Вперше повністю надруковано в серії «Літературно-наукова бібліотека», кн. 11. Львів, 1897, с. 149, накладом журн. «Житє і слово».
Повість написана І. Франком в листопаді 1892 року польською мовою під назвою «Dla ogniska domowego». В цьому томі польський текст повісті друкується в додатках.
Український текст повісті «Для домашнього огнища» І. Франко почав друкувати 1893 р. в Коломиї як додаток до журналу «Народ» з написом на звороті титульної сторінки: «Присвячую Опанасові Мирному. Автор». Але надруковано було тільки пів-аркуша (8 сторінок). На друкованому тексті стоїть дата — 1894.
Деяке світло на причини припинення цього видання проливає листування М. Драгоманова з М. Павликом — редактором «Народу». М. Павлик, згодом видаючи це листування, зазначив у примітці третій до листа М. Драгоманова від 18(30) жовтня 1893 р., де йшлося про повість Івана Франка «Для домашнього огнища»: «Вона почала була йти додатками до «Народу», та Мик. Ковалевський рішуче цьому спротивився (диви далі лист із Чернігова), так що я мусив перервати друк повісті» (Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876—1896), т. VII (1892—1893). Зладив Михайло Павлик. Чернівці, 1911, с. 310).
М. В. Ковалевський (1841—1898) — прогресивний громадський діяч, який активно сприяв виданню «Народу» і його поширенню на Східній Україні, в листі до М. Павлика з Чернігова писав: «Мене дивує, що приложено повість І. Франка «Для домашнього огнища». №№ «Народу» приходять неакуратно, рідко хто одержить повний річник, значить мало надії, щоб одержати цілу повість, а повість така річ, що як не буде середніх карток, то її хоть викинь. Дивує мене, і певне інших українців здивує, чому Франко не помістив своєї повісті в «Зорі», де прочитала б її ширша публіка,— як українська, так і галицька, де би напевне з охотою помістили її, незважаючи навіть на радикальний зміст, бо Франко досить значна сила, щоб звертати увагу на одміни в його поглядах. Напевно б в «Зорі» Франкові дано і знатний гонорар, котрого він не одержить тут. Нам здається, що Ваша газета не так об’ємиста, щоб містити белетристику, не так багата, щоб оплачувати її, та вона власне рахує на публіку, котрій цікава ідея, факт, котрих не вичитає в «Зорі» і інших газетах». (Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом, т. VII, с. 326—327).
1897 року І. Франко зробив спробу видати повість додатком до VI тому журналу «Житє і слово», але надруковано було лише частину твору (96 сторінок), бо в кінці того ж року журнал припинив своє існування.
Повністю опублікувати повість І. Франко зміг того ж таки 1897 року у Львові в серії «Літературно-наукової бібліотеки».
Український текст уривка «Для домашнього огнища», виданогo в Коломиї, і відповідний текст першодруку містить кілька різночитань: «Іменно, іменно,— живо відмовила Анеля,— але ж вечором».— «Власне, власне,— живо відмовила Анеля,— але ж вечором». Решта різночитань стосуються образу Юлії Шаблінської: «...якось мимовільно з привички озиралася раптово позад себе, немов боялася, щоб хто и не підслухував».—«З привички озиралася, щоби хто її не підслухував»; «Навіть в тих хвилях, коли сміялася, коли внутрішнє оживлення рум’янило її щоки і маленькі полупрозірчасті уші, коли слова рвучим потоком пливли з її уст...» —«Навіть в тих хвилях, коли, сміялася,. коли слова рвучим потоком пливли з її уст...»
Текст повісті «Для домашнього огнища» видання 1897 р. і 96 сторінок, що були надруковаві того ж року як додаток до VI тому журналу «Житє і слово», ідентичні.
Український текст повісті «Для домашнього огнища» в порівнянні з польським має окремі відмінності, головним чином, в останніх розділах. Зроблено деякі вставки, що уточнюють характеристику другорядних: дійових: осіб, наприклад, жінки-доглядачки в лікарні: «Тим часом: сестра; нагодувавши Гуртера, поклала подушку на її; звичайне місце, а потім помогла старому лягти, накрила його коцом і відійшла, не мовлячи ані слова і тільки злегка кивнувши капітанові головою на прощання» (розділ X, с. 113).
Основні ж зміни внесені з метою глибшого розкриття суспільної обумовленості вчинку Анелі, певної реабілітації її в очах капітана Ангаровича і читача. Так, суттєве доповнення вніс письменник в розмову Ангаровича з поліційним агентом Гіршем, який, маючи на увазі головного злочинця — Штернберга, говорить: «Я певнісінький, що без нього ані ота капітанова, ані її товаришка не була би й подумала про сей гешефт, що він їх наклонив до нього і платив їм тілько малу частину того, що сам заробляв» (розділ XI, с. 123).
Змалювання душевного стану капітана Ангаровича і його роздумів після трагічної; смерті Анелі посилюється такими словами: «А коли ті нещасні, покривджені і втоптані в болото могли простити його жінці, то яке ж права мав він: розставатися з нею з гірким ненависним, почуттям?» (розділ XII; с. 143).
Що ж до закінчення повісті, то в польському тексті звучить воно зовсім інакше. Після слів «Ukląkł przed trupem Anieli i całował; i łzami oblewał jej zimne, kostniejące ręce» йде: «Gdy podniósł głowę, zdziwił się ogromnie, widząc że nie sam był w pokoju».
Кінчається польський текст словами: «Biedne dzieci! Biedne dzieci! Płaczcie! Płaczcie! Nieraz jeszcze wszyscy płakać będziemy o niej wspominając».
В українському тексті І.Франко знімає цю сентиментально-розтягнуту кінцівку, де фігурує і надзвичайно швидке видужання Редліха, і нічим не вмотивоване рішення обох офіцерів поселитися на селі, щоб займатися там господарством, і ідилічна пропозиція Грицька — все робити для своїх «добрих» панів, та замінює її стислим епілогом, що починається від слів: «Сенсаційний процес проти Штернберга, Юлії і їх спільників відбувся геть пізніше...» і кінчається своєрідною авторською характеристикою Анелі: «На Анелиній могилі нема ні хреста, ні плити з написом, тільки високий кипарис, огороджений залізними штахетами, знімається вгору рівно, мов свічка, в своїй густій вічній зелені — вірний образ замкненої в собі енергії і незламної рішучості».
Правда, в польському автографі повісті І. Франко також дещо переробляв її закінчення: про це свідчать викреслені автором слова Редліха (Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, ф. З, №340, с. 143): «А więc ja сі poradzę. Masz niewielki kapitalik, prawda? Ja mam także cokolwiek. Złożymy się i kupimy sobie folwarczek, kilkadziesiąt morgów gruntu, domek, gospodarstwo. Będziemy żyć i myślę, że zapracujemy tyle, by wystarczyło na wychowanie tych twych dzieci».
Вилучені роздуми капітана Ангаровича (ф. З, № 340, с. 144): «... І ona tak pragnęła wyjechać na swoje w góry! Jednego tylko się boję, co my za gospodarze! Możemy wszystko stracić, nie rozumiejąc gospodarstwa», а також на тій же сторінці польського автографа звернення Ангаровича до Редліха: «Pójdziemy na wies!»
Закінчення в українському тексті набагато лаконічніше, чіткіше й виразніше з ідейно-художнього погляду.
Український, текст повісті «Для домашнього огнища» подається за першодруком.
«Літературно-наукова бібліотека» — серія започаткованих 1889 р. І. Франком видань, що виходили до 90-х років накладом І. Франка.
«Житє і слово» — щомісячний літературно-науковий і громадсько-політичний журнал революційно-демократичного напряму. Виходив у Львові в 1894—1897 рр. за редакцією Івана Франка.
«Народ» — громадсько-політичний журнал прогресивного напряму. Виходив у Львові (1890—1892) за редакцією М. Павлика та І. Франка і в Коломиї (1893—1895) за редакцією М. Павлика.
Драгоманов Михайло Петрович (1841 — 1895) — український публіцист, учений і громадський діяч буржуазно-демократичного, потім ліберально-буржуазного напряму.
Павлик Михайло Іванович (1853—1915) — український письменник, публіцист і громадський діяч революційно-демократичного напряму.
«Зоря» — літературно-науковий журнал ліберально-буржуазного напряму, виходив у Львові в 1880—1897 рр.
Філіпополь — одна з назв Константинополя, або Стамбула, найбільшого міста Турецької Республіки, до 1923 р. її столиці.
Інтернат змартвихвстанців — місце проживання представників польської католицької організації типу чернечого ордену, заснованої 1842 р. націоналістично настроєною частиною учасників повстання 1831 року.
======================================
Dla ogniska domowego
Друкується вперше за автографом (ІЛ, ф. 3, № 340). В ньому не вистачає двох сторінок (10, 11). Текст повісті друкується за сучасною польською орфографією. Редакція здійснена Н. П. Романовою.
Згадку про польський оригінал твору знаходимо в рукописній нотатці І. Франка на старому конверті без адреси з приводу німецького перекладу повісті, здійсненого Феліцією Прухніковою: «Am häuslichen Herd». Roman von Iwan Franko. Unterhaltungsblatt der «Vorwärts», 1898, № 42. Переклала пані Феліція Прухнікова, ур[оджена] Носсінг, без мого дозволу і без порозуміння зо мною, мабуть, з польського, досі не друкованого оригіналу, мабуть, не без помилок, коли вже самий титул перекладений невірно: «Am häuslichen Herd» замість: «Für den h. H.» Повість того берлінського видання була передрукована, як мені доношують з Берліна, в кількох соціал-демократичних часописах Німеччини» (ф. 3, № 341).
Про польський автограф повісті згадується і в спогадах В. ІІІурата: «Міркуючи, що повість може бути для поляків цікавіша, ніж для українців, написав її зразу по-польськи зимою 1892 року та й передав до Варшави» (ВасильЩурат. Франків спосіб творення. — Франко у спогадах сучасників. Львів, 1956, с. 342).
У Польщі не виявили бажання надрукувати повість, про що свідчать зокрема листи до І. Франка варшавського видавця Теодора Папроцького. В них він висловлює сумніви щодо викривального задуму твору, а особливо змалювання постаті головної героїні повісті — Анелі:
«З двох торгівок живим товаром одну показуєте... як зіпсуту жінку, а до другої викликаєте жалість та співчуття замість того, щоб викликати відразу або презирство. Вплив повісті, в якій зреалізовано злочинну торгівку,.. дуже шкідливий» (лист від 1 травня 1893 р.).
«Хоч повість, на мою думку, і цілком моральна, та все ж таки в закінченні весь ефект доброго початку губиться, від чого стає вона навіть неморальною» (лист від 25 лютого 1893 р.). Ці листи Т. Папроцького, польські оригінали яких знаходяться у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка, ф. 3, № 1612, с. 663 і 638, цитуються в статті Г. Вервеса «Проблематика польських повістей І. Франка» («Радянське літературознавство», 1963, № 3, с.75).
В ній дається ідейно-естетичний аналіз повістей 1. Франка, написаних польською мовою, і висловлюються окремі міркування з приводу того, чому повість «Для домашнього огнища» польською мовою залишилась ненадрукованою.
Отже, як видно з листів Т. Папроцького, найбільше непокоїв польського видавця кінець повісті, а саме передсмертна сповідь Анелі, з якої випливало, що причину злочину треба шукати не в психології окремої зіпсованої людини, а в самому соціальному устрої з його огидною лицемірною мораллю.
Польський оригінал повісті, хоч і має ознаки певної невикінченості, становить, проте, інтерес як важливий документ ідейно-художніх пошуків Франка-прозаїка, його прагнень прислужитися своєю творчістю передовій польській громадськості.
Сучасні польські дослідники і видавці прозових творів І. Франка справедливо віддають перевагу українській редакції повісті «Для домашнього огнища», друкуючи твір у польському перекладі саме з українського видання. «Беручи до уваги,— пише професор Вроцлавського університету Маріан Якубець,— той факт, що пізніші українські авторські редакції відрізняються помітно від першодруків польських, як і те, що в українських варіантах мають вони незрівняно вищі художні якості, вирішили ми, бажаючи представити справжнє письменницьке обличчя Франка, подати їх у польських перекладах саме з українських авторських видань» (Iwan Franko. Utwory wybrane, t. II. Warszawa, «Czytelnik», 1955, c. 606.)
Водночас той же дослідник висловлював думку, що «...якби вдалося зібрати відповідні матеріали, що є нелегкою справою, бо твори Франка, написані польською мовою, розпорошені по старих часописах, вітчизняних і закордонних, або залишилися в рукописах, як, наприклад, повість «Для домашнього огнища», яка ніколи по-польськи не друкувалася, добре було б видати окремим томом оригінальні польські твори цього письменника» (там же с. 606).
Подається за автографом.