На цей рік припадає століття викупу Шевченка з кріпацтва і століття його першого твору, баляди "Причинна".
Не треба аж пригадувати, що викуп із кріпацтва виростає до ролі переломової, в Шевченковому житті найважнішої події: вона-ж вирішила його становище як одиниці в суспільности і дала змогу й умовини повного розвитку його геніальних здібностей, зокрема мистецького таланту. Досить сказати, що до 22 квітня 1838 року дідич Енґельгард не тільки розпоряджав робучою силою Тараса, але й рішав про його особисту свободу: про місце перебування, одяг, щоденні зайняття. Через те перед Тарасом був запертий світ широкий, зачинені брами і двері до всіх шкіл і установ, доступ до якого-небудь знання. Громадянином, що має змогу виявити свою особовість і здібности, користуватись законом – Шевченко став вже після викупу.
Дорогу до свободи проклало йому малярство, те мистецтво, що послуговується космополітичними засобами: лінією, перспективою, світлотінями і фарбою. Воно промовляє без слів, тієї необхідної ознаки національности: - промовляє до інтелігентної людини всякої породи і кожної народности. Воно, а не поезія провело Шевченка крізь життя, відкрило перед ним усі додатні можливости розвитку, успіхів. Дар малярства як майбутнього українського поета, взяли в свою опіку шляхетні люди, але передовсім мистці. Заходи земляків Сошенка і Григоровича підтримали і довели до успіху чужі люди, росіяни Брюлов, Жуковський, Венеціянов, бо вони рятували майбутнього плястика. Вдячний за це поет присвятив «на пам'ять 22. квітня 1838» поему «Катерина» - Жуковському, «Гайдамаки» Григоровичеві, а Брюлова звеличав у повісті «Художник».
Повноправність вільного громадянина використав Шевченко як студент Академії мистецтва, проте викуп із кріпацтва був основою і вихідною точкою також для його поетичної творчості. Не тому, що в своїх поезіях і повістях Шевченко відвів так багато місця панщині і кріпацтву (навіть у баладах «Лілея», «Русалка»). Важніше що Шевченко-кріпак був би залишився таким, як характеризував його Гребінка в листі до Квітки-Основяненка «завзятим писать вірші» тай тілько!
На прикінці годі промовчати, що одна з леґенд, які витворились довкола викупу Шевченка з кріпацтва, сильно заважила на його долі. Поет, мовляв, завдячував царській родині. Але в автобіографічній повісти «Художник» Шевченко висвітлив справу. На царському дворі розкупили білєти фантової лотереї, як це буває в надії вигри. А предметом риска був портрет славного поета Жуковського, що як учитель царських дітей був близький двірським колам. Нічого більше. Проте закид невдяки проти царя заважив і при засуді Шевченка в 1847 році і на поведінці генерал-губернатора Перовського, військового начальника Шевченкового на засланні.
***
Коли Шевченко в 1838 р. Гребінці, і в найближчому році Мартосові передавав до друку свої ранні вірші, піддав ці поезії строгій провірці. Із усіх молодечих спроб та нарисів – як поет запевняє у своїй автобіографії – витримала іспит тільки «Причинна». Всі інші вірші поет знищив.
«Причинна» не ввійшла до першого «Кобзаря» в 1840 р., бо в цю пору тримав її в свому редакційному портфелі Є.Гребінка, готуючи до друку альманах «Ластівку». Він і надрукував цей альманах зарік, а в ньому «Причинну». Як під трьома іншими поезіями, вміщеними в «Ластівці» так і під «Причинною» нема дати.
Довгі літа друкували редактори і видавці «Причинну» без дати. Отже в «Кобзарі» Семиренка ще за життя поета (1860) і в посмертних виданнях «Кобзаря»: в Козачківському, Сушкевича, празькому. Таксамо в більш і менш повних передруках попередніх збірних видань, у тому числі в «Кобзарях» із р.р. 1883, 1884, 1889, а далі в самостійно редагованих Ом. Огоновським і І.Франком.
Перший Романчук (1902) поставив дату 1838. беручи їх в дужки. Доманицький (1906) дужки відкинув і в «Критичному розсліді над текстом Кобзаря Т.Шевченка» коментує: «Дата цієї поезії, написаної ще в Літньому Саду – 1838 р.»
З того часу ця дата повторялась у всіх виданнях Шевченкових поезій, отже і в академічному Єфремова-Новицького в 1927 р. і в академічному за редакцією А.Хвилі з 1935 року. Аж Павло Зайцев, редагуючи в 1914 р. «Кобзаря» для видавництва «Общедоступная Бібліотека» помістив «Причинну» щоправда без дати, але в групі «Поезії між 1838-1842 р.» Таким надписом і Зайцев признав стару дату 1838. Щойно у виданні У.Н.І. Шевченкових творів (том ІІ.) Зайцев поклав нову дату 1837 май-липень.
Можна думати, що встановлення дати під найранішою Шевченковою поезією всупереч тим редакціям, де дати досі не було, і зміна дати супроти всіх, хто приймав 1838 рік – вимагалиб пояснення. У «Варіантах та увагах до тексту» ст. 199 Зайцев перший и єдиний покликається на автограф Любова, попереднім редакторам невідомий. Отже здогад: може автограф Любова датований?
Аж справу ускладнює сам Зайцев, бо в цих самих примітках читаємо, що вже і в «Кобзарі» з 1914 р. він текст «Причинної» надрукував теж за автографом Любова. Та хіба перечив при тому Зайцев, що в редагованому ним «Кобзарі» з 1914 року – дати нема?
Друге ускладнення: на ст. 139 читаємо під «Причинною» дату 1837 (май-липень), а на ст. 331 Білецький подає 1838 і редактор Зайцев не справив цієї дати, ані в нотці не подав ніякої завваги.
Поки наш чоловий текстольоґ і Шевченкознавець Зайцев дасть авторитетне вияснення, маємо право пригадати, що на цей рік припадає століття «Причинної», якщо воно вже не пройшло в минулому році незамітно.
***
Коли Шевченко пробував молодечого пера, змодернізована романтиками баляда, модний і люблений літературний жанр, уже відбула свій тріумфальний похід із Заходу до Сх. Европи. Вже й межі України переступила: автори баляд Гулак-Артемовський, Боровиковський, Гребінка і Метлинський попередили Шевченка, та зате він довів баляду до найвищого мистецтва. Всі його баляди є романічні, тобто скомпоновані на любовні теми – історичних баляд Шевченко не писав. Йому важко було гамувати свій ліризм, він його насилював і в баляді, і з цього погляду найближчий йому найбільший німецький лірик, автор надиханих ліризмом баляд – Гайнріх Гайне.
У «Причинній» елемент фантастики не опрацьований іще так глибоко, як у баляді «Тополя», нема в ній таких незрівняних картин природи, як у баляді «Утоплена», проте «Причинна» є одною з кращих Щевченкових баляд. На її вартість та цілість складається добра композиція, згідно з усіма вимогами літературного жанру, поруч великого багацтва мистецьких засобів.
Уже в цій першій поезійці виступила оригінальна віршова форма, смілива і часта переміна ритму, відповідно до змісту і розвитку акції. У новелистичному елементі баляди приймає безпосередню участь і природа, тому поет повплітав чимало прегарних її описів. Початковий, загально відомий «Реве та стогне Дніпр широкий» підписаний під мелодію Д.Січинського, перейшов до уст народу.
Вже в цій першій поезійці Шевченко показав, як самостійно і незрівняно він уміє використати свою велику учительку, народну пісню. Від неї узяв він до «Причинної» і мотив розлуки закоханих. Розробляючи цей мотив, ділячи любов і тугу, пронизуючи їх глибоким чуттям, молодий поет не позбувся ремінісценцій прочитаних і відомих йому чужомовних баляд. Проте не тільки наслідувань, але навіть чужих впливів цього джерела не можна назвати. Великий талант допоміг Шевченкові вже черпати з українсько-народної пісенної традиції тогочасних чужинних зразків створити власний сюжет і власну віршову схему, наскрізь оригінальні.
Давніші дослідники допускалися дуже багато впливів на «Причинну» з Міцкевича і Пушкіна, Жуковського та Козлова. Але їх студії припадають на добу знаної в літературній практиці «впливольоґії», що проти неї у нас виступив академик Смаль-Стоцький. Ближче підходить до оцінки Л.Білецький у своїй статті про Шевченкові баляди.
[Діло]