«Ніколи ще не було так легко вдавати, що ми так багато знаємо, тимчасом як не знаємо нічого.
Систематично вискубуємо з Фейсбуку, Твіттерa чи мейлових бюлетенів поживні кавалки, щоб потім їх зі себе випльовувати», — писав нещодавно в Magazyn Świąteczny Карл Таро Ґрінфелд з New York Times.
Нічого не розумію — і знизую плечима, коли одночасно дізнаюся, що гістаграми підтримки уряду ростуть/падають, війна надходить/віддаляється, фінансова криза попускає/тримається міцно, школи для навчання шестиліток готові/не готові. Ґендер ворог, Путін скривився, Сектор Ґаза у вогні, аборти розколюють поляків, Україна на межі — короткі інформації виливаються з наших ноутбуків, планшетів, смартфонів, вдовольняючи потребу знати негайно. Швидко і дешево. Як fast food.
Щоб розуміти, потрібен час для довгих текстів, грубих газет. Для мислення і смакування. Для дихання. Для розваги, розмови, для цікавих оповідей про людей, місця, ідеї, речі, моди. Для захопливих дискусій. Для нових думок замість одних і тих самих слів, для добрих новин замість ньюсів. Для душі і стилю.
Уважне читання, повільне, довге, краще в тиші і самотності — це обов'язковий захист. Від нагромадження таблоїдної інформації, яка одурює, від політиків, які хочуть сформатувати тебе у своїй подобі, від одностайності, хаосу і розгубленості.
Slow reading, повільне читання, нехай буде як slow food — здорова інтелектуальна дієта, яка каже, як ся мають речі. Яка дозволяє розуміти себе, іншу людину і світ. Бо життя, повне роздумів, виникає з потреби добрих і мудрих слів.
Читайте повільно і уважно. Повільне читання дає свободу.
Aleksandra Klich
Wolne czytanie dla wolnych ludzi
Gazeta Wyborcza, 9.08.2012
Зреферував О.Д.