145 років тому, 17 липня народився відомий львівський архітектор, мистецтвознавець і політичний діяч Казимир Юліан Мокловський (1869–1905).

 

На початку ХХ століття він намагався створити своєрідний галицький архітектурний стиль у поєднанні народних мотивів із сецесією. Водночас Мокловський був активним політичним діячем соціалі­стичної орієнтації.

 

Життєпис

 

Походив Казимир Мокловський із міста Косова – визначного осередку Гуцульщини. Враження дитячих років спонукали його до вивчення народного мистецтва та побуту, використання його зразків для власних оригінальних творів. У Косові народився також його брат Тадеуш Мокловський (1878–1956) – відомий хімік, учасник боротьби за незалежність Польщі та антигітлерівського підпілля.

 

Майбутній будівничий здобув матуру в Станиславівській гімназії. Відтак студіював архітектуру на Львівській політехніці. Але замолоду зв’язався з соціалістичним рухом, тому не зміг закінчити навчання у Львові. Продовжував архітектурні студії у Цюріху, Берліні, Мюнхені. Працював архітектором у Швейцарії, Німеччині, Росії. У 1897 році повернувся до Львова, де співпрацював з будівельною фірмою Івана Левинського.

 

Втім, не відмовився від політичної діяльності, належав до Соціал-демократичної партії Галичини та Сілезії, очолював робітниче товариство Praca у Львові. Щоправда, після операції з ампутації ноги відійшов від активної політики, став більше схилятися до польського націоналістичного руху.

 

Публікації

 

 

Мокловський друкував статті з мистецтвознавства й архітектури в газетах Kurjer Lwowski, Słowo Polskie, Prawda (Варшава). Був автором кількох праць з історії та теорії архітектури. Найвизначніша з них – книга Sztuka ludowa w Polsce, видана у Львові у видавництві Альтенберґа 1903 року, перевидана в Польщі 2006 року.

 

Це багато ілюстроване рисунками Казимира й Тадеуша Мокловських видання показує еволюцію житлового будівництва від часів первісного суспільства. Також бачимо в ній багато пам’яток народного будівництва не лише з різних територій Польщі, але й з Литви, Полісся, Галичини. Зокрема, можемо побачити й утрачені вже пам’ятки.

 

Серед них дерев’яну церкву на Знесінні біля Львова. Дерев’яна церква Вознесіння простояла до 1901 року. “Цінна перла своєрідної церковної архітектури була на Знесінні, й сьогодні мусимо жаліти, чому досі не зберегли цієї найстаршої дерев’яної церкви в околиці Львова й заступили її мурованою, на вид якої, за словами Януша, трудно позбутися відрази, а щонайменше незадоволення”, – писав історик Микола Андрусяк у книжечці “З минулого Знесіння”, виданій 1932 року.

 

 

 

Богдан Януш шкодував за гарною пам’яткою дерев’яної архітектури, але збудована у 1901 році на її місці мурована церква Вознесіння Господнього при вул. Старознесенській, 23 все ж стала домінантою східних околиць Львова, яку приємно вітати, повертаючись потягом до рідного міста. Архітектор Владислав Галицький розробив її проект (1897) в стильовому поєднанні неороманіки та неоготики, у передчутті сецесії виконана висока баня з гострим шпилем.

 

Проекти

 

Замок Пінінських і Любомирських у Червоногороді (1930-ті рр.)

 

 

Серед архітектурних проектів Казимира Мокловського в Галичині варто відзначити реконструкцію замку Пінінських і Любомирських у Червоногороді (тепер Заліщицький район; населений пункт уже не існує, рештки замку поступово доруйновуються) та будівництво комплексу санаторію Аполінарія Тарнавського у рідному Косові (1895–1900).

 

Рештки замку Пінінських і Любомирських у Червоногороді перед 2013 роком

 

У 2013 році одна з веж замку обвалилася...

 

 

У 1898–1902 роках при старому цвинтарі на вул. Раппапорта у Львові за проектом Казимира Мокловського збудували єврейський шпиталь у “мавританському стилі”. Співавтором проекту був професор Політехнічної школи Іван Левинський, а фундатором лікарні вартістю в півмільйона корон – директор Іпотечного банку доктор Мауріцій Лазарус. Ця велична триповерхова споруда з орієнтальним кольоровим куполом втратила багато своїх зовнішніх та внутрішніх оздоб, але залишається неповторною прикрасою цієї дільниці міста. Її стіни муровані з нетинькованої цегли брунатного та вохристого кольорів. Зараз тут головний корпус 3-ої міської клінічної лікарні.

 

 

Червоні кам’яниці на вул. Пекарській, 38 і 40 збудовані на замовлення урядника маґістрату Тадеуша Чарнецького та його доньки Марії Феліції Смуліковської. Дім №38 споруджено у 1905–1906 роках за проектом Казимира Мокловського. Видно, що автор намагався створити унікальний галицький стиль, заснований на будівельних традиціях гуралів з-під Татр і мешканців Східних Карпат (гуцулів, бойків, лемків). Народні мотиви застосовано у дерев’яних і кам’яних ­деталях ­оздоблення обох будинків: обрамуванні, рустиці, карнизах, фронтоні (№38). Тлом для цих елементів є оздоблення стін другого та третього поверхів обох кам’яниць яскраво-червоною поливаною цеглою, яка мала викликати асоціацію з дерев’яними стінами будинків горян. Натомість перші поверхи оздоблено традиційним для чиншових кам’яниць прямокутним рустом, що асоціюєтсься з кам’яним підмурівком гірської хати. Дім №40 спорудили дещо раніше, у 1903–1904 роках, за проектом Юзефа Масловського й Августа Боґохвальського.

 

 

Мокловський створив також нереалізований проект перебудови Порохової вежі для архіву і музею історії міста Львова.

 

 

Йому приписують проект стадіону і критого манежу товариства «Сокіл» на Цетнерівці, збудованих фірмою Івана Левинського у 1897 році (тепер стадіон Львівського університету фізичної культури на вул. Марка Черемшини).

 

Зникла могила

 

У Львові Мокловський мешкав з дружиною у кам’яниці, завершеній наріжним фронтоном зі шпилем, на вул. Зиґмунта Мілковського (тепер Гулака-Артемовського), 11.

 

Помер архітектор 14 травня 1905 року у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі. Його світський похорон став нагодою для політичної маніфестації соціалістів.

 

На згадку про  К.Мокловського його іменем  називалась у 1934–1943 рр. вулиця у Львові (нині вулиця Теофіла Копистинського – між Любінською та Кульпарківською).

 

Як писав у 1937 році у книзі Ilustrowany przewodnik po cmentarzu Lyczakowskim Александер Мединський, про місце "вічного спочинку інж. Казимира Мокловського свідчить таблиця в стилю народного мистецтва". На жаль, цю могилу на головній алеї цвинтаря зараз годі відшукати. Ймовірно, вона зникла під пізнішими похованнями на полі 61 поблизу гробівця Нагорняків і Тимусів. 

 

 

 

17.07.2014