 голосами против 77 руских голосів. Між вибраними суть 4 польскі дїдичі і 6 селян, котрі на руку польским панам. Причина такого сумного результату лежать головно в тім, що більша часть руского духовеньства відносить ся там рівнодушно до всякої політичної акції в повітї і усуваєсь на бік, а тимчасом по цїлім повітї добре звивають ся вправні аґітатори, як кс. Ґвоздовскій з Плотичи, кс. Брудзиньскій з Микулинець, і многі инші. В супроводї урядників видїлy повітового їздили аґітатори уже від кількох недїль по руских селах і аґітували всякими способами за своєю лістою. Політичне товариство "Подільска Рада" устроїла два передвиборчі збори, на котрих уложено лісту кандидатів. На тоту лісту впало 77 голосів виборцїв, котрі під проводом оо. Балтаровича з Ладичини, Чемериньского з Ворибіївки, Ходоровского з Маластовець, Цурковского з Настасова, Михалевича з Чернелева руского і Чайковского з Глубічка великого сильно обстали при рускій лістї та не услухали нїякиx обіцянок або грозьби. Також і війти з сел Денисова, Купчинець, Сушина, Довжанки і ин. не зрадили рускої справи і не перейшли як більша часть прочих війтів, бо около 70, в ряди наших противників.
Лише до ради повітової в Раві рускій вибрано шістьох священиків і шістьох селян, котрих поставив рускій комітет. І так вибрані оо.: Ив. Гавришкевич, Вас. Демчук, Віктор Сиротиньскій, Віктор Мазикевич, Іос. Дольницкій, Ив. Гисовскій, а селяне: Мих. Бучма, Ив. Демків, Луць Музика, Вас. Криса, Стеф. Головка і Кость Лазор.
[Дѣло, 19.07.1890]
З Бережан пишуть нам:
При виборах до ради повітової з сельских громад дня 17 н. ст. липця Русини упали з великим соромом; руска ліста дістала 45 голосів, а польска 110!
Увійшло у нас в звичай, що всякі дописи про неудачу якої-небудь акції політичної починають ся від наріканя на противну партію, на шалену аґітацію і т. д. Я сам разом зачну від чого иншого, именно від наріканя на нашу нездарність, байдужність, на брак почутя обовязку, на сервілізм, — одним словом на нашу гниль в повітї.
Скажу дальше, що полишати акцію яку-небудь на голові одного чоловіка в містї, без співудїлу цїлої громади людей интеліґентних, — се хиба иронія. Гадку про сі вибори порушено письмом до нашого духовеньства ще в цвітни сего року, — порушено окремим письмом до декана бережаньского о. О. з просьбою, щоби тую справу порушив на ювілею в Ценеві, де зїхало ся майже все духовеньство. Але в Ценеві балакало ся о всїм, лиш не о тім, що було пекуче, нагле і дуже важне. Деякі тямучі люде пригадували вибори до ради повітової, але о. декан не уважали за відповідне піддати справу сю під дискусію.
Чия-ж вина, що ми при сих виборах з таким соромом упали? Така наших священиків! Не всїх, нї: єсть між ними люде — тямучі патріоти, але тих на пальцях почислити. Цїлий загал бережанского люде — тямучі патріоти, але тих на пальцях почислити. Цілий загал бережаньского повіта знає дуже добре, о кім тут бесїда. Добре каже наша пословиця: якій священик, таке село. Чому такій Котів, Рибники, Саранчуки, Городище, Лїсники, Поручин, Медова і другі держали ся славно? Бо парохи тамошні виховали собі парохіян. Чому-ж знов виборці з Конюшок перші піднесли крик публично: "Mи не хочемо нашого ксьондза! давайте нам хлопів, а всї будемо голосувати на вашу картку..." Чи се не сором?!
Автор звістної брошури бережаньскої закидав рускій світскій интеліґенції, що колись там хтось там на якімсь там зборі вносив, щоби священиків полишити на боцї і вести політику прямо і безпосередно з народом самим. Єсли справдї було де яке таке внесенє, то внескодавець певно мусїв бути з Бережанщини або з котрогось другого подібного єму повіту. Бо н. пр. з повіту підгаєцкого він певно не був; там за всї успіхи на поли народної акції головно священикам треба дякувати.
У нас поспитай кого за причину соромної неудачі з дня 17 н. ст. липня, то скаже: брак орґанізації! Дуже широке слово — щось як-би учена фраза. Але в тім слові ми помістимо: брак почутя народного достоїньства, заячесердіє, ложна амбіція, не такт... Чи Вас не авізовано про надходячі вибори? чи Вам не донесено завчасу по имени Ваших вибopцїв, котрих вибору маєте припильнувати? і що-ж з того? Кілько з Вас пpиїxaлo в день вибору до Бережан з своїми людьми? На пальцях би почислив! Чому лише 5 священиків постарало ся о тоє, щоби бути виборцями, хоч була до того можність, бо богато священиків засїдає в радах громадских. Хто тому винен, що селяне публично виговорюють на священиків такі слова, котрих соромно повторяти? Скажете: другі их підбунтували. Оно може і правда, але чому нїхто не потрафив підбунтувати людей з повисше поименованих сел? Бо ті громадяне, так сказати-б, добре виховані; они видять в своїх священских провідників-батьків...
Коли люде з світскої рускої интеліґенції хотять безпосередно зближитись до народу, то кривим оком глядите, кажете, що се деморалізує нарід, підкопує в очех селян повагу священьства. А чому-ж допускаєте до того, що противна сторона через економів, офіціялістів двірских, жидів і всяку инчу твар деморалізує Ваших парохіян? чому на Ваш безпосередний провід не можна числити?!
Чи-ж може бути бесїда о орґанізації, коли нема солідарности, карности, — нема екзекутивного средства, щоби всї рішеня комітету чи видїлу як слїд перевести! І хто-ж найбільше потерпить, коли чужі люде возьмуть вплив над людьми тими деморалізуючими средствами, яких тепер звичайно уживає ся?...
Не диво, що при такій нездарности, котру називає ся браком opґанізації, противна сторона, не уживаючи нїяких насильних средств, побідила за помочію ковбаси та пива, за помочію кількох масненьких слів, обіцянки і других штучок. Се дуже важке memento до слїдуючих виборів до ради державної!
Пани з польского бецирку з нотарем а заразом адвокатом п. Вольским на чолї, пронюхавши, що межи Русинами нїби-то щось робиться, кинулися з цїлою заїлостію до аґітації, затрубіли на алярм і змобілізували цїле виборче pospolite ruszenie, узброєне в ковбаси з сильним засобом амуніції пивної і горілчаної (дуже удачні проби вибухового скропленого ґазу) та всїляких обіцянок, де на відворотній сторонї стояло написано: погроза.
В день вибору явивших ся священиків вибрано до комісії, щоби не аґітували, а війтів покликано до староства, на популярний виклад права конституційного, там держано их до 11 години і заосмотрено в картки. Кажуть, що навіть один якійсь шляхтич войсковий мішав ся до аґітації і обiцювaв виборцеви увільнити сина з війска. Чи се може бути правда? О тім постараємо ся докладно вивідати. На разї раді би ми вірити, що се неправда.
Наслїдок всего був такій, що 20 наших людей не явило ся до голосованя, а межи ними знані патріоти-селяне, як Иван Киналь з Слободи, а Андрух Заяць, війт з Рекшини, котрий доси все ишов з Русинами, на старість зробив ся Микитою.
Наконець ще слівце до т. зв. Поляків. Панове, огнем воюєте! Завязуєте ся в нелеґальні комітети, в котрих нема анї одного репрезентанта меншої посїлости, уживаєте деморалізуючих средств аґітаційних, надуживаєте переваги, котру вам дає тепер австрійска політика... Се може ще якійсь час вам удавати ся, але тямте, що деморалізуючи темний нарід, виховуєте собі Шеллїв. При даній нагодї людей нами вихованих і під нашим впливом остаючих — ми одним словом усмиримо, а на ваші креатури ми не будемо мати впливу, бо ви их здеморалізували...
З Борщева пишуть нам:
Брак просвічених людей і индоленція наших духовних по одній, а перфідія зайдів-цівілізаторів, темнота мужиків та впливи правительства по другій сторонї, — от причини сумного результату виборів до ради повітової в Борщеві.
З курії селян увійшли в склад ради пани, підпанки та кілька темних мужиків, котрі дуже ласі на дарунок в дровах або пасовиску.
В місточках вибрала жидова своїх людей а межи ними двох панів, мабуть заслуживших собі на довіріє Вайнштайнів, Фрайфельдерів, Грайфів і прочих матадорів в повітї.
Вибір двох мужиків из курії більшої посїлости доконано в цїли: aby nikt mrzonek arystokratycznych nie upatrywał — як сказано в новинках Gazet-и Narodow-ої.
Хто мав бути вибраний, знали ми вже в маю, бо тогдї вже згодило ся правительство на членів ради вибрати ся маючих, представлених правительству в лістї уложеній маршалком ради повітової. Знаючи отже, що правительство до виборів мішає ся, не розпочинали ми нїякої акції, бо обчисливши ся з силами, показала ся акція неможливою: межи священиками в нашім повітї богато dobrodziejów і mościdziejów, що то сильно держать ся паньскої клямки за-для родинних і личних виглядів та за для очевидної користи; світскої интеліґенції цїлком нема, бо урядники Русини, декотрі навіть книшами годовані, не признають ся до свого народу; а мала горстка честних селян та міщан, прийшовших до самопізнаня, та кількох священиків, займаючих ся народом, — за мала сила до оборони темних мас люду...
Знаємо вже наперед склад видїлу ради повітової: маршалком стане дотеперішний маршалок ґраф Борковскій, а єго адлятусом vulgo суфлером п. П., бо дотеперішний суфлер (п. Моск.) до видїлу не увійде. Маршалок і єгo spiritus rector — то цїлий видїл, бо прочі члени — то самі окономи та лїсничі, самі индійскі святі, що завсїгди маршалкови потакувати, головами кивати будуть, — тож і дарма про них!
Пан ґраф Борковскій дістав ся перед кільканацять роками на крісло маршалківске случайним способом, — от не було в пoвітї личности, котра би пoвіт репрезентувала, тож з конечности вибрано єго, бо "на безрибю і рак — риба". Пан ґраф став маршалкувати — і зараз звинув заведену для мужиків касу позичкову, котрої фонд розпозичив підпанкам та księżom dobrodziejom — і тим способом сотворив собі фалянґу преторіянів, щоби стерегли єго трону маршалківского. Але знаючи з исторії, що на преторіян не можна цїлком полагати, а може і з якої инчої причини, п. маршалок поручив секретарство видїлу свому двірскому касієрови — старому дїдуневи, відaй емеритови, яко "panem bene mеrentium". Люстраторство майна громадского поручив п. маршалок бувшому свому домашному учителеви п. Кл., здібній голові фінансовій, як то в послїдних часах виказала ревізія каси видїлу повітового в Теребовли, де п. Кл. дістав ся був на секретарство. Ба навіть мізерну посаду возьного при видїлї не забув пан маршалок обсадити своїм кухарем чи льокайчуком.
Як то при такім складї видїлу і урядників в нашім дурнім кутї переводять ся публичні справи і як майном повіту адмініструє ся, — опишемо, як позволите, на другій раз. [Дуже просимо! — Ред.] На тепер можемо лише сказати: Echt polnische Wirtschaft! — тай тілько.
Немаланчин.
[Дѣло, 21.07.1890]
З Тернополя пишуть нам: У нас вибори до ради повітової дня 17 н. ст. липня не повели ся. Вини в тім взглядї тутешним Русинам приписувати не можна. "Подільска Рада" робила все, що лише було в єї силї: скликала два рази збори, полишила до волї виборцям ставленє кандидатів, розсилала до всїх сел відозви, запрошеня і т. д, — однак все те нїчо не помогло. Аранжери з "польского бецирку" і 130 хрунїв побідили 75 честних і свідомих своїх прав руских виборцїв, котрі не для борби, але дїйстно з правдивої і щирої волї хотїли добра повіту і в тій цїли вибрали собі на кандидатів людей, котрі не раз були би обстали за тую нещастну хлопску шкіру. Так що-ж?— коли тьма ще якійсь час панувати мусить, a mit den Dummen kämpfen auch die Götter vergebens!
Рускі виборцї уложили собі таку лісту: о. Григ. Чубатий из Ступок, о. Стеф. Кобляньскій з Драганівки, д-р Вол. Зарицкій, д-р Ив. Лошнїв, Роман Волинець, Иван Пиндус, Ст. Гарматїй, Теод. Ремінник, Иван Янковскій і Ив. Коцюрко. Як бачите, виборцї вибрали з поміж себе, кого мали найлїпшого. Але що ті кандидати — щирі та тверді Русини, то панам годї було допускати их до ради повітової. Ану-ж би таким Гарматїям, Коцюркам, Янковским та ще другим захотїло ся коли подивитись на пальцї підпанкам з "польского бецирку!" О, того ще бракувало! Тож під сею девізою кинули ся всї мов скажені до шаленої аґітації. А прийшло им се досить легко, бо в повітї тернопільскім єсть богато сел мазурских, тож потребували лише шепнути мазурам, що Rusini chcą Lachów wyrzucić, тай уже всїх мали для себе. Кромі сего мали за собою по-над 60 війтів, котрі якось дуже боять ся "польского бецирку" (ймовірно для того, що у них мусить бути каса громадска w należytym porządku). А вкінци устроєно в навечеріє виборів великій баль у Рафули — і тими способами переперли ось яку мізерію до ради повітової: Прокопович Ник. війт з Буцньова, Забава Андр. з Почапинець, Кубів Федь війт з Ступок, Козловскій Тома, господар з Чернелева мал., Коритовскій Юл. властитель Плотичя, Дебельскій Ник. з Березовицї вел., Петрикевич Іосиф з Ходачкова вел., д-р Ґльоґер Стан. адвокат тернопільскій, Ропчиньскій Игн. посесор з Игровицї і Сидяга Семко війт з Бірок великих.
Чи-ж се не иронія? Панове офіціялісти з "польского бецирку" хотїли відай зажартувати собі з цїлих wolnych wyborów! Они могли, полягаючи цїлком сміло на zaufaniu своїх заушників і безпамятних Микит уложити собі ось таку лісту: J. Wny Korytowski, ks. Gwoździowski, Wny Paszkudzki c. k. praktykant, Wny Rawski c. k. praktykant, Wny Osuchowski, Wny Prieser, Sz. р. Aba Gelbart, Sz. p. Rafuła, Sz. p. Teodor Kubów i Sz. p. Łukasz Kogut, — а була би так само перейшла, як і тамта попередна...
Вибори відбули ся цїлком спокійно, сим разом навіть без асистенції жандармів, і показало ся, що без них завсїгди могло би обійти ся, бо наші виборцї ведуть ся так взірцево — що лише позавидувати. Мимо того, що их всяка дрянь, посїпаки і наймити, безчестять і визивають, они з достоїнством, як годить ся людем честним та розумним, уступають перед напастниками і терпеливо вижидають кінця своєї судьби...
Годить ся длятого подати имена их до прилюдної відомости, бо они собі вповнї на те заслужили. Ось они: Сковроньскій з Березовицї великої; Михайло Лебедик з Білої; Роман Волинець, Иван Хома і Юзько Вишнївскій з Бірок великих; Теодор Влас начальник гром., Игнатій Барабаш, Иван Недошитко і Тимко Балабан з Ходачкова малого; о. Ник. Михалевич з Чернелева руского; Семко Лїщина з Честилова (котрий від початку акції виборчої аж до кінця дуже ревно займав ся виборами; Ив. Щабивлов, Иван Самиця, Проць Стеслович і Ив. Вівчар з Деншова; Мацько Дзюбатий, Василь Букшований і ще один виборець з Должанки; Ониськів з Демаморич; Качка і Мариновскій з Дубовець; Лобоцкій і Родакевич з Гнядок; о. Чайківскій Семенина і Кіндрат Ордонанс з Глубічка великого; Ол. Букшований, Ясько Чортик і Яцко Лисий з Куровець; о. Балтарович з Ладичина; Миколів з Лучки; Комар з Луки; о. Єраст Ходоровскій і Роман Бригадир з Малошовець; Луцїв з Мшанця; Мазурчак з Кутковець; Федько Дупак і Василь Небесний з Кипячки; Павло Думка, Стефан Гарматїй, Федь Потїшний, Петро Коваль, Тимко Качан і Дмитро Блажкевич з Купчинець; о. Цурковскій, Ив. Пиндус і Лапчак з Настасова; Василь Королишин і Яків Криса з Острова; Бріль з Петрикова; Ол. Гайда з Пронятина; Гой і Ярема з Плесковець; Петро Дїдух і Романишин з Романівки; Сїржант, Янковскій і Паливода з Сущина; Теод. Ремінник і Паламарь з Стегниковець; Иван Балабан і Федь Балабан з Шляхтинець; о. Чемериньскій з Воробіївки; кромі тих голосувало ще менше більше 10 виборцїв, котрих имен не можна було звідатись, бо зараз по виборах порозходили ся домів, не хотячи дивитись, як хрунї тягнули їх до Рафули, де за старанєм Wgo pana marszalka приготовлено пир.
До стола у Рафули засїли виборцї: з Байковець, Баворова, Буцневи, Цеброва, Ходачкова, Чернелева мазовецкого і руского, Дичкова, Грабівця, Городища, Игровицї, Козівки, Кокутковець, Красівки, Кривкого, Ладичина, Лозової, Луки великої, Маґдалівки, Мишковець, Носовець, Почапинець, Прошової (Прошива вперед завсїгди з Русинами тримала!), Плотичи, Ступок, Скоморох, Смолянки, Серединець, Товстолуга, Волї мазовецкої, Забойок, Застїнки, Заставя, Зарудя, Янковець, Чернихова; дальше війти: з Березовицї, з Білошкірки, з Честилова, з Демаморичи, з Глубічка, з Кутковець, з Ладичина, з Лучки, з Настасова, з Острова, з Петрикова, Смиковець і т. д. Умисно не подаю имен тих zacnych obywateli, бо шкода паперу! Думаю, що для нас досить буде знати ті файні села, що то собі таких добрих і дібраних репрезентантів і заступників своїх интересів повибирали! Га, що-ж?— volenti non fіt injuria, a пo нашому: як хто дбає, так має! Сли хочете, щоби вас такі Осуховскі, Прізери і другі за ніс водили, то най вам буде! — на се нема ради. Однак по нашій думцї було би лучше, щоби ви в радї повітовій були панами, а они вашими слугами, як се декуди і дїє ся.
Ми Русини мусїли улягти подвійній vis major: темнотї і горівцї, котрої polski pan hojnie poczciwemu ludkowi udzielał. Цїкавий бо то екземпляр, сей polski pan. Хоч знав дуже добре, що хлопи не хотять єго вибрати, він таки конче на cвoїм поставити хотїв. Co to nie chcą mię ? muszą chcieć, bo ja sią każę wybrać i basta! Hej sługi, przygotować wielki bal! dać każdemu pić, co zechce, aby tylko na mnie głosował! Ну, і виграв п. маршалок, навіть не дуже великим коштом. Се характеристичне галицко-польске zaufanie ludku!
[Дѣло, 23.07.1890]
Про вибори видїлу повітового в Збаражи
одержуємо ширшу допись из Збаражчини, котра вже докладно представляє цїлу исторію славетних тих виборів.
"Суботнїшні вибори до видїлу ради повітової — пише нам наш Вп. дописуватель — цїкаві з кількох поглядів, а між иншими і тим, що як-раз ті, котрі торік підчас виборів до сойму адорували себе взаїмно, станули при сих виборах против себе і пізнали себе уже добре...
Як всюди, так і тут стояла курія менших посїлостей против сполучених курій шляхотскої і міскої, котру коротко звати будемо шляхотскою, бо треба знати, що більша посїлість в перве, від коли вибори до рад повітових в Збаражчинї, вибрала одного brata mojżeszowego wyznania, а місто Збараж вибрало другого єврея, кс. ґвардіяна і економа двірского. Провід над тою шляхтою (враз из євреями Кінгольдом і Зісерманом) обняв п. Тадей Федорович з Клебанівки.
Серед тої шляхти зазначили ся два напрями: одні (т. є. оба Черняковскі, Каньскій і Возняковскій) хотїли угодити ся з курією менших посїлостей, — другі-ж (т. є. Федоровичі) не хотїли. Нарада була довга і бурлива, а побідили Федоровичі і зробили компроміс з тамтими на кошт Русинів. Ухвалено вибрати Тадея Федоровича маршалком, Зелиньского віце-маршалком, і не до пустити жадного з Русинів до видїлу, кромі, розумієсь, того, котрого вибирає курія сельска.
Члени ради з курії сельскої також радили ся і ухвалили вислати парляментарів до шляхти з ось-якими постулятами:
1. Вибір особи на маршалка курія менших посїлостей полишає тамтим куріям, а за те жадає, щоби їй полишено вибір віцемаршалка.
2. До вибору видїлових з поодиноких курій не мають другі курії мішати ся.
3. При виборі двох видїлових з цїлої ради має бути вибраний один из курії шляхотскої та міскої, а один з курії сельскої; тамті курії призначать свого кандидата, а курія сельска свого.
Инчими словами: курія сельска давала тамтим куріям маршалка і трех членів видїлу, a собі хотїла запевнити лише віце-маршалка і двох членів видїлу.
До переговорів з шляхтою вибрала курія сельска: о. Зарицкого, о. Бохеньского і господаря Остапчука.
Они скоренько повернули, бо их не припущено навіть до "лицезріня"...
Тогдї в курії сельскій запала ухвала, щоби членам сполучених тамтих курій, як тілько являть ся в сали до вибору видїлу, члени сельскої курії перед уконституованєм ради подали до відомости свої жаданя, а коли б жаданя ті були відкинені, то всї члени курії сельскої мають сецесіонувати.
Всї члени курії сельскої згодились на те однодушно.
Почалось засїданє, відкрите старостою Кавцким. Приступлено до вибору предсїдателя. П. Тадей Федорович предложив на предсїдателя кс. ґвардіяна (хоч о. Зарицкій, торічний протектор п. Тадея Федоровича; при виборах до сойму, в-двоє старшій від ґвардіяна), а о. Н. Сїчиньскій внїс, щоби на председателя вибрати п. Черняковского. Удержалось внесенє о. Сїчиньского і предсїдателем вибрано Черняковского.
Зараз по виборі предсїдателя о. Алекс. Заячківскій оголосив жаданя курії сельскої з додатком, що скоро тамті курії не згодять ся на ті жаданя, то члени курії сельскої виступлять і мандати поскладають.
По сїм заявленю настав заколот. Курія сельска домагала ся катеґоричної відповіди, а тамті жадали голосованя.
Тогдї члени курії сельскої — всї дванацять — вийшли з салї, хотяй латинника Калиновского ґвардіян і Соханик силою-міцію тягнули, щоби лишив ся.
На коридорі члени курії сельскої рішала пождати ще часочок, — може тамті в сали нарадять ся і справа полагодить ся з честію для Русинів і з пожитком для повіту.
Оставші в сали курії "паньска" і "міска" приступили до уконституованя ради без удїлу курії сельскої. Вибрали без неї маршалка (Тадея Федоровича) і заступника маршалка (Зелиньского) і аж як прийшло до вибору члена з курії сельскої, вислали на коридор ґвардіяна і той членам курії сельскої сказав, що тамті готові пактувати з нею.
Курія сельска вислала до салї о. Заячківского, але єму п. Тадей Федорович ска зав: My z księdzem gadać nie będziemy... А ходило им о то, щоби члени курії сельскої in gremio явили ся в сали і тим чином узнали уконституованє ради леґальним.
Члени курії сельскої не дали ся звести, але вкінци Бернардини, обступивши латинника Калиновского, сфорсували єго і він завів довіріє, яке Русини на него були поклали. Він увійшов у салю, обіцюючи своїм товаришам з курії сельскої, що лише возьме капелюх, зараз вийде і поїде до дому, — але збрехав, не вийшов і голосував, вибравши себе самого на члена видїлу, а ч. Остапчука на свого заступника. (Остапчук тогдї уже був виступив з ради!)
Потім одинацять членів курії сельскої внесли протест, опертий на постановах ординації виборчої, і зложили мандати, приложивши і свої цертифікати.
Між побідителями настав новий заколот. Посварили ся і розїхали ся, лише "патріот" Тадей Федорович рад з того, що в видїлї нема анї одного Русина. О. Зарицкій, придивившись всему тому і пригадавши собі торічну акцію перед вибором посла до сойму з повіту збараского, — ударив ся в груди...."
___
Про вибори до тернопільскої ради повітової (котрих хід ми вже подали нашим читателям у вчерашнім числї "Дѣла") пишуть з Тернополя до Dziennik-a Polsk-ого:
"Недавно тому завязана у нас руска Рада подільска уживала всїх сил своїх, щоби тілько підбурити селян против усего, що польске, і перефірсу вати своїх членів на радних повітових. Однакож люд наш (sic!), мимо сильних аґітацій, не дав ся збаламутити, і йдучи чисто за справедливостію, поставив своїх кандидатів, і голосуючи на них показав, що має свою власну гадку і не потребує над собою опіки рускої Ради Подільскої. Обуренє люду на членів Ради Подільскої, накидуючих ся і привласнюючих собі права опікунів непрошених, було таке велике, що виборцї, зібравши ся в передодень виборів в сали ради повітової, самі уложили собі лісту кандидатів і ставши, як один муж другого дня при урнї виборчій, перевели єї славною більшостію голосів, бо повисше двох третин (?) усїх голосуючих..."
Ми вже у вчерашнім числї виказали в справозданю з тих виборів причини упадку рускої лісти, а порівнавши то справозданє из сим, що якійсь шляхтич пише Dziennik-ови, показуєсь наглядно з одної сторони лож, а з другої тота заїлість польска против Русинів на их власній земли!.. Тож то подільским Ляхам солею в оцї "Подільска Рада"! О oburzeniu ludu на Подільску Раду говорить дописуватель Dzieńnika, а фактично обуренє було на деморалізацію люду горівкою фундованою польскими панами і підпанками. Колись тота деморалізація пімстить ся на вас самих!
[Дѣло, 24.07.1890]