[Зібр.тв., т. 18, с.306–307]

 

СТАРА КАЗКА, ПО-НОВОМУ РОЗПОВІВ І[ВАН] Ф[РАНКО]

 

Був собі дід Андрушка, а в нього баба Марушка, а в баби дочечка Мінка, а в дочки сучечка Фінка, а в суч­ки товаришка киця Варварка, а в киці вихованка мишка Сіроманка.

 

Раз весною взяв дід рискаль та й мотику, скопав у го­родці грядку велику, мервицею попринадив, грабельками підгромадив, зробив пальцем дірочку-дрібку — та й по­садив ріпку.

 

Працював дід не марно: зійшла ріпка гарно. Щодень ішов дід у город, набравши води повен рот, свою ріпку підливав, їй до життя охоти додавав.

 

Росла дідова ріпка, росла! Зразу така, як мишка, була, потому, як буряк, потому, як кулак, потому, як два, а накінці стала така, як дідова голова.

 

Тішиться дід, аж не знає, де стати. «Час,— каже,— нашу ріпку рвати!» Пішов він у город — гуп, гуп! Узяв ріпку за зелений чуб: тягне руками, заперся ногами, до­буває сил усіх, сопе, як ковальський міх,— мучився, потів увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.

 

Кличе дід бабу Марушку: «Ходи, бабусю, не лежи, мені ріпку вирвати поможи!» Пішли вони в город — гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за плече — тягнуть, аж піт тече! Торгає дід ріпку за чівку, торгає баба діда за обшивку, працюють руками, упираються ногами,— промучилися увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.

 

Кличе баба дочку Мінку: «Ходи, доню, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!» Пішли вони в город — гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку; торгають руками, упираються ногами,— про­мучилися увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.

 

Кличе дочка сучку Фінку: «Ходи, Фіночко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!» Пішли вони в город.— гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку, сучка дочку за спідничку. Торгає дід ріпку за чівку, баба діда за обшивку, дочка бабу за за­паску, сучка дочку за спідничку,— промучилися увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.

 

Кличе сучка кицю Варварку: «Ходи, Варварко, не лежи, нам ріпку вирвати поможи!» Пішли вони в город — гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку, сучка дочку за спідничку, киця сучку за хвостик. Тягнуть і руками, і зубами, упираються но­гами; промучилися увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.

 

Кличе киця мишку Сіроманку: «Ходи, Сірочко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!» Пішли вони в город — гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку, сучка дочку за спідничку, киця сучку за хвостик, мишка кицю за лапку,— як потягли, як потягли, та й балабунц!

 

Упала ріпка на діда Андрушку, дід на бабу Марушку, баба на дочку Мінку, дочка на сучку Фінку, сучка на кицю Варварку, а мишка — шусть у шпарку.

 

 

 

30.11.1978