Володимир СЕМКІВ

Один з найбільших стереотипів, що огортають постать Вячеслава Чорновола, стосується до його відданості ідеям федералізації України. Чорновіл справді був прибічником федералізму на ранньому етапі політичної діяльності. 1989 року він декларував, що Україна має бути «союзом земель». Наступного року став одним із засновників Галицької асамблеї — об'єднання депутатів обласних рад Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської областей, яке проголосило консолідацію зусиль на противагу радянському центру.

 

Травень 1990 року

 

Ще 25 років тому погляди Чорновола спричинили бурю в середовищі громадських та політичних діячів. Чимала публіка запідозрила його у сепаратизмі, так само як і Галицьку асамблею. Дискусії не вщухли і за новітніх часів: думки голови Народного руху створили підґрунтя для політичних маніпуляцій та паразитування на його ідеях в несумлінних середовищах. За рік перед смертю Вячеслав Максимович розкритикував політиків, які під гаслами про децентралізацію намагаються запровадити «кланову федерацію». Ця фраза, сказана 19 лютого 1998 року, також відображає кардинальну зміну поглядів Чорновола на «земельний поділ» України.

 

«Бачу в складі Української Народної Республіки такі землі…»

 

Вячеслав Чорновіл уперше висловив пропозицію федеративної України у 1989 році, балотуючись у народні депутати. Про це він сам згадував під час інтерв'ю кримським журналістам у 1991 році, відповідаючи на їхні питання щодо статусу держави, стосунків центру з реґіонами, розриву взаємин молодої України з Москвою тощо.

 

Утім син політика Тарас Чорновіл стверджує, що його батько почав симпатизувати федеративному устрою ще раніше, у 1987 році. «Цю ідею він озвучив на засіданні Львівського дискусійного клубу, і тоді його розкритикували всі, хто тільки міг», — пригадує Тарас. З його слів, Чорноволу-старшому йшлося про децентралізацію повноважень та економічну самостійність реґіонів.

 

Однак перед тим, як виступити з напрацюваннями у сфері українського федералізму, Вячеслав Чорновіл часто критикував  радянський владний централізм. У 1988 році як член Української гельсінської спілки він був автором низки відозв, у яких йшлося про потребу децентралізації влади в СРСР, економічну самобутність республік, національно-культурні автономії для національних меншин тощо.

 

7 липня 1988. Велелюдний мітинґ під пам'ятником Франкові у Львові з нагоди створення УГС
 

«Наша Конституція [...] сталінська. Це Конституція централістської унітарної держави, — казав Чорновіл в інтерв'ю газеті «Правда України» у січні 1989 року. — Наша ж держава задумувалася як союз, як справжня федерація соціалістичних самостійних республік із широким, найширшим самоврядуванням... У нас є глибоко унітарна, до кінця централізована держава, в якій республіка має менше прав, ніж кантон у Швейцарії». (Цитується за виданням: «Вячеслав Чорновіл. Твори у десяти томах», том 6, с. 462–263). Кінцевим пунктом такої децентралізації Чорновіл убачав повну незалежність республік.

 

Невдовзі Чорновіл виклав своє бачення «внутрішньої» української федералізації. Він акцентував на тому, що Україна мусить відкинути московський централізм — але так само має відмовитися від київського диктату. «Гадаю, що натерпівшись від тоталітаризму і імперського централізму, вільна Україна здобуде стійкий імунітет проти всяких диктатур, однопартійних режимів, непогрішимих вождів, партій і вчень. І не захоче мій народ міняти накинутий ззовні московський централізм на рідний київський, а піде шляхом традиційного ще з князівських і козацьких часів демократичного самоврядування», — зазначено в чернетці виборчої програми кандидата в народні депутати ВР УРСР Чорновола, датованій серпнем 1989 року (вибори відбулися у березні 1990-го).

 

Чорновіл виступав за глибоку федералізацію зі створенням земельних урядів та загальнодержавного двопалатного парламенту. «Я уявляю майбутню Україну федеративною державою — союзом земель, які склалися історично й несуть на собі природно-кліматичні, культурно-етнографічні, мовно-діалектні, побутово-господарчі та інші відмінності, що творять неповторне різнолике обличчя єдиного народу. Бачу в складі Української Народної Республіки такі землі, як Київщина, Поділля, Волинь, Галичина, Буковина, Закарпаття, Гетьманщина, Слобожанщина, Запоріжжя, Донеччина, Таврія (Чорноморія), а Крим — як незалежного сусіду, або автономну республіку в союзі з Україною», — писав Чорновіл («Твори у десяти томах», том 6, с. 579–587).

 

Далі Чорновіл виклав бачення інституційного оформлення федерації. «Кожна із земель матиме свій парламент (Донецьку раду, Галицьку раду і т.д.) і свій земельний уряд, а двопалатна (з пропорційним представництвом від усього населення, і порівним — від земель) Центральна Рада України відатиме і берегтиме ґарантії демократичних прав (на опозицію, на вільні вибори, на свободу слова і друку, на приватну чи колективну власність, на недоторканість і гідність особи)», — пропонував Чорновіл.

 

Політик вважав, що єдиною державною мовою у федерації має бути українська, однак у низці земель місцева влада могла б запровадити двомовність (зараз би сказали, що він пропонував надавати статус реґіональних мов). «Федеральний устрій України дасть можливість урядам таких найбільш етнічно неоднорідних земель, як Донбас чи Крим при обов'язковому визнанні української мови єдиною державною в республіканському масштабі вводити на тривалий період дво- чи й тримовність у своїх федеральних землях», — йшлося у проекті програми.

 

Утім в остаточному варіанті Чорноволової виборчої програми ці тези були великою мірою пом'якшені.

 

«Дістаю за це ґулі»

 

Навесні 1990 року Вячеслава Чорновола обрали народним депутатом України та депутатом Львівської обласної ради. Невдовзі він очолив і саму обласну раду.

 

На травневій прес-конференції «маршалок» Чорновіл підтвердив, що залишається прибічником федералізації України, хоч його за це і критикують. «Я взагалі виступаю за федералізм, хоча й дістаю за це ґулі — мене звинувачують, що я хочу розвалити Україну. А я певен, що саме федералізм якраз найкраще з'єднає Україну. За сприятливих умов, за розвитку місцевого самоврядування до нас ще потягнуться Воронеж, Кубань. Якщо ми централізм московський не замінимо на централізм київський, то і росіяни Донбасу, і Крим не захочуть від'єднуватися, і Закарпаття забуде про своє русинство. Головна моя ідея — не тримати силою, а максимально розвивати місцеве самоврядування», — декларував Чорновіл («Твори у десяти томах», том 7, с. 71).

 

Живий ланцюг з нагоди річниці Акту злуки у Львові. 1990
 

 

На тій-таки прес-конференції Вячеслава Чорновола спитали, чи вірить він у відродження України в окремо взятому реґіоні, натякаючи на сепаратизм націонал-демократів Західної України, котрі почали кооперувати свою діяльність на рівні областей після перемоги на місцевих виборах 1990 року (тоді якраз почалися переговори про створення Галицької асамблеї). «Це нісенітниця. Ідеться про федералізм, а не відновлення ЗУНР», — відповів Чорновіл.

 

У серпні 1990 року, виступаючи у Верховній Раді, Вячеслав Максимович мусив уточнити, що він обстоює запровадження федералізму у далекій, а не близькій перспективі. Народний депутат від Руху протиставляв себе іншому прибічнику федералізму, Володимиру Гриньову. «Мені здається, що Гриньову хочеться вже сьогодні зробити Українську федерацію. Тобто утвердити те страшне становище і в мовному, і в культурному, і в економічному відношенні, в якому опинилася зараз Україна. Я бачу федеративну Україну в далекому майбутньому. Коли ми виберемо державну незалежність, коли налагодимо всі компоненти держави Української — це я вважаю перспективним», — заявив Чорновіл на засіданні 30 травня 1990 року.

 

Галицька асамблея

 

Вагомим кроком у контексті зміцнення реґіональної політики стало створення Галицької асамблеї. Рішучі наміри учасників ГА та консолідація їхніх зусиль спричинили неґативну реакцію комуністичної верхівки, яка називала галичан сепаратистами. ЦК КПУ, уряд УРСР та президія ВР видали спільну заяву, в якій засудили «галицьку автономію». Центр погрожував економічною блокадою. «Львову ничего не давать!», — кричали деякі політики з Лівобережжя.

 

Галицька асамблея зібралася на перше засідання 16 лютого 1991 року. На установчих зборах Чорновіл виголосив розлогу промову, в якій, зокрема, поскаржився на те, що центр намагається помститися Галичині за її прагнення.

 

Перше засідання Галицької асамблеї у львівській Опері. 16 лютого 1991 року
 

«Ми відповідально заявляємо, що Галичина мислить себе тільки у складі Української держави… І нам не дуже хотілося б, щоб нас силоміць ставили на роздоріжжі. Якщо буде обрано курс національно-державницький, то відпаде й окремішність Галичини, і певна осібність її політичної лінії — залишиться географічний термін та ще, може, назва федеральної землі при можливому майбутньому земельному устрої незалежної Української держави… Галичина — не сама за себе, Галичина — не сама по собі, Галичина сьогодні — остання фортеця української нації, здавати яку ми не маємо права й не будемо цього робити», — наголошував Чорновіл («Твори у десяти томах», том 7, с. 215–216).

 

На других зборах Галицької асамблеї, що відбулися за два тижні після проголошення Незалежності України, 5 вересня 1991 року, Вячеслав Чорновіл висловив своє бачення адміністративної реформи. Його пропозиції стосувалися до розподілу повноважень за умови збереження областей у чинних межах. Зокрема, Чорновіл запропонував обирати керівників села, міста, району та області на прямих виборах, щоб ці обранці становили «вертикальну структуру виконавчої влади». Місцеві ради при тому виконували б другорядну роль. «Якщо ми в майбутньому, після зміцнення основ Української держави, прийдемо до адміністративного поділу України на більші за область території на зразок краю, землі чи провінції, то місцеві парламенти матимуть значно ширші функції, аж до прийняття крайових законів, які не входять у суперечність із законами єдиної держави», — міркував Чорновіл («Твори у десяти томах», том 7, с. 306).

 

Невдовзі Галицька асамблея вичерпалася. На другому засіданні асамблеї Чорновіл заявив, що проголошення Незалежності стало втіленням раніше висловлених прагнень ГА. Політик запропонував згорнути активність у Галичині і перемкнутися східніше: «Вважаю, що політична боротьба в Галичині сьогодні закінчується, усі демократичні політичні сили мають об'єднатися навколо органів влади, повернувши свою активність на роз'яснювальну роботу серед населення Східної та Південної України».

 

З плином часу Чорновіл також по-різному характеризував діяльність Галицької асамблеї у контексті можливої федералізації України. Наприкінці 1991 року голова Львівської облради зізнавався, що ГА була пробою «земельного поділу», однак зазначав, що головна мета асамблеї була доволі «прикладною» й нібито не виходила за межі трьох областей. «У майбутньому я бачу Україну дещо з іншим територіально-адміністративним устроєм. Не нинішні 25 областей, яких надрібнили, щоб було більше начальства, а 12–13 земель з широким реґіональним самоврядуванням, що дозволить швидше й краще розв'язувати проблеми їхнього економічного, духовного й культурного розвитку… Так, як зробили наші три області, об'єднавшись у Галицьку асамблею, що дало можливість реалізувати цілий ряд важливий проектів, яких окрема область реалізувати не може», — сказав Чорновіл в інтерв'ю газеті «Сумщина» 9 листопада 1991 року («Твори у десяти томах», том 7, с. 435).

 

Натомість у 1998 році Чорновіл вже заперечував «федеральні» наміри Галицької асамблеї, однак стверджував, що амбіцією ГА були не локальні проекти, а досягнення Незалежності України. «Чомусь мої опоненти тлумачать Галицьку асамблею як спробу реалізувати ідею федералізму. Однак це було об'єднання трьох галицьких областей для боротьби за Українську державу. Перша наша ухвала була про єдність українських земель — ми підтримували ідею унітарності Української держави. Вертатися до Галицької асамблеї ми не будемо. Як тільки була проголошена Незалежність, ми одразу ліквідували Галицьку асамблею. Коли ми її створили, мене питали: "Ви що, хочете від'єднатися від України?" — Я казав: "Ні, ми хочемо приєднати Україну до себе"», — стверджував Чорновіл на засіданні прес-клубу 10 квітня 1998 року («Вячеслав Чорновіл. Пульс української державності», с. 516).

 

Удар правдивих сепаратистів

 

Початок дев'яностих позначився сплеском сепаратистських явищ. Крим планував провести референдум про незалежність. Марґінали носилися з «Донецькою республікою». Декотрі з них, щоб допекти галичанам, пропонували скликати «Донецьку асамблею». Активізувалися середовища, які виступали за створення проекту, присутнього у нашому сьогоденні, — «Новоросії» в межах колишньої Херсонської губернії.

 

Пожвавлення автономістських рухів змушувало Чорновола по-іншому подивитися на проект федералізації і скоригувати власні заяви. Чорновіл наполягав, що «земельний поділ» — стратегія на дальшу перспективу, і зміна державного устрою можлива лише після становлення держави.

 

«Мусувати ідею автономізації Закарпаття чи створення так званих "Новоросії", "Криворізько-Донецької республіки" — це абсурд. Нам ніхто не давав права розвалювати Україну на якісь держави! Моя ж ідея федеративного устрою нічого спільного з цим не має. Вона полягає лише в ширшому місцевому самоврядуванні з підпорядкуванням центру, центральному уряду», — заявив Чорновіл в інтерв'ю «Літературній Україні» 19 вересня 1991 року («Твори у десяти томах», том 7, с. 338).

 

Іван Драч, Вячеслав Чорновіл і Михайло Горинь у президії рухівського з'їзду. 1992

 

У президентській програмі Чорновола не було згадки про федералізм. Він проголошував розширення повноважень місцевих громад, запровадження реґіонального (земельного) самоврядування, вибори керівників усіх територіально-адміністративних одиниць. Коментуючи текст своєї програми, політик зізнавався, що його початкова ідея не є своєчасною. «Люди не зрозуміли слова "федеративний", плутають із міждержавним, — нарікав Чорновіл в інтерв'ю «Сільським вістям» («Твори у десяти томах», том 7, с. 387) у жовтні. — Тому я тепер у своїй програмі замінив це на міжреґіональне або земельне самоврядування».

 

Федералізм став дошкульним елементом у виборчій кампанії 1991 року. Конкуренти з націонал-демократичного табору звинувачували Чорновола в провокуванні розколу України. В кожному другому інтерв'ю Вячеславу Максимовичу доводилося виправдовуватися, що він виступає за збереження України в чинних кордонах.

 

Резиґнація

 

Чорновола критикували не лише конкуренти у виборчій боротьбі, а й соратнки з Народного руху. Дискусії про федералізацію точилися ще на установчому з'їзді Руху.

 

На Чорновола також тиснула діаспора, думка якої багато важила для націонал-демократів.

 

Історик Олександр Андрощук стверджує, що переломним роком у поглядах Чорновола на федералізацію України став 1992-й. У грудні відбулися збори Народного руху, на яких обговорювали концепцію державотворення України. Пропозиція федералізму спричинила бурхливу дискусію в залі. Учасники зборів переконували, що «ідея федералізму ворожа ідеї соборності Української держави» (Микола Поровський) і є «лазівкою для шовіністичних і сепаратистських сил» (Сергій Плачинда). Під кінець зборів Чорновіл мусив узяти слово, щоб відповісти на закиди з приводу «того нещасного федералізму». «Йде мова тільки про перспективу, я навіть не вживав би слово "федералізація" — воно дуже, дуже багатозначне. Воно натякає на якусь державність у державі. Можна говорити тільки про далеку перспективу земельного устрою, розширення місцевого самоврядування», — запевнив Чорновіл.

 

Сама ж концепція державотворення від Народного руху в остаточній редакції не містила згадки про федералізм. «Україна має залишитися унітарною за формою свого державного устрою. При цьому слід рішуче і послідовно проводити децентралізацію функцій державного управління», — задекларували рухівці.

 

Вячеслав Чорновіл в день ухвалення Декларації про державний суверенітет. 16 липня 1990 р.

 

Андрощук зазначає, що після тих зборів Чорновіл намагався уникати заяв про федералізацію України. У 1994 році він вже скептично висловився щодо федералізації України. «Ви знаєте, я не належу до прихильників надмірної унітарності. Мені навіть часом закидають, що я от свого часу говорив про федералізм. Свій час є свій час. Сьогодні інший час, і про федералізм в Україні говорити не можна, бо в умовах нашої нестабільності економічне самоврядування неминуче буде супроводжуватися політичним самоврядуванням. А до чого це призводить, ми бачимо на прикладі Криму, і будемо сміятися, коли такий самий Крим будемо мати в Закарпатті, в Донеччині, в Галичині, наприклад, чи на Буковині», — заявив Чорновіл на пленарному засіданні 3 червня.

 

Сам виступ Чорновола стосувався до законопроекту, який унеможливлював прямі вибори голів обласних рад. Натомість голова Руху, як вже зазначалося, був прибічником прямих виборів керівників адміністративно-територіальних одиниць.

 

Утім і це його бачення зазнало трансформацій. У 1995 році, коли тривав конституційний процес, Чорновіл постулював, що місцева влада має формуватися на місцях представницькими органами. «Не виправдала себе і виборність народом голів областей та районів, її, мабуть, варто залишити тільки на базовому рівні (село, селище, місто), — визнав Чорновіл у статі для рухівської газети «Час/Time». А наприкінці додав репліку, яка вповні характеризує і його власну трансформацію у поглядах на державний устрій. — Так методом "проб і помилок" ми намацуємо для України оптимальну схему державного устрою» (колонка для газети «Час/Time», 1 вересня 1995 р., «Вячеслав Чорновіл. Пульс української державності», с. 76).

 

У редакції програми Народного руху за 1996 рік йшлося про те, що Україну належить розглядати як унітарну державу з адміністративно-територіальним самоврядуванням.

 

Ідеї Чорновола з приводу федералізації України покинули політичний дискурс, аж поки у 2004 році їх не підхопила Партія реґіонів. Члени ПР стверджували, що Україна «не відбулася» як унітарна держава. Чорновіл «розкусив» цих політичних діячів ще 1998 року, коли писав, що аморально «розбудовувати на теренах Української держави кланову федерацію» «під розмовки про неперспективність національної ідеї».

 

Продовження теми: Федералізм Чорновола. Думки сучасників

 

24.12.2014