У понеділок в Центрально-Східній Європі відбулися три знакові події. Було оголошено нового президента Румунії; в Будапешті люди масово вийшли на антиурядову акцію протесту; в Празі мітинґ, присвячений 25-літтю Оксамитової революції, перетворився на антипрезидентську акцію. Ці події, на перший погляд, нібито є незалежними одна від одної, хоча всі вони чітко знаменують собою певну тенденцію — «депутінізацію» реґіону.

 

 

Новим президентом Румунії тепер стане мер міста Сібіу Клаус Йоганніс. Правоконсервативний політик, господарник з німецьким корінням, лютеранин виграв у другому турі виборів у соціал-демократа й соціал-популіста, чинного прем'єр-міністра, православного Віктора Понти. Йоганніс набрав близько 55% голосів, хоча в першому турі Понта переграв свого конкурента аж на 10%.

 

 

Чому переміг Йоганніс? Ну, вже хоч би через те, що Понта на посаді голови уряду продемонстрував свою непродуктивність. Але не тільки тому. Особистість Понти багато румунів почали сприймати як занадто радикальну. Він сам створив собі образ, грубо кажучи, «румунського Путіна».

 

Попри свою приналежність до лівої політичної сили, Понта не гребував загравати з націоналістами, проголошував реваншистські гасла про România Mare (велику Румунію). А ще й до всього того прем'єр-міністр Румунії легко йшов на контакт з Кремлем. І це в той час, коли Росія докладала максимуму зусиль, щоб не допустити дружню румунам Молдову до Європейської Унії, щоб перетворити колишню радянську республіку на свою маріонетку.   

 

Намагаючись бути таким «всебічним», Понта швидко розгубив своїх прихильників. Тож можна сказати, що цього тижня Бухарест обрав шлях «депутінізації».  

 

Цікаві події відбувалися цього понеділка в Празі. У чеській столиці, а точніше в празькому районі Альберт, Карловий Університет організував пам'ятний мітинґ на честь демонстрації студентів 25-річної давнини, з якої, власне, й почалася Оксамитова революція. Захід мав бути напрочуд урочистим й пишним, адже в ньому брав участь не лише президент Чехії Мілош Земан, але також його колеґи з Німеччини, Польщі, Угорщини та Словаччини.

 

Проте урочистість перетворилася на багатотисячну акцію протесту проти голови чеської держави. І що знаменно, одним з найпопулярніших гасел на акції було гасло того ж таки 1989 року: «Мілоша в смітник!». Річ у тому, що ім'я нинішнього президента Чехії таке саме, як і в останнього комуністичного правителя ЧССР. А ним був генеральний секретаря ЦК КПЧ Мілош Якеш, який позбувся своєї посади 24 листопада 1989 року.

 

Іншими популярними гаслами стали «Нам соромно за нашого президента!» і «Ми не хочемо стати колонією Росії!». Багато активістів тримали в руках червоні картки, даючи чинному президентові Чехії зрозуміти, що час йому полишити ігрове політичне поле.

 

 

Коли чеський президент спробував почати свій виступ з трибуни, його слова майже цілковито заглушив свист. Згодом в нього полетіли яйця.

 

«Я не боявся вас двадцять п'ять років тому, не боюся й зараз», — гордо промовив соціал-демократ Мілош Земан. І цим він ще більше розлютив натовп, який сприйняв ці слова за солідарність президента з колишнім комуністичним режимом.

 

Напередодні президент Чехії дав інтерв'ю Першому каналу чеського телебачення. У ньому Земан засудив санкції країн Заходу проти Росії. Він також заявив, що економічна підтримка України в умовах громадянської війни не має сенсу.

 

«Найголовніше — треба зрозуміти, що в Україні просто громадянська війна. Нам треба заходитися не коло якихось мрій про підтримку, включно з економічною підтримкою України, оскільки в умовах громадянської війни економічна підтримка — це повна нісенітниця. В умовах громадянської війни будь-яка економічна допомога — це тільки втрата грошей», — заявив Земан.

 

Чеський президент увійшов у пул тих державних лідерів Європейської Унії, на яких Кремль покладав великі надії, формуючи свою п'яту колону в Європі. Ще одним «багнетом» мав би стати прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан. Утім і він потрапив під народний гнів.

 

«День народного гніву» — саме так назвали антиурядову акцію в центрі Будапешта її організатори. Кілька десятків тисяч мадярів зібралися на площі перед парламентом, щоб висловити свій протест проти рішення, яке ухвалив прем'єр Орбан, не випроваджувати у відставку корумповану керівницю податкової служби Ільдіко Віду. Треба зазначити, що вона навіть перебуває в «чорному списку» Сполучених Штатів Америки поряд зі ще шістьма угорськими чиновниками через звинувачення їх у корупції.

 

Ще зовсім недавно такі велелюдні мітинґи збиралися на підтримку угорського уряду, прем'єр-міністра Орбана і його партії Fidesz. А їхні учасники засуджували тиск Європейської Унії, намагання її втрутитися у внутрішні угорські справи.

 

 

Тепер все змінилося з точністю до навпаки. Мітинґарі підтримують повернення Угорщини обличчям до Європи і засуджують курс Орбана, який почав орієнтуватися на Москву. І це вже четверта багатотисячна антиурядова акція в Будапешті за останній місяць.

 

Віктор Орбан ще 26 серпня цього року фактично прямо висловив свою прихильність політиці Володимира Путіна. Він завив, що шукатиме підтримки від інших країн ЄУ щодо потреби поліпшення відносин з Росією. Політологи вже встигли охрестити цю заяву першим кроком у створенні проросійської коаліції на території Унії.

 

Багато експертів не раз порівнювали політику Орбана і Путіна, знаходячи в них чимало паралелей. Однією з найяскравіших є закон про пресу, згідно з яким органи влади можуть посилювати контроль і штрафувати всі ЗМІ за «незбалансовані» або «аморальні» публікацій. А які з публікацій є саме «незбалансованими» або «аморальними», вирішує сам уряд. Окрім того, Орбан, щойно сівши у крісло прем'єра 2010 року, своє врядування почав зі закручування гайок, нейтралізації опозиції, проголошення реваншистських гасел.

 

Чи змусять Орбана ці акції протесту подати у відставку? Навряд чи. Принаймні поки що. Для такого кроку ці мітинґи мають бути на порядок чисельнішими. Наразі політична сила угорського прем'єра відчуває себе впевнено, маючи конституційну більшість в парламенті. Не поспішає подавати у відставку й президент Чехії Мілош Земан. Проте вони обоє вже відчули небезпеку, до якої може призвести їхня політика загравання з Кремлем. Тож треба сподіватися, що вони принаймні змінять східний курс.

18.11.2014