Побачивши, що "зелені чоловічки" роблять з останками пасажирів і літака малайзійських лінії, прем'єр Голландії встекся. Сказав, що Путін має останній вже шанс. Я розумію, що встекся, але я не розумію, про який шанс говорить.

 

 

Голландія здавна плекала відчуття безкарності Путіна. У цьому відношенні була в першій шерензі. Навіть перед Німеччиною, Австрією, Італією та Францією. Голландія живе з торгівлі і витончених послуг. Тепер, коли, певно, під впливом збурення долучиться до грона "русофобів", її ринки на старому Сході заберуть інші. Бо ніщо не вказує на те, щоб 300 жертв мали б суттєво вплинути на політику Австрії або Франції. Голландія не має виходу. Інші мають оказію. Путін має вільну руку.

 

Але що ж це я чіпляюся голландців, австрійців, французів. Вони принаймні продають щось за щось. Чому я сам хвилину тому написав "зелені чоловічки"? Чому я не написав прямо "російські війська", "російські солдати", "армія Російської Федерації", "російські окупаційні сили"? Чому весь час я чую і повторюю слова "сепаратисти", "проросійські загони", "ребеліанти", "терористи", "самозвані власті". Чи тому тільки, що Путін дав нам приключку, усуваючи дистинкцію з солдатських погонів і позначення з більшості устаткування? В глибині душі ми вдячні йому, що він чемно відкрив нам дорогу оминати правду. Це  дозволяє понижувати напругу. А ніхто не хоче напруги, бо кожен з нас бажає жити спокійно, робити закупи і кар'єру, їхати на вакації, займатися своїми справами. Вбиваючи неофіційно, російський президент кормить нашу гіпокризію. Завдяки цьому всі ми можемо досить спокійно спати. Путін може робити, що хоче. Ми можемо нічого не робити.

 

Я не заохочую прем'єра Туска, міністра Сікорського, ані голову партії Качинського, щоби вони ще більше радикалізувалися щодо російської агресії проти України. Польща є чималою країною, але мілітарно, економічно і політично ми в масштабі цього конфлікту є маленькими. Можемо багато балакати, але зробити багато не можемо. А балаканина замість дії – гірша за мовчання. Бо творить небезпечні для воюючих українців ілюзії. Особливо що – правду кажучи – не надто хочемо щось зробити. Не рвемося вперед з допомогою для України. Навіть з такою, на яку нас стати.

 

Польські політики охоче їздили на Майдан і робили собі милі знимки, але жодна партія не подала жодного законопроекту про спеціальну (хоч би фінансову) поміч для виборюючих життя українців. Медіа збуджуються і обурюються діями росіян, але не мобілізують ані громадську думку, ані політиків до такої допомоги. Наша люба Євроунія також охоче підписала з українською державою угоду про асоціацію, щоб просурмити про дипломатичний успіх і дати Путіну носі, але спокійно дивиться, як "поміж сердечних приятелів" собаки зайця з'їдають. Європейська мрія полягає сьогодні в цьому, щоби Путін якнайскоріше закінчив свій бенкет і щоби повернув час роблення нормальних інтересів без удавання, що є якість докори сумління, і без безперервного вигадування абстрактних санкцій, які ніц і нікого не коштуватимуть.

 

Не заздрю голландцям. Уламки B-777 політично перенесли їх  на півтори тисячі кілометрів на схід. Зіткнулися з Росією – як ми, хочеш не хочеш, ми стикаємося з нею віками – і опинилися в дуже польській ситуації. І приречені на подібну самотність. Голландці здавна страждають від того, що мало хто у світі відрізняє Holland від Poland. Але донині це тільки звучало подібно. А тепер починає і  подібно виглядати.

 

Jacek Żakowski
Holland Poland

Gazeta Wyborcza, 21.07.2014
Переклад О.Д.

 

21.07.2014