Книжка, переповнена технооптимізмом, наводить на думку, що еліта Силіконової долини справді є відмінною від решти з нас
Якраз тоді, коли ви думаєте, що науково-технологічні кадри Силіконової долини подібніі на решту з нас, лише багатші і краще розуміються на створенні програмного забезпечення, ви читаєте книжку «Сміливий», яка вам говорить, що вони є інакшими. Вони відрізняються від нас так само, як мовчазний ловець омарів зі штату Мен відрізняється від балакучого каліфорнійського цілителя за системою рейкі. Якщо ви дивитеся на світ як технічний спеціаліст, то їхній потенціал виглядає безмежним. Наука робить швидкий поступ; технології є загалом безпечними. Жодна проблема не є нездоланною, і ви не чуєте голосів у вашій голові, які кричать «Тпру!», відповідаючи на ваш безсистемний технооптмізм.
Пітер Діамандіс – учений, який створив фонд X Prize для підтримки інновацій у сфері космічних польотів, а також засновував проекти в таких ділянках, як геноміка, клітинна терапія та промислове освоєння астероїдів. Стівен Котлер – письменник, який працює коло того, щоб пояснити «потік», те приємне відчуття, яке він описує як «повне злиття дії та свідомості». Їхня остання книжка «Достаток: майбутнє краще, ніж ви думаєте» була запаморочливою перебіжкою по тому, що робить наше життя кращим, – від чистої води до кращої охорони здоров'я та більш доступної освіти. Книжка «Сміливий: як стати успішним, створити багатство і вплинути на світ» є подібною бустер-ін'єкцією науково-технологічного вітаміну С.
Вона починається із протиставлення «експоненціальних підприємців» і «лінійно мислячих керівників», які працюють у великих корпораціях. Експоненціальні підприємці «готують ґрунт для нового світу достатку» через пошук великих проблем і використання «шести D»: digitalization (переведення даних в цифрову форму), deception (введення в оману), disruption (дестабілізація), demonetization (демонетизація), dematerialization (дематеріалізація), democratization (демократизація).
Візьмімо випадок Kodak і фотографію. Спочатку прийшли технології, які дозволили робити і зберігати цифрові, а не плівкові фото – переведення даних в цифрову форму. Але для такого гіганта, як Kodak, це здавалося дрібницею, через яку не варто перейматися, – така собі самоомана. Тоді прийшла дестабілізація, коли цифрова фотографія з малої ніші переросла у великий бізнес і випередила друковану фотографію. Людям більше не треба було платити за зберігання і розмноження їхніх фото, оскільки з'явилися безкоштовні цифрові засоби забезпечення. Kodak виявися знеціненим. Відтак фотографія дематеріалізувалася, оскільки фотоапарати були вбудовані у телефони, а на зміну фізичним матеріалам темних кімнат прийшли цифрові інструменти. Врешті-решт увесь процес було демократизовано, оскільки кожен, хто має телефон, може (без додаткових витрат) робити світлини, обробляти їх і поширювати.
У 1996 р. у фірмі Kodak працювали 140 тис. працівників, а його ринкова ціна становила 28 млрд. дол. Instagram засновано у жовтні 2010 р., і його купив Facebook у квітні 2012 р. за 1 млрд. дол. Під той час його штат складався з 13 працівників. Instagram був дефініцією експоненціальної організації, «вплив (чи віддача) якої – завдяки тому, що вона використовує мережі чи автоматизацію і/або ефективне використання кадрів, – є непропорційно великим порівняно з кількістю її працівників». «Шість D», пояснюють автори, залишають поганих керівників, які мислять радше в лінійний, аніж експоненціальний спосіб, у стані «три D»: distraught (збентеженими), depressed (пригніченими) і departed (померлими).
Панове Діамандіс та Котлер поділили свою книжку на три розділи: «Смілива технологія», «Сміливий світогляд» і «Сміливий люд». У першому вони заявляють, що світ змінять п'ять експоненціальних технологій: мережі та сенсори; масова комп'ютеризація (чи щораз менші витрати і чимраз більший вплив комп'ютеризації); штучний інтелект; роботизація; і синтетична біологія – підхід до ДНК як до програмного забезпечення, яке можна перепрограмувати, щоб оптимізувати наше здоров'я. Усе це страшенно захоплює, поки не починає лякати. Реймонд Курцвейл, технічний директор Google у сфері штучного інтелекту, в своїй роботі зазначає: «Це перехід від комп'ютерів, які володіють логічним інтелектом, до машин, які матимуть також емоційний інтелект. Коли це станеться, штучний інтелект буде дотепним, розумітиме ваші жарти, буде сексуальним, здатним любити і навіть креативним». Чи мусить він таким бути? І чи потрібні нам кімнатні рослини, які щебечуть до нас, коли їх треба підлити?
Автори воліють радше захоплюватися технологічним проґресом, аніж аналізувати його наслідки. Про роботів на виробництві вони пишуть таке: «Роботи не об'єднуються у профспілки, не запізнюються, не мають обідньої перерви». А ще їх праця коштує 4 дол. за годину. Мільйони американських робітників ризикують бути заміщені роботами у прийдешні роки, але «добре це чи зле, такий самий тренд є очевидним у цілому світі». Добре чи зле? Ось де проблема, та панове Діамандіс та Котлер швидко проїздять повз неї. У розділах, які називаються «Сміливий світогляд» і «Сміливий люд», автори досліджують, у чому полягають секрети їхніх сміливих героїв, групи, до якої входить Ілон Маск з Tesla, Ларрі Пейдж з Google, Джеффрі Безос із Amazon та Річард Бренсон з Virgin Group. Вони доводять, що бути сміливим потребує краудсорсинґу і краудфандінґу – іншими словами залучення ідей, послуг і фінансування від великої групи людей, здебільшого незнайомих, онлайн. Вони не звертають уваги, що лише нечисленні справді великі компанії, якими вони буцімто захоплюються, зробили і те, і те.
Великою неправдою про таку розвинуту технологію є те, що вона створює умови для епохи більшого співпереживання та більшої демократії. Однак дуже багато «співпереживання», яке відбувається онлайн, як виглядає, тягне за собою те, що люди припиняють життєдіяльність через власників «платформ» – воно дозволяє масам знецінитися і дематеріалізуватися задля збагачення небагатьох. Занадто багато «демократії» подібне на вуайєризм чи стеження. Люди не тільки забезпечують ресурсами і капіталами цю нову економіку; їх також оббирають.
Автори кидають побіжний погляд на ці проблеми на останніх двох сторінках своєї книжки. Про нашу епоху експоненціальних мереж та сенсорів вони пишуть: «Хтось завжди буде стежити. Хоч це й породжує поважне занепокоєння щодо конфіденційності, але також дає нам надію на кінець тиранії і, можливо, початок цілком нового виду морального ґлобального лідерства». Гаразд. Я розумію. Вони заклопотані хлопці. Ми можемо самі додуматися до того, що нудне. Я тільки сподіваюсь, що вони подеколи виходитимуть з нами на зв'язок за допомогою програми Skype з астероїдної копальні.
Філіп Делвз Бротон, автор книжки «Мистецтво продажу: як навчитися в майстрів бізнесу життя» [The Art of the Sale: Learning from the Masters about the Business of Life]
Philip Delves Broughton
Go Big Or Go Home
The Wall Street Journal, 16.02.2015
Зреферувала Галина Грабовська
03.03.2015