Ніч і чай. Це мало-кому важливо, бо в кожного своя ніч, не кажучи про чай. А ромашки так розквітли. Серед осені. Дядько, який торгував квітами, звісно трохи підігравав, але було видно, що таки здивований – поїхав на дачу, а там ромашки. В кінці вересня. Я спочатку хотів узяти букет різних кольорових, але ромашки – те, що треба. Оксана зраділа.
Вона вже спить, а я пишу. Давно так не було. Це як попити пива. Щоб розслабитися, висловитися. Бо так вийшло, що останні два місяці мав постійну роботу. Хороша. Класний колектив. Але не те. Я не кажу, що не мав часу на писання літературних текстів. Може навіть би найшов. Але навіть не хотілося.
Та в якийсь час усвідомив, що нема часу думати. І от знову кидаю роботу. На початку року кинув попередню, бо думав інакше, ніж керівництво. А тепер просто тому, що хочу мати час на думання. Бо нащо було кидати тоді? І що я собі думаю? Це вже мама так запитує. Ну, але пробує розуміти. Бо раз такий привід, то значить щось таки думаю.
Це, звичайно, дуже особисте, як ніч або чай. Може я просто не вмію організовувати роботу й точно не кожна робота шкодить думанню. І точно мої щойно колишні співробітники теж мають якісь думки й мають на них час. Себто, тут йдеться не про обставини, а про факт.
А я вже було майже забувся. Запрацювався й поїхало. Але як ромашка змогла розквітнути вкінці вересня, так і думки закрутилися, завертілися й сказали, мовляв, що ти робиш?
І от я знову можу не спати. А потім спати до обіду. Прокинувшись, думати, писати. Чи робити щось практичне й корисне. Але бачу, що ромашки принесли Оксані радість. Якщо подібно ставитися до думання, то це таки позитивно.
Будь-яка система, яка хоче одержати більше, ніж дати, робить графік максимально щільним.
Позавчора я робив ксерокопію в якомусь комп’ютерному клубі. Трохи була черга. А черги – о, кайф – час, який ніби марнуєш, але водночас вони легітимізують думання в час зайнятості. Крім того, я розглядав приміщення й побачив приклеєні на стіні роздруківки. На одній писало, що після зміни адміністратор має протерти столи й перезавантажити комп’ютери. А ще на одній, що ніколи людина не отримає вищої винагороди, якщо не робить більше, ніж від неї очікують.
Відповідно, система хотіла більше, ніж давала. А дзуськи!
Є певні залежності, які дуже вадять певним професіям. Недавно Оксану зацікавило, чи в потенційних працівників АЗС на співбесідах запитують про паління? І якщо такого візьмуть, як непросто йому має бути працювати? Думання – теж така залежність, але для здоров’я вона не шкідлива.
Часто може мучити пересторога, що от так, я хочу думати. Робота чи ще якесь заняття не дозволяють мені це робити сповна. Я б кинув цю роботу, але треба на щось жити. Треба якось жити. І тоді людина продовжує якось жити, поступово притуплюючи в собі бажання думати. А згодом і властивість. Курити теж кидають.
Але ж нє, якщо ти вже щось собі думаєш і це для тебе важливо, то не варто лякатися. Раз думаєш, то щось придумаєш. Може це й має бути твоє основне заняття. Бо чай є в горняті. Не хочеться обпектись. Але ж ні, він вже майже холодний. Його можна пити великими ковтками. Відчувати трохи гіркоти. Але ніч без сну інакшою не буває. Цукор буде із першим маренням. Але не раніше, ніж останній ковток чаю.