Постанова окружної виборчої комісії Радехівського виборчого округу №332 по виборах у Верховну Раду УРСР про реєстрацію кандидата в депутати Стадника Йосифа Дмитровича.
Розглянувши всі документи про висунення кандидатом у депутати Верховної Ради УРСР тов. Стадника Йосифа Дмитровича, 1876 року народження, українця, безпартійного, заступника директора Львівського Державного Театру ім. Лесі Українки, мешкає в м. Львові, висунутого загальними зборами профспілкових організацій міста Радехова, робітниками і селянами міста Стоянова, Радехівського району, і селянами села Дмитрова, Радехівського району і зважаючи на те, що від тов. Стадника Йосифа Дмитровича в Окружній комісії є заява про згоду балотуватися в депутати у Верховну Раду УРСР по виборчому округу №332 — Окружна виборча комісія ухвалила:
На підставі ст. ст. 48, 49, 50, 51, 52, 53 "Положення про вибори до Верховної Ради УРСР" зареєструвати для балотування в депутати Верховної Ради УРСР по Радехівському виборчому округу №332 кандидатуру тов. Стадника Йосифа Дмитровича.
На підставі ст. 57 "Положення про вибори до Верховної Ради УРСР" включити кандидатуру тов. Стадника Йосифа Дмитровича у виборчий бюлетень по Радехівському виборчому округу №332.
Голова Окружної виборчої комісії І. Д. Стек.
Заступник голови Є. С. Курчала.
Секретар комісії А. А. Музиченко.
Члени комісії: П. І. Килимчук, М. С. Гаврилюк, С. Т. Ухов, Е. І. Арліш, П. М. Важна, П. П. Кашилеківська, І. М. Головчук, М. Г. Карієнко.
Здібний організатор
Товариші молодості Й. Стадника, які залишилися на сцені, напевне так само як я, радіють, що наш найкращий товариш удостоївся такої високої честі — бути кандидатом у депутати до найвищого органу влади нашої квітучої України.
50 років минуло з того часу, як я ступив на сцену українського театру. Свіжий в пам'яті той день, коли у наш ансамбль у Тернополі поступив новий молодий актор Йосиф Стадник. Не раз з зворушенням перегортаю рецензії наших перших юнацьких виступів.
Минали роки. Я прибитий злиднями мандрівного акторського життя, пішов шукати хліба на інші посади. Але знову після війни, в 1921 році, коли для нас українців, що жили в Польщі було що раз тяжче заробити на шматок хліба, я опинився в трупі тов. Стадника. За двадцять років він не змінився зовсім: завжди чемний, завжди щирий товариш, простий і вимогливий. На свому віку мені доводилося працювати під керівництвом 20 директорів театру і з усіх них я вважаю Й. Стадника за найкращого організатора.
Я певен, що і на посту депутата Верховної Ради УРСР він буде віддано працювати на процвітання нашої радянської батьківщини.
А. Шеремета — артист українського театру.
Вихователь акторів
Зустрівся я з Йосифом Стадником 45 років тому, коли він вперше виступив на сцені. Згодом мені доводилося стежити за його зростом, як артиста, режисера і громадянина.
В 1906 році товариство "Українська Бесіда" у Львові, що доручило керівництво театром Й. Стадникові, обрало мене членом мистецької комісії. Моїм обов'язком було їздити по містах, де театр Й. Стадника ставив п'єси і здійснювати контроль його мистецьких показників. У моїй пам'яті ще свіжі дві вистави з того часу у Чернівцях: опера "Мадам Батерфляй" і п'єса Грільпарцера "Хвилі моря та любові". Це були в ті часи блискучі новини нашого народного театру. Й. Стадник умів, як режисер добирати собі на співробітників працездатних акторів.
Тов. Стадник — працюючи директором виявив себе талановитим керівником і чуйним товаришем. Він любовно виховував працівників театру, невтомно дбав про покращення умов праці акторів, всіх працівників. Тов. Стадник завжди ставив над усе — інтереси трудового народу.
Й. Дрималик — завідуючий господарством львівського музичного училища.
В інтересах трудящих
Бути тепер артистом — велике щастя. Після 22 років бурлацького блукання по провінціальних закутках, ми, артисти працюємо тепер в таких умовах, про які і не могли мріяти. Перед нами відкритий шлях до вершин театрального мистецтва, ми відчуваємо тепер допомогу і піклування про нас партії Леніна-Сталіна.
Колектив Українського Державного Театру ім. Лесі Українки пишається тим, що наш найстарший товариш удостоївся тесті бути кандидатом у депутати соціалістичного парламенту. Йосиф Дмитрович Стадник — людина, що безмежно любить мистецтво. У Верховній Раді УРСР він буде дбати про дальший розквіт наших театрів в інтересах широких мас трудящих.
Л. Кривіцька — артистка театру ім. Лесі Українки.
Радію за свого товариша
Один з наших товаришів, Йосиф Стадник, висунутий кандидатом у депутати Верховної Ради УРСР. Ми виховані в державі довголітнього гніту і вірити не могли, що таке можливе. Хто з нас коли чував, щоб у Польщі драматичний артист, ще й безпартійний, був депутатом?! Яка ріжниця у тому, як розуміла права та обов'язки громадянина польська шляхетська влада і як розуміє їх Радянський Союз у світі величної Сталінської Конституції!
Радянський артист не тільки має змогу розвивати свій талант. Він не тільки має найкращі можливості для творчої праці. Радянський артист насамперед громадянин, який користується непослабною турботою своєї влади. Він творить нове життя і виховує нові покоління. Я переконаний, що товариш Йосиф Стадник з честю служитиме народові.
Іван Рубчак — артист театру ім. Лесі Українки.
Визначний український артист
Висунення трудящими Радехівського району кандидатом у депутати Верховної Ради УРСР український артист і режисер Йосиф Дмитрович Стадник — людина великої працездатності. Хто гляне на нього, не повірить, що він 45 років тому вступив на сцену українського мандрівного театру колишньої Західної України, виніс разом з театром усі його злигодні. Він дивує і тепер своєю бадьорістю. Тоді, як інші його товариші в'янули в боротьбі і падали на шляху від повсякчасних турбот, Йосиф Стадник, борючись з сірою буденщиною загартовував свою волю, ще з більшою енергією брався до праці.
Ці прикмети вдачі виніс Йосиф Дмитрович з батьківського дому. Він син залізничного робітника з села Устрик коло Перемишля. Звідтіля він виїхав до гімназії в Тернополі, яку і закінчив в 1895 році. До міста загостив український театр. Гімназист захопився ним. І в цей час, коли він мав вибирати: до якого йому університету йти, він вибрав сцену, ту професію, яка за умов австрійсько-польського режиму не забезпечувала українського артиста нічим: ні дахом над головою, ні забезпеченням на випадок недуги, ні піклуванням держави. Може він навіть знав, що вибираючи долю артиста-бурлаки присуджений на те, що вмираючи не залишить своїй рідні навіть грошей на домовину.
19-літній Йосиф Стадник дебютував у п'єсі Олени Пчілки в ролі директора Гуляя. Репертуар тодішнього театру під управою Товариства "Українська Бесіда" у Львові був випадковий, не підготовлений, як і самі артисти, що брали в ньому участь. Вільні від вистав хвилини, артисти призначали частіше на карти і горілку, ніж на підготовку до своїх ролей.
Коли М. Садовський після одно річного перебування в Західній Україні вирішив у квітні 1906 року вернутись до Києва, він відрекомендував товариству "Українська Бесіда" Й. Стадника як найкращого, хоч ще дуже молодого, кандидата на керівника театру. Ця порада досвідченого режисера дала найкращі результати. Театр за режисури Й. Стадника значно розширив свої рамки. Молодий, енергійний директор почав ставити п'єси видатних драматургів, зокрема російських та єврейських. "Влада темряви" Л. Толстого виставлена ним у власному перекладі у Львові (він виконував у ній роль Нікіти) користувалася довго заслуженим успіхом.
Переломною історичною подією в розвитку українського театру Західної України була постановка таких двох шедеврів як "Міщани" та "На дні". Саме тоді, коли п'єси М. Горького своєю оригінальністю та глибоким життєвим реалізмом здобували театри великих європейських столиць, широка маса глядачів Західної України мала нагоду оглядати їх у постановці зробленій за зразками Московського Художнього Театру. Так і досі залишається у спогадах незатерте вражіння, яке справили вони на нас, гімназистів, що знайомилися тоді з кращими творами російської літератури. Йосиф Стадник грав у "Міщанах" роль Петра, а в п'єсі "На дні" він виконував роль барона. Для свого театру, Йосиф Стадник переклав у той час і п'єсу Найдьонова "Діти Ванюшина", "Вишневий сад" Чехова, "Надію" і "Задушний день" Геєрманса і п'єси єврейського драматурга Гордіна "Мірра Ефрос", "Сатана", "Сирітка Хася" та інші.
Тоді український театр почав ставити також уперше великі опери як наприклад "Фауст", "Продана наречена", "Мадам Батерфляй", "Кармен", "Євгеній Онєгін", "Травіата", "Катерина", "Галька", "Гофманові казки", "Селянська хоробрість" та інші.
У 1914 році Йосифа Дмитровича Стадника взяли рядовим солдатом до австрійської армії. Коли царські війська взяли Перемишль, він разом з усім складом кріпості попав у полон і провів усю війну в Тамбові. Під час революції 1918 року він приїхав до Києва і поступив у трупу М. Садовського керуючи водночас драматичною школою і читаючи лекції по дикції та декламації в Музичному Інституті ім. Лисенка. Приїхавши 1920 року у Львів він був спочатку режисером, пізніше директором театру "Української Бесіди", в 1927 став директором новоутвореної трупи Кооператива "Український Театр" у Львові. Пізніше організував власний ансамбль, з яким до осени 1939 року об'їжджав міста і села Західної України.
Нема змоги перелічити кількість п'єс, які ставив Й. Стадник, ні ролей, які він виконав за 40 років своєї праці на сцені. Такі його ролі як Тартюф, Яго, Уріель Акоста з п'єси Гуцкова, Хлєстаков залишаються і досі в пам'яті тих, що мали нагоду бачити в них талановитого артиста.
Працюючи серед невимовних труднощів, борючись з крайньою нуждою, Йосиф Стадник ніколи не піддавався і не падав духом. Поруч нього працювали так само віддано для української сцени його дружина, дочка і два сини. Між учнями Йосифа Стадника знаходимо таких видатних артистів радянської сцени як Амвросій Бучма і Мар'ян Крушельницький. Як і колись за молодих літ Йосиф Стадник і зараз у Львівському державному театрі дає приклад товаришам своїм непослабним запалом. Ось тепер той, хто у Західній Україні перший виставив "Лісову пісню" Лесі Українки, став заступником директора радянського театру названого ім'ям великої української письменниці.
Й. Стадник, як громадянин ніколи і нічим не заплямував себе. За останні два десятки років його зір був завжди звернений на Київ і на Харків, як на центри, звідки може прийти до нас культурне і політичне визволення. Він високо цінив російську творчість і користувався її здобутками, щоб піднести рівень українського драматичного мистецтва. Таксамо вірно, непохитно, як працював артистом, режисером та директором театру тов. Стадник буде працювати, як депутат Верховної Ради УРСР.
М. Рудницький.
[Вільна Україна]