28 жовтня вважається "Днем визволення України від фашистських загарбників". Цей пам’ятний день офіційно встановлений Указом Президента (В.Ющенка) №836/2009 від 20 жовтня 2009 року.
У документі, зокрема, написано:
"З метою всенародного відзначення визволення України від фашистських загарбників, вшанування героїчного подвигу і жертовності Українського народу у Другій світовій війні постановляю:
Установити в Україні День визволення України від фашистських загарбників, який відзначати щорічно 28 жовтня".
Військовий парад у Києві до 60-річчя "визволення" України (жовтень 2004 року). Світлина Reuters
Цього року відзначається 70-річчя цього «визволення». Але деякі історики мають сумніви, щодо згаданого формату відзначення. Український Інститут Національної Пам’яті й історики, які з ним співпрацюють, поширили свої методичні матеріали, у яких стверджується:
"1. Український інститут національної пам’яті пропонує використовувати термін «вигнання нацистських окупантів із України» замість сполучення «визволення України від фашистських загарбників». Термін «визволення» передбачає волю, свободу, а у 1944 році Україна не стала вільною. Із вигнанням нацистських окупантів Україна не отримала волі, тільки опинилася під іншим пануванням, результатом якого стали масові репресії та депортації, зокрема сотень тисяч українців, поляків та цілого кримськотатарського народу. СРСР ставив за мету не визволення Українського народу, а повернення його до складу радянської імперії. Волю і свободу Український народ отримав тільки після 24 серпня 1991 року, визволення України відбулося тільки з розпадом Радянського Союзу.
2. Попри певну історичність використання сполучення «фашистські загарбники», зокрема у радянській пресі тих часів, науково більш коректним є використання терміну «нацистські окупанти».
3. Також рекомендуємо відмовитися від використання сталінського пропагандистського терміну «Велика Вітчизняна війна», замінивши його історично коректним – «Друга світова війна»... Війна із нацизмом для українців розпочалася 1 вересня 1939 року, у той час коли Третій рейх та СРСР співпрацювали як союзники".
Не погоджуються вони, що саме 28 жовтня 1944 року відбулося вигнання нацистських окупантів із України: "28 жовтня 1944 року радянські війська вийшли на околиці міста Чоп на Закарпатті, але боротьба на цій ділянці розтягнулася аж до 25 листопада – лише тоді нацистські окупанти були вигнані з України остаточно".
Чи радянські підрозділи воювали ще 25 листопада на території нинішньої України, чи були вже на теренах Угорщини та Словаччини? На це питання не можна однозначно відповісти.
Але насамперед треба визначитися, якою була територія України у 1944 році. Тут ми мусимо розглянути не лише адміністративні чи державні кордони, але й межу тодішнього розселення українців.
До 17 вересня 1939 року Українська Радянська Соціалістична Республіка (УРСР) мала визнаний на міжнародному рівні Ризьким договором 1921 року західний кордон (він збігається з нинішніми східними межами Рівненської та Тернопільської областей).
Коли радянські війська 4 січня 1944 року вступили на терен Рівненської області поблизу містечка Рокитне, польський еміґраційний уряд в Лондоні поширив заяву: "У переможних боях із німецькими загарбниками радянські війська перейшли кордон Польщі. Тому польський народ має право очікувати повної справедливості та відшкодування у хвилину визволення від ворожої окупації. Якнайшвидше відновлення польської суверенної державної влади на визволених землях Речі Посполитої та забезпечення життя й майна її громадян є необхідною умовою цієї справедливості".
Сталін навіть не вважав би за потрібне відповідати на такі заяви. Але польський уряд апелював до його союзників, США та Британії, тому треба було оприлюднити позицію Москви.
"Оголошена 5 січня в Лондоні заява еміґраційного польського уряду в справі польсько-радянських стосунків, яка містить ряд невірних тверджень, зокрема щодо радянсько-польського кордону. Як відомо, радянська конституція визначила радянсько-польський кордон згідно з волею населення Західної України та Західної Білорусії, вираженою в плебісциті, проведеному в 1939 р. на основі широких демократичних принципів... Східні кордони Польщі можуть бути встановлені на підставі порозуміння з Радянським Союзом. Радянський уряд не вважає кордонів 1939 року незмінними. До кордонів цих можуть бути впроваджені поправки на користь Польщі, щоби райони, в яких переважало польське населення, були передані Польщі. В такому разі радянсько-польський кордон міг би пролягати приблизно вздовж так званої лінії Керзона, яку 1919 року прийняла Найвища рада Антанти і яка передбачає приєднання Західної України та Західної Білорусії до Радянського Союзу", – йшлось у заяві ТАРС від 11 січня 1944 року. Наступного дня газета "Известия" надрукувала карту, яка представляла кордон СРСР і лінію Керзона.
Слід зауважити, що у заяві ТАРС явно перекручені факти. Бо західний кордон СРСР був визначений радянсько-німецьким договором про дружбу та кордони від 28 вересня 1939 року. А якщо вибори до Народних Зборів у Львові та Білостоку можна називати "плебісцитом", то мусимо визнати "законними" і подібні цьогорічні "референдуми" у Криму та на Донбасі.
Як пише професор Пйотр Ебергардт в книзі Polska granica wschodnia 1939-1945, підпільна влада в Польщі в листі до прем'єра еміграційного уряду в Лондоні Станіслава Міколайчика відкинула московську заяву від 11 січня та заявила про готовність протистояти "радянським планам здійснення нового поділу Польщі та нав'язування їй комуністичного ладу". Керівництво Армії Крайової вважало, що "Східні Креси, яких зараз домагаються росіяни, були зайняті ними в 1939 році в порозумінні та за активної допомоги німців , а плебісцит, здійснений під терором та в умовах окупації, в жодному разі не міг виявляти вільної волі населення".
Але прем'єр Миколайчик вже знав, що на конференції в Тегерані було вирішено справу польських «кресів», і тепер може йтися лише про "поправки на польську користь" від лінії Керзона. Чи будуть вони включати лише Перемишль, чи й Львів і Вільно, залежатиме від доброї волі лідерів СРСР, США та Великобританії.
Остаточно перебіг західного кордону УРСР був визначений Договором між Польщею та СРСР про державний кордон від 16 серпня 1945 року. Щоправда, був ще обмін невеликими територіями у 1951 році.
Таким чином на кордони УРСР (станом на серпень 1939 року) радянські війська вийшли 4 січня 1944 року. А остаточно довоєнна територія УРСР була зайнята ними в ході Одеської наступальної операції, коли війська 3-го Українського фронту 10 квітня оволоділи Одесою і до 14 квітня вийшли на ріку Дністер, захопивши кілька плацдармів на її правому березі, який у 1939 році ще належав до Румунії.
До речі, Крим на той час ще був зайнятий німцями. Лише 9 травня війська 4-го Українського фронту оволоділи Севастополем, а до 12 травня зайняли весь півострів.
Саме навесні, 25 березня перший секретар ЦК КП(б)У Микита Хрущов послав листа Сталіну, де писав:
"Червона Армія успішно просувається територією Радянської України і незабаром визволить Україну від німецьких загарбників. Варто було би встановити спеціальну медаль «За визволення України» і нагороджувати нею всіх учасників визволення Радянської України від німецьких окупантів".
Сталін не підтримав цю ініціативу. Але звернемо увагу на формулювання в листі Хрущова: від «німецьких окупантів», «німецьких загарбників», а не від «фашистських».
На плакаті 1944 року "Україна вільна!" бачимо за постаттю червоноармійця контури УРСР в кордонах до 22 червня 1941 р., які на той час ще не були визнані світовою спільнотою, хоча вже були обіцяні Сталіну Рузвельтом і Черчиллем на Тегеранській конференції.
Якщо брати до уваги ці кордони, то вигнанням гітлерівців з УРСР можна вважати день 8 жовтня 1944 року. Як пише історик Валерій Грицюк, "тільки 8 жовтня вдалося вибити німецькі війська з останнього населеного пункту в межах УРСР станом на 22 червня 1941 р. – станції Лавочне Дрогобицької області" [1]. Його книга вийшла в серії "Серія «Україна. Друга світова війна", але далі зберігає термін "Велика Вітчизняна війна".
Хоча Лавочне визволили 8 жовтня, у повоєнний час в УРСР відзначали "День визволення від фашистських загарбників" 14 жовтня. Бо саме 14 жовтня відбулося з цієї нагоди урочисте засідання в Києві.
Станцію Лавочне визволили в ході Східно-Карпатської стратегічної наступальної операції, яка складалася з Карпатсько-Дуклянської та Карпатсько-Ужгородської. В ході останньої війська 4-го Українського фронту здобули карпатські перевали і наступали на Закарпаття. "16 жовтня радянські війська оволоділи містом Раховом, 24 жовтня — Хустом і Свалявою, 26 жовтня — Мукачевим, а 27 жовтня — Ужгородом. 28 жовтня 1944 р. територія України у сучасних кордонах була повністю очищена від гітлерівських військ" [2].
Насправді ще залишався Чоп – важливий залізничний вузол при кордоні Закарпатської України (Підкарпатської Русі), Словаччини та Угорщини.
"28 жовтня 1944 року радянські війська підійшли до Чопа. Внаслідок запеклого бою, який тривав цілий день, 28 жовтня війська 17-го гвардійського стрілецького корпусу, 237, 8 та 138 стрілецьких дивізій визволили Чоп. Та скоро фашистські війська перейшли у контрнаступ. Окремі райони Чопа кілька раз переходили з рук у руки. Остаточно Чоп було визволено лише 23 листопада 1944 року" [3].
Того ж дня – 23 листопада гітлерівців вигнали із села Шоломон (тепер Соломоново). Це найзахідніший населений пункт Закарпаття та всієї нинішньої України.
Тому саме ця дата мала би пов’язуватися з вигнанням нацистських окупантів із України в її нинішніх кордонах. Бо до 1945 року Закарпатська Україна ще вважалася територією Чехо-Словаччини.
Щодо етнічних меж розселення українців у 1944 році, то вони простягалися на заході до річок Попрад і Дунаєць. А визволення цих територій від німців пов’язано зі Західно-Карпатською операцією, коли 20 січня 1945 року радянські війська зайняли Новий Санч, а 28 січня – Попрад.
У 1970 році на північній околиці Ужгорода, біля самого державного кордону встановили пам’ятник "Україна – визволителям" (скульптори Іван і Валентин Зноби, архітектори О.Сніцарєв і О.Стукалов).
Ще у 1994 році 28 жовтня відзначалося "визволення Закарпаття від фашистських загарбників". З цієї нагоди видали, зокрема, спеціальний конверт і провели його штампування на поштамті в Ужгороді.
Національний банк здійснив кілька випусків пам’ятних монет: "55 років визволення України від фашистських загарбників" (2 гривнi, 20 жовтня 1999 р.), "60 років визволення України від фашистських загарбників" (1 гривня, 25 жовтня 2004 р.), "70 років визволення України від фашистських загарбників" (5 та 20 гривень, 21 жовтня 2014 р.).
А 28 жовтня 2004 року "День визволення" використали для підтримки Віктора Януковича на президентських перегонах. Для цього запросили до Києва президентів Владіміра Путіна й Олександра Лукашенка.
ПРИМІТКИ
[1] Грицюк В. Стратегічні та фронтові операції Великої Вітчизняної війни на території України / НАН України. Ін-т історії України. — Київ, 2010. – С. 135.
[2] Там само. – С. 136.
[3] Історія міст і сіл Української РСР. Закарпатська область. – К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. – C. 687.