Клим Ґутковський, сотник Українських Стрільцїв, помер в шпитали St. Lukasbad в Будапештї дня 29. м. м.
Був се незвичайно рухливий чоловік. Студиював технїку, але певного рода непосидючість не позволила йому докінчити студий. В роцї 1910 перебував в Бразилїї, де редаґував українську часопись, яка виходила накладом о. о. Василиян. На другий здвиг українських руховиків у Львові в р. 1911 привіз привіт від бразилїйських Українців. Його поява в козацькім, кармазиновім жупанї, з шаблею при боцї, з білим пером при шапцї, буде ще в памяти всїх учасників здвигу. Відкрив підземні печери в Кривчу, які звернули увагу ґеольоґів і ще до нинї не є вповнї вихісновані. Послїдними часами був занятий яко технїк при одній з копалень в Бориславі.
Товариський, вічливий і бесїдливий умів розбудити довкола себе розривку, веселість, рух. Давав відчити, орґанїзував прогульки, забави, фестини, вечерницї, балї, концерти. В "Соколї-Батьку" помагав у веденю театру, виступав в козацьких ролях, сьпівав в хорі, був атаманом наколесників і робив гарні прогульки з своїм "кружком", провадив руханку на військовий лад з віддїлом ремісників, який під його проводом доходив до числа 30 членів.
Нїякої перешкоди в житю не уважав за страшну. Старав ся трудности обходити спритом, запори ослабляти новими помислами, небезпеки оминати хитрощами. Знаменито танцював і яко водир балїв виводив кадриля і коломийку прегарними взорами. Гарно совгав ся, добре плавав, їздив сьміло на кони. В стріляню, грі в карти і шахи був дуже небезпечним противником.
В Бориславі єднав молодих людий у ряди Українських Стрільцїв. Тому що тут мав до дїла з маєтнїйшим населенєм, довів членів до того, що справили собі кріси. Сей стрілецький віддїл випровадив він на Шевченківський здвиг у Львові в р. 1914. Коли орґанїзовано в серпни 1914 Українських Стрільцїв, приїздив до Львова по поясненя і прикази і прилучив ся з членами свого товариства до нового уладу. Коли стрільцї перебували на Угорщинї в Страбичеві, дістав провід кадри. Улюбленою його гадкою було перевести в дїло підїздову війну Українських Стрільцїв на Гуцульщинї з Москалем. Старав ся се приготовити і уладити. З кінцем жовтня 1914 вирушив з дібраними людьми і задержав ся в місточку Густї на захід від Сиготу, чекаючи на остаточне рішенє властий. Рішенє прийшло відмовне. На Гуцульщину не вільно було йти. Тут в Густї був він командантом стациї через три місяці, укріпляв і пильнував се місто. Коли в грудни 1914 об'їздив наслїдник престола архикнязь Карло Франц Йосиф становища військ в Карпатах, загостив також до Густу. Сотня з командантом Ґутковським станула 28. грудня 1914 до військового торжества. Архикнязь говорив з поодинокими стрільцями і з їх сотником, подав йому руку і сказав до стрільцїв по українськи: "Дуже мене тїшить, що вас тут бачу".
Від групи Ексц. Пфлянцера Бальтіна, до котрої ся сотня Українських Стрільцїв належала, прийшов приказ удати ся до огневої лїнїї. Дня 3. лютого вирушила сотня з Густу, дня 10. лютого була вже в битві а 11. лютого брала участь в приступі на горб 995 коло Вишкова. Всїх людий, що робило приступ, було 280, з того числа було 60 стрільцїв сотнї Ґутковського. Відзначили ся вони холоднокровностию і відвагою. Сотник провадив свою огневу лїнїю до бою і находив ся все наперед неї, що незвичайно додавало спокою і витревалости стрільцям і воякам. Горб здобуто, а в руки сего віддїлу впало 813 полонених Москалїв. Двох стрільцїв тодї полягло, а сїм було ранених. Офіцири, учасники сего бою, висказували признанє для поведеня сотника і сотнї. Сотник Ґутковський зістав призначений до високої відзнаки. Але хороба нервів розвивала ся постійно і 15. марта дістав ся сотник до шпиталю St. Lukasbad в Будапештї. В листї до мене з дня 6. цьвітня 1915 писав так:
"...Від часу, як мене сюди привезли і положили в ліжко, то я сего ліжка не опускав до сеї хвилї з виїмком, що що-днини прийдуть о 7 годинї рано, занесуть до купелї, а о 8-мій принесуть назад. Се моя цїлодневна розривка, що бачу коритарі, куди мене несуть, та відтак обслугу в купели. Цїлий день і цїлу ніч я сам одинїсенький лежу в моїм покою ч. 12 і нї до кого слова відозватись. Се більше як страшне. До того на цїлу ніч я найбільше сплю одну годину і то з перервами.
Тож знаю найдокладнїйше, кілько кожда стїна числить цьвітків білих, кілько рожевих, кілько листків, кілько павук огнив в ланцюшках має, а стори патичків.
Кажу Вам, приходить ся здуріти. Читати не було що, аж в кінци дірвав я троха перед-потопових книжок нїмецьких та мучу їх немилосерно. Їсти приносять, але усе на пів з паприкою та перцем, аж горить. Я не лише встати з ліжка не можу, а і звести ся та сїсти на ліжку не можу, бо зараз дістаю невисказані болї і взагалї се слово біль не розлучаєть ся зі мною і на одну хвилю, лиш раз він більший, раз менший..."
На мій лист з 17. мая не прислав менї вже відповіди.
Мучив ся і помер. Лежить на мадярськім кладовищи в Будапештї. Земля йому пером. Про участь його сотнї в бою коло Вишкова розкажу осібно після оповіданя, списаного за учасником стрільцем.
[Дїло]