Святкованє першого мая у Львові. На мурах міста Львова появились плякати такого змісту: "Товариші робітники! Загальні збори робітників, відбувші ся дня 23 марта с. р. рішили, що львівскі робітники мають святкувати день 1 мая 1890 р. Нисше підписаний обширнїйшій комітет повідомляє всїх товаришів робітників, що дня 1 мая с. р. відбудуть ся о год. 10-ій перед полуднем загальні збори робітників в великій сали ратушевій. Порядок денний: 1. Відкритє і вибір предсїдателя зборів. 2. Справозданє о внесеню висилки вінця на гріб Фердинанда Ляссаля. 3. Справа 8-ми годинної працї. 4. Справа безпосередного голосованя тайного. 5. Знесенє сталої армії. 6. Справа шкіл віроісповідних. 7. Рішенє відповідної петиції до ради державної. 8. Внесенє комітету що-до основаня робітничого товариства запомогового. 9. Внесеня участників." Під зазивом підписаний тїснїйшій комітет, зложений з 6 членів, і комітет обширнїйшій, зложений з 69 членів. До комітету належать робітники всякого заводу; найчисленнїйше заступлені столярі, бо єсть их аж 25, шевцїв єсть 10, а 4 складачів друкарских належать до тїснїйшого комітету. — Складачі всїх львівских друкарень зібрались вчера в льокали товариства Gwiazda (котре яко товариство рукодїльників заявило ся против святкованя 1 мая) у по 4-годинній нарадї порішили 69 голосами против 42 святкувати день 1 мая. П. Ант. Маньковскій поставив внесенє, щоби се рішенє обовязувало солідарно всїх складачів і щоби не вільно було нї одному складачеви відклонитись від того рішеня. — У Львові можна тепер почути декуди всїлякі оживлені розмови на темат святкованя. По-при розважне толкованє сеї справи, лучають ся надпроґрамові заявленя робітників, висказувані публично і могучі занепокоїти певну часть мешканцїв Львова. І так вчера на пляцу Краківскім арештовано зарібника Фльоріяна Писа, котрий викрикував, що дня 1 мая буде можна у Львові через три години рабувати". — Робітники варстатів зелїзницї Кароля Людвика (около 500) повідомили дирекцію, що желають святкувати 1 мая. Дирекція варстатів відповіла, що повідомить о тім дирекцію руху а сама не має нїчого против сего святкованя. Варстати будуть зачинені, хоч би і яка часть робітників явила ся до роботи, бо шкода палити під машинами, єсли не буде загальної роботи.

Bіpa в забобони і знахорів у наших селян. В селї Гряда під Львовом сказив ся пес і покусав порося одного господаря. Господиня вимила на разї порося в цебрику і оно доси цїлком здорове. З цебрика того їла пізнїйше корова, а за кілька тижднїв, не знати з якої причини, спух тій корові язик а господар спровадив з Ляшок під Львовом знахора, котрий має знати лїки на і против скаженини. Прибувшій знахор орік, що корова єсть заражена і треба єї живцем закопати, та се справдї і сталось, хоч п. Кох, завідатель обшару двірского відводив селян від того. Знахорови треба було за таку пораду 3 зр. заплатити. Відтак заявив знахор, що таке лучить ся в селї ще чотири або пять разів і тому мусить громада по святах прислати по него, щоби відклонив лихо. Зверхність громадска справдї привезла знахора по святах до села. Знахор почав ревізію худоби, безрог, псів а навіть людей в селї. У деякої худоби находив він прищі під язиком і витирав их порохом стрільним з солею а навіть двом хлопцям в селї зробив таку саму операцію, та варив якесь корінє і давав людям пити яко презервативу. Деякі, именно женщини, випивши лїк відходили від памяти, блювали а відтак цїлу добу або і довше лежали недужі. З тим лїком ходив знахор від дому до дому в асистенції самого війта або присяжного, а за оглядини мусїли єму платити по 20 кр. від штуки худоби; безроги або пса. Розумієсь, що за подану асистенцію знахор платив гостиною або навіть кількадесяти крейцарями. В три днї опісля явив ся жандарм в селї і забрав знахора з єго лїками, котрі варив в величезних гладунах, до Львова.

"Непорядки" в управи міста Городенки. Vivat sequens! — можна тепер кликнути по кождім відкритю непорядків в якім-небудь галицкім городї, будучи певним, що той sequens не дасть на себе довго ждати, бо куди тілько видїл краєвий зішле свого делеґата на люстрацію, — певно не обійдесь без того, що делеґат знайде т. зв. непорядки, т. є. відкриє обманьства, мальверзації, крадежи і тим подібні цвітки, що их так щедро родить нива галицкої автономії.
Ось тепер прийшла на чергу Городенка. Від довгого уже часу громадяне Городенки удавали ся до висших властей і до тїл репрезентаційних — до сойму та до ради державної — з жалобами на управу громадску, котра остає в руках бар. Ромашкана, властителя Городенки і посла до сойму та до ради державної, яко бурмістра, і Петра Жибчина, яко заступника бурмістра. Однакож всї их заходи були доси безуспішні, аж тепер, на нові жалоби громадян, видїл краєвий, по переведеній люстрації через свого делеґата, ухвалив предложити намістникови внесенє, щоби раду громадску міста Городенки розвязати.
Вість о тій ухвалї видїлу краєвого подали дві часописи Czas і Dziennik Polski в ннрах з 25 цвітня, але видко, що хтось, хто подав комунікат сей до обох згаданих ґазет, мав цїль — досить нечисту. Ухвали видїлу краєвого, яко факту довершеного, годї було промовчати, тож постарано ся о то, щоби головних виновників т. зв. "непорядків" в управі міста Городенки обмити і представити их дуже великими праведниками, а вину звалити на кого другого. Бо ж послухаймо, що говорить ся в тім комунікатї:
"Люстрація, заряджена з рамени видїлу краєвого, відкрила в громадскій господарцї міста Городенки деякі непорядки, котрі вимагали, щоби зараз ужити средств зарадчих.
"Місто Городенка, одно з люднїйших міст в краю, бо маюче 11.000 мешканцїв, посїдає після инвентаря маєткового в основнім маєтку громадскім 452 морґів доброї землї і касу позичкову з оборотовим капіталом по-над 27.000 зр.
"Отже з переведеного слїдства і з попередущих жалоб показало ся, що громада міста Городенки знаходить ся від цїлої черги лїт в відношенях анормальних. В наслїдок різних заходів виборчих увійшли до ради міскої майже самі селяне з передмість, переважно не уміючі анї читати анї писати, а в части жиди. Очевидно, що така рада міска не могла навіть мати понятя о своїх обовязках і не потрафила виконувати надзору над урядом громадским.
"На чолї громади стоїть вправдї яко начальник чоловік поважний і з кождого взгляду заслугуючій на довіріє, але за-для недостачі часу з причини численних инчих занять і довшої неприсутности в місци не може строго надзирати функціонарів уряду громадского. Заступником же начальника зверхности громадскої в Городенцї єсть селянин, уміючій вправдї читати і писати, але все таки не посїдаючій на стілько интеліґенції, щоби міг успішно надзирати дїяльність урядників міских і евентуальним надужитям запобігати. Надто з переведеного через видїл краєвий слїдства показало ся, що заступник начальника громади сам допускав ся надужить. Очевидно, що міщане і интеліґенція, майже зовсїм відсунені від удїлу в зарядї міста, дуже суть невдоволені з нинїшного стану.
"Пригадуємо, що справа господарки громадскої в містї Городенцї оперла ся була навіть о сойм в роцї 1887 з причини петиції внесеної членами громади міста Городенки против зверхности громадскої з причини надужить. Петиція тота була тогдї розбирана в соймовій комісії, а видїл краєвий дістав навіть порученє, щоби старав ся неправильности усунути.
"Останними часами внесли знов члени громади жалоби на надужитя, яких допускав ся заступник начальника громади. З слїдства переведеного на місци показало ся, що той заступник начальника дїйстно допускав ся деяких надужить, а навіть декотрі факти були вже навіть доходжені в дорозї судово-карній. Хотяй прокураторія державна дослїди карні понехала, то все-таки зізнаня численних пере слуханих свідків доказали, що заступник начальника допускав ся надужить, котрі з становища адміністрації були кари достойні.
"Из тих зізнань можемо піднести свідоцтво переслуханого в дорозї реквізиції замісцевого торговця худобою, що заступник начальника громади брав від него висші оплати за пашпорти, анїж належало ся після тарифи. Рівно-ж можна cпoдївати ся, що мусїв також відбувати ся торг пашпортами.
"Слїдство переведене через видїл краєвий виказало надто цїлий ряд надужить, сповнених урядом громадским, а рада громадска, зложена з людей не уміючих належно надзорувати чинности функціонарів громади, терпіла тії надужитя.
"Видїл краєвий, хотячи раз такій господарцї положити конець, постановив представити намістництву внесенє, щоби розвязати раду міста Городенки."
Отсе зміст комунікату в обох згаданих часописях.
З представленя сего виходить, мов-би то за всї ти "непорядки" був винен кождий инчій, тілько не начальник громади, бар. Ромашкан — człowiek poważny і ze wszech miar zasługujący na zupełne zaufanie... а тілько не маючій часу надзирати (бо єсть і членом видїлу повітового, і послом до сойму, і послом до ради державної, і вічно клопочесь концесіями на будову зелїзницї, і т. д.). Тимчасом се факт, що виновником всего лиха в нещастнім містї Городенцї єсть не хто инчій, як той бар. Ромашкан. Що він не має анї "поваги" анї "довірія" в громадї, сего найлучшим доказом петиції до сойму і до ради державної — вимірені именно против самого бар. Ромашкана. Що місто Городенка "від цїлої черги лїт" знаходить ся в "анормальних відносинах" — сему винен бар. Ромашкан, бо він то своїм впливом не допустив, що-би рада громадска була зложена так, як би сего вимагало добро міста. Що через довгі лїта не можна було зарадити лиху, — то сему також не винен нїхто инчій, як тілько бар. Ромашкан, бо він своїм впливом не допускав до того. Рада громадска була твором барона, заступник начальника Жибчин був орудієм барона, робив то, що барон хотїв, — і баронови з тим було дуже добре.
Заступник начальника Петро Жибчин, докладаючи на протекцію бар. Ромашкана і видїлу повітового, став ся в кількох остатних лїтах правдивою язвою для міста. Такі типи творить тілько галицка злощастна автономія. Исторія Жибчина з Городенки нагадує исторію небіщика Филипа Андрейчука з Небилова. Як Андрейчук так і Жибчин були зразу порядними людьми, держали ся свого, — аж як добились уряду і засмакували деморалізуючої протекції, почали змінятись і мало-помалу бристи в найбільше болото, думаючи, що серед того болота нїяка рука справедливости их не досягне. Помилив ся один і другій! Правда, щоби небіщика Андрейчука за очевидне обкраданє громад на тисячі замкнути до криміналу, треба було кількох років тяжкого заходу, бо пан Filip мав за собою сильні плечі, але остаточно таки мусїв пійти до криміналу, і пропала вся єго власть надуживана! Щось подібного сталось ось тепер і з паном Жибчином. Хто того пана Жибчина бачив ще торік в Городенцї під час виборів посла до сойму, що то за власть була! — як він "з панами" тримав руку против своїх братів селян та міщан хлїборобів і ремісників, як він в день виборів за нїщо казав на ринку арештувати і пакувати до арешту честних господарів, котрі стояли за руским кандидатом, — тай міг міркувати, що пан Жибчин уважає себе такою властію, такою силою, що єї не зможе звалити нїхто в світї! А прецїнь не минуло й року, а пан Жибчин летить стрімголов з високого свого стільця віце-бурмістрівского! Показуєсь, що той пан Жибчин, той могущій підпоручник всемогущого бар. Ромашкана, провадив нужденний швіндель пашпортами!...
Не сумнїваємо ся, що ц. к. намістництво затвердить внесенє видїлу краєвого і розвяже теперішну раду міста Городенки. Однакож сего не досить. Відношеня в повітї городеньскім суть такі гнилі, темні духи так взяли верх над духами світлими, дуже легко може стати ся, що й по сїм розвязаню ради міскої ненавистники правди не схотять дати правдї затріюмфувати. Тож передо всїм треба буде всїм честним елементам міщаньства і передміщаньства городенецкого в звязи з добре-мислячою интеліґенцією, без огляду на народність, звязати ся в кріпку непобориму фалянґу, побороти всїх фальшивих опікунів і перевести нові вибори так, як того вимагає честь і добро міста!