17 грудня на 66-му році життя не стало одного із найвидатніших українських поетів – Олега Лишеги. Причина – гостра вірусна пневмонія. Відійшов тихо та несподівано, зупинившись на півслові. За хвилину до смерті усміхався та говорив із лікарем. Друзі кажуть, що передавав записки із реанімації, в яких писав, що скоро повернеться.

 

Фото: Олександр Ласкін.

 

Олег Лишега був близьким приятелем Грицька Чубая, про якого охоче згадував майже на кожному своєму виступі. Разом з Чубаєм, Віктором Морозовим, Миколою Рябчуком упорядкував легендарний самвидавчий альманах «Скриня», за що був виключений із факультету іноземних мов Львівського університету. Відбував військову службу в Бурятії; повернувшись до України, переїхав до Києва. Написав дві поетичні збірки: «Великий міст» та «Снігові і вогню». Прозові твори вийшли під обкладинкою книги «Друже Лі Бо, брате Ду Фу..». Отримав нагороду американського ПЕН-клубу за найкращу перекладну книжку віршів. Лишега перекладав Ружевича, Паунда, Плат, Джеферса, Воррена. Легендою стала історія загубленого роману Олега Лишеги, про яку Микола Воробйов написав вірша. Завдяки Віктору Морозову, «Мертвому Півневі» і Тарасові Чубаю вірші Лишеги стали співаною поезією.

 

Олег Лишега став знаковим поетом для молодого покоління. Охоче зустрічався, спілкувався, розповідав історії, писав передмови до поетичних збірок, читав відкриті лекції, їздив на музично-літературні фестивалі, долучався до найрізноманітніших проектів.

 

Сьогодні мені пригадується день львівської презентації Андруховичевої вистави «Альберт». Ми збиралися на неї з приятелькою, журналісткою Олесею Яремчук, були одягнені у короткі літні сукенки і дуже мерзли. Клацали зубами від холоду біля Домініканського собору, де мала бути вистава. Там зустріли Лишегу, почали нарікати на погоду. Лишега тоді сказав: «А ви уявіть себе рибами. Риби плавають у холодній воді, але їм зовсім не холодно!». Ми сміялися і уявляли себе рибами. І холоду майже не відчували. Того ж дня жартували із львівським поетом Іваном Непокорою: що би було, якби Лишега мав власний літературний фестиваль? Іван сміявся, говорив: «О, та там би було двоє чи троє учасників. Зате яких!»

 

Зараз час, коли нам доводиться згадувати по-справжньому. Тобто фіксувати кожен елемент цінного спогаду, який із гарної деталі несподівано перетворився на дуже зникоме, «єдине, що залишилося». Окрім віршів, звичайно.

 

Лишега обіцяє: «не відчаюйся – ти проб’єшся». То чому б ми мали йому не вірити?

 

пісня 2

 

Це містечко вночі по мені

Заграє на губній гармоніці..

Мене тут не буде..

Я знаю, коли сплю, перекривлює в гримасах

Мої слова, мою покручену ходу..

По площі кінь тягне будку з хлібом: цок, цок..

Ця застигла лава під ногами

Змушує тверезіше дивитись вперед,

Роздирає повіки..

Я відчуваю, десь під ногами

Вночі щось сталось, може, вчора..

Глибинний, неясний гул..

Щоб почути його,

Щоб розбудити в серці

Голос далекого пробудження,

Мусиш заснути,

Вдати глибоку втому..

Кінь з дощаною будкою

Вперто бореться з часом:

Цок, цок — сьогодні білий хліб, гарячий..

Колись і я змагався з часом..

Він підхоплював мене смерчем,

І крутив як хотів високо над дахами..

Тепер я знаю, він замкнутий, темний,

Тісний, як хліб у будці,

Дощанім серці..

 

пісня 43

 

Все видно, рукою доторкнешся — а ніби ніч..

І тільки очерет блищить на сонці..

Так ніби чиста річка перебігла,

Омила все у місячному сяйві..

Неглибоко під ногами картопля

З грубими, невмитими личками янголів зітхає..

Дихає яма, привалена живцем..

Під низьким склепінням ще важче, може, надії..

Рука розгребла те, що було снігом,

Пробившись у потаємний світ, завмерла..

Вони спотворили мою пісню..

Це була добра пісня,

Але вони не зрозуміли і спотворили її..

А я ж вклав у неї все своє життя..

 

пісня 822

 

Перший: Справжній тобі гербарій —

Гроші на деревах! —

Ідеш і зриваєш, і сієш по снігу..

Та не такий там уже й мед,

Скажіть мені:

А коли на кожному дереві

Сидить по кілька ворон в інеї —

Хіба ж це гербарій?

А словник безсилий..

Другий: Шапки нема,

Кожуха нема — хіба це зима?

Третій: А я написав там оду латинською мовою,

Починається так: «Донесення» —

«Нарешті» — знак оклику —

«Ріка прийняла кригу» — знак оклику,

А може й кома —

«Дала поцілувати рученьку свою»..

Другий: Що не кажіть, а в наш час

Просто неможливо без латини —

А хто з нас знає,

Як, наприклад, по-їхньому «плакуча верба»?

Перший: Ох, дай Боже пережити цюю зиму..

 

пісня 55

 

Спи, моя люба, усе засинає,

Попивши на ніч з ріки молока..

Циферблат будильника

Поріс сухим очеретом, дрімає..

Колиска твоя, всміхнувшись прощально

Білосніжним сміхом,

Загойдалась на вітрі,

Підвішена до неба снами..

Я заплету твої коси до завтра,

Ранком нахилюсь над тобою в інеї —

Стрічки яскраві, багряні..

Спи, моя люба, в домі очерету горить свічка,

Запалена мною, бездомним..

Крига над тобою, крига під тобою..

Полум'я відігріє пам'ять..

 

 

19.12.2014