Частину львівської спільноти збурило повідомлення у мережі Facebook на сторінці Катерини Мички-Гірник. Львів'янка розповіла, що гробівець отця Гавриїла Костельника на Личаківському цвинтарі розритий. Жінка навіть запідозрила, що може йтися про викрадення тіла з могили, зважаючи на ймовірну канонізацію отця, що став одним з рушіїв церковного псевдособору 1946 року у Львові, за допомогою якого радянська влада скасувала Берестейську унію й загнала УГКЦ у підпілля.
«Виглядало так, що або когось захоронюватимуть, або когось витягнули... З огляду на релігійну війну МП, ігрища Путін-Кіріл, з'єдинення українських церков і обрання нового патріарха; з огляду на тривалі інтриґи (вже давно в Москві намальована ікона яко святого о. Гавриїла), тривале приготування МП до канонізації отця Костельника, ЦІЛКОМ ЙМОВІРНЕ й ВИКРАДЕННЯ ТІЛА З МОГИЛИ», — написала стривожена львів'янка.
Страхи, однак, виявилися безпідставними. Як розповів «Z» директор ЛКП «Музей «Личаківський цвинтар» Михайло Нагай, гробівець похилився на один бік, тому єпархія УПЦ (МП) та церковне товариство звернулися до керівництва цвинтаря з проханням дослідити стан гробівця, щоб виконати відновлювальні роботи.
Зі слів пана Нагая, йшлося про два варіанти робіт — реконструкцію та вирівнювання фундаменту. Для реконструкції потрібен проект, погоджений в управлінні архітектурної спадщини Львівської міської ради та в дирекції музею, а для вирівнювання фундаменту проекту не треба.
«Відтак з дозволу дирекції розкопали зовнішню сторону гробівця, оглянули і тепер вирішують, що робити далі», — пояснив Михайло Нагай.
ДЛЯ ДОВІДКИ
Гавриїл КОСТЕЛЬНИК є однією з найдраматичніших постатей УГКЦ. Уроджений в селі Руський Керестур у Воєводині, він став визначним церковним діячем, теологом, письменником, лінґвістом. Освіту в європейських університетах здобув завдяки протекції митрополита Андрея Шептицького. Був професором Львівської богословської академії, дев'ять років редагував церковний журнал «Нива» у Львові, однак його звільнили з цієї посади за критику латинізації УГКЦ, адже був одним з так званих «восточників», тобто прихильником повернення до джерел власної духовности й чистоти обряду.
Трагічні часи настали для отця Костельника від осені 1939 року, коли радянське військо окупувало Галичину та Волинь. Знаючи про візантійські настрої отця, НКВС почав активно зондувати ґрунт, пропонуючи ідею розриву Унії та створення автокефальної Церкви.
1941 року радянські спецслужби заарештували сина Костельника, Богдана, за причетність до ОУН і стратили в червні, перед тим як більшовики втекли зі Львова. Два інші сини, Зиновій та Іриней, вступили до СС «Галичина» і по війні опинилися у Великій Британії, а донька виїхала до Югославії. Костельник також хотів поїхати, однак його зупинив митрополит Андрей.
Після повернення радянської влади спецслужбам вдалося схилити священика до співпраці, і він очолив у травні 1945 року так звану Центральну ініціативну групу з возз'єдання Греко-католицької церкви з Російською православною церквою, діяльність якої закінчилася псевдособором у Львові.
Ці дії отця Костельника дуже жорстко оцінив видатний український історик Ярослав Дашкевич, який заявив, що для України було б найліпше, якби такої постаті, як Костельник, взагалі не було. На думку історика, москвофільство завжди жило в Костельникові, тому повернення до православ'я для нього було свідомим, бо не вважав це зрадою, а поверненням до лона Східної Церкви.
Провідники національно-визвольного руху пропонували отцеві Костельнику припинити співпрацю з радянською владою і вивезти його за кордон, однак отримали відмову. З огляду на це, пише працівник музею «Територія терору» Олександр Пагіря, ОУН присудила йому смертний вирок.
Водночас, бачивши наслідки свого творіння, отець почав чимраз дужче сумніватися в його доцільності, органи держбезпеки, які стежили за ним, фіксували антирадянські висловлювання та слова каяття за ліквідацію УГКЦ. Дослідники стверджують, що НКВС мав намір заарештувати Костельника. Однак все вирішилося інакше 20 вересня 1948 року. Тоді невідомий застрелив отця, коли той повертався додому зі служби в Преображенській церкві. Убивця наклав на себе руки, не зумівши втекти.
Радянські спецслужби заявляли, що убивцею був оунівець Василь Паньків, підпільники це заперечували. Популярною є також версія про те, що Костельник став жертвою НКВС.
1998 року Московський Патріархат назвав його смерть «мученицькою кончиною».
Знимки з Личакова Катерини Мички-Гірник