Конфронтація незалежної України і путінської Росії — неминуча, це було зрозуміло задовго перед війною в Україні, вважає Андрій Піонтковський, російський політолог, публіцист, член партії «Яблуко». Сучасний російський політичний міф, наголошує він, виходить з того, що Україна є невід'ємною частиною неорадянського простору, тому про жодну «незалежність» і «самостійність» України, яку іронічно висвітлюють російські ЗМІ, не могло йтися.
Андрій Піонтковський. Знимка УКУ
Останніми роками Піонтковський досліджує етапи становлення й еволюцію авторитаризмів і тоталітаризмів. Він розповідає, що два класичні (гітлерівський і сталінський) режими спиралися не лише на насильство: «В генетичній матриці будь-якого авторитарного режиму є системотворчий міф, який має приваблювати і спокушати населення. Радянський міф — великою мірою це ідея справедливості в цілому світі, нацистський — домінування німецької раси. Над створенням цих міфів добровільно працювали найкращі художники».
Політолог підкреслює, що тоталітарний режим живе доти, доки живе його міф. За ХХ століття Російська імперія двічі розпадалася. Першого разу більшовики швидко її відновили. Виявилося, що під той час комуністичний міф був сильнішим і привабливішим, ніж національний. Для великої частини українців будівництво комуністичного суспільства було важливішим, ніж відродження національної держави. Згодом стало зрозуміло, що той міф фальшивий, як і будь-який інший міф, але розуміння прийшло набагато пізніше.
Ідеї «русского міра» виникли не на порожньому місці. «Реінтеґрація російських земель» — феномен останніх 15 років. Сучасний кремлівський провід не спромігся вигадати кращої ідеї, як відродити минуле. Ці комплекси російської еліти Олександр Лукашенко активно використовує вже 20 років. «Бацька» ні на секунду не думав прощатися зі своїм статусом диктатора невеликої держави. І через це, прогнозує Піонтковський, увійде в історію як батько білоруської нації, який не дозволив Росії поглинути незалежну Білорусь.
Шахраї-політтехнологи, які провадили президентську кампанію Путіна 1999 року, створили свій малий міф (технологічний симулякр): скромний офіцер спецслужб, який «мочить ворогів у сортирах». І цей міф зробив з невідомої людини національного героя. Але енергетика цього міфу слабка, він швидко вичерпав себе. У 2011–2012 роках усім було зрозуміло, що це кінець. Десятки тисяч людей, які на площах Москви кричали «Путін – вор!», створили проблему для кремлівської влади. На думку Піонтковського, російську владу врятувала згуртованість еліти, яка часто дуже не любить Путіна, але боїться залишитися сам на сам з народом.
Путін боїться зміни правил гри в Україні
Якщо кремлівському режиму вдалося стабілізувати ситуацію всередині своєї країни, то бажання України підписати Угоду про асоціацію з ЄС там сприймали як геополітичний виклик. Виконання Угоди потягло б за собою зміну правил гри і в економіці, і в політиці. Європейський вибір України став би загрозою для російського суспільства, каже політолог. Якщо підкупом і шантажем Януковича Путін досяг результату — Україна не підписала Угоду, — то Революція гідності знову вибила його з колії.
Анексія Криму — спосіб показати неспроможність української влади
Андрій Піонтковський детально проаналізував промову Путіна з нагоди приєднання Криму. З його слів, Путін намагався виправдати те, що виправдати не можна: порушення Росією різних міжнародних угод, зокрема Будапештського меморандуму, в яких сама ж вона ґарантувала територіальну цілісність України. Але це не найважливіше. Важливіше те, що в цій промові (подекуди повністю скопійованій з промови Гітлера після приєднання Судетської області) він запропонував нову міфологію — міф «русского міра».
Основні концепти «кримської» промови Путіна:
1) ми — велика роз'єднана нація, тому мусимо збирати розкидані землі;
2) у нас багато націонал–зрадників — не ворогів народу, як було в радянській пропаґанді, а саме націонал–зрадників, які виступають проти майбутнього нації;
3) Путін проголосив свій священний обов'язок захищати не громадян Росії, а етнічних росіян, людей, які розмовляють російською, а це, на думку Піонтковського, абсолютний зліпок з нацистської пропаґанди.
Згодом ці концепти почали обростати додатковими міфологемами, ідеями про те, що росіяни — це арійське плем'я, яке спустилося з Карпатських гір і заселило всю Євразію аж до Сан-Франціско, що в росіян особливий генетичний код, особлива хромосома духовності, яка дозволяє протистояти аморальному релятивізму Заходу. Звідси і та ідея, що росіяни воюють в Україні не з Україною, а з декадентським англо-саксонським світом.
Згодом з'явилася «Новоросія» — вісім областей України, які мають «повернутися» до складу Росії. Сьогодні це вже виглядає нісенітницею, але в травні–червні 2014 року цей варіант розглядався як цілком можливий до реалізації найближчим часом.
Концепція переможної війни, або Чому «Новоросія» не вдалася
Зі слів Андрія Піонтковського, у 1920–х роках комуністичний міф був привабливішим від національного, люди захоплювалися ідеєю побудови безкласового, справедливого суспільства, вірили в нього. Тепер національні міфи сильніші: нікому не подобаються величезні наддержави.
Ще однією причиною того, чому Путін вирішив напасти на Україну, є його зневага до лідерів «великої вісімки», які мовчки проковтнули війну в Грузії. Путін вважає, що Захід ніколи не почне воювати з Росією, великою ядерною державою, тому підійматиме ставки до того моменту, поки Захід остаточно не здасться й не відступить. І так він отримає можливість поширити концепцію «русского міра» ширше. Якщо він здобуде успіх, то це буде ще однин стимул повторити таку ситуацію в Прибалтиці. Тому, на думку політолога, єдиний спосіб нанести Путіну поразку — це без зброї зупинити його аґресію.
Андрій Піонтовський вважає, що Захід зрозумів ці плани і не залишив події в Україні непокараними.
Росіяни менш імперські, ніж цього хоче Путін
Міфи «Новоросії», «великої держави», «духовні скрепи» потрібні Кремлю для того, щоб утримувати свою владу. Як сильно вони потрібі самим росіянам? Андрій Піонтковський каже, що росіяни менш імперські, ніж цього хоче Путін. Звісно, анексія Криму — це дуже популярна акція, росіяни її підтримали, але війна на Донбасі не популярна. Пропаґанда мовчить про жертви. Бориса Нємцова вбили за те, що він готував доповідь про війну на Донбасі.
Друге — це низький рівень громадської активності. Пропаґанда каже про 84% підтримки, але як можна довіряти соціології в авторитарних режимах? За два дні перед безславним розстрілом румунська соціологія казала, що Чаушеску — національний лідер.
Андрій Піонтовський зазначає, що на Марші миру, які він з друзями періодично влаштовує в Москві, виходять 50–70 тисяч людей, а на марші на підтримку так званих «ДНР» та «ЛНР» — не більше 5 тисяч. Тому, обдумуючи майбутнє Росії, треба зважати на ці цифри — меншість дуже активна, і вона готова діяти.
На думку політолога, сучасне російське суспільство тим відрізняється від радянського, що зазнає надзвичайно інтенсивного телевізійного впливу (часом здається, що просто диявольського впливу). Ні Сталін, ні Гітлер не мали такої технології, якою володіє Путін.
Чи є життя після Путіна?
Зі слів політолога, російській владі щораз то важче винаходити міфи, які би її підтримували. Звісно, авантюра в Україні заглушила мем «Путін – вор», але вже чути голоси розчарування. Утворилися «партія війни» і «партія миру». Захід погрожує повністю заморозити всі активи, зокрема й активи самого Путіна. Тому силу набуває «партія миру», яка каже: Володимире Володимировичу, ви геній, але не дозвольте США втягнути нас у повномасштабну війну в Україні.
Не можна розкопувати могили небіжчиків, застерігає Піонтковський. Своїми діями Путін хоче переграти ситуацію 1991 року, коли були дві моделі розпаду комуністичних федерацій — радянська та югославська. Звичайно, були люди, які вже тоді виставляли територіальні претензії Україні, але суспільство не було готове до війни. А серби масово підтримували Мілошевича, вони хотіли створити «сербський мір». Путін вирішив спробувати «переграти» мирний поділ Радянського Союзу.
Парадокс полягає в тому, що люди ніколи не є джерелом змін у Росії — тільки великі геополітичні поразки. Реформи Петра I, Олександра II, Горбачова починалися після великих поразок. Це станеться і з режимом Путіна. Коли він відчує, що втрачає ґрунт під ногами і що насуваються процеси, які він не в змозі буде контролювати, — щойно тоді почнуться справжні зміни. «Мені здається, — каже Андрій Піонтковський, — режим Путіна відчуває, що повномасштабна війна в Україні закінчиться геополітичною поразкою "русского міра", звідси і бажання миритися, яке з'явилося останнім часом».
Занотував Олег БУДЗІНСЬКИЙ