Париж, 21. лютого 1938.
Яку ціль має Гітлєр? Зневтралізувати Францію, так, як це він зробив з Італією, та мати вільні руки для німецької чи територіальної чи політичної і економічної експанзії в середній і східній Европі. Деякі кольоніі повернуться Німеччині скорше чи пізніше. Безкровний похід вперед, ведений при байдужности західних демократій Совіто-француський пакт це тепер головний атут німецького канцлера. Він використовує його та каже, що він боронить Европу і світ перед большевизмом. Німецька рука присутня від берегів Португалії аж до Китаю і вона не дозволить, щоб в якійнебудь частині світу повстала якась нова філія СССР.
Ми досі у своїх кореспонденціях не писали від себе ні одного коментаря до ситуації, в якій опинилась Франція з своїм совітським пактом, лише переказували провідну лінію всіх часо- писних статтей сьогоднішньої париської преси.
Франція могла мати в цю хвилину обличчя найбільш лицарської нації супроти переможеного у великій війні німецького противника. Зона мала нагоду дати добровільно Німеччині все те, шо взяв без її дозволу Гітлєр чи його попередник, та за що Франція не виповіла німцям війни. Воєнне відшкодування, якого Німеччина не заплатила та якого Франція домагалася, — могло залишитись у світовій опінії, як спомин елегантного жесту Франції — дарунком переможця-вірителя переможеному довжникові. Віддача сарської области без плебісциту, відклик заборони загальної військової бранки у Німеччині чи заборони укріплювати Надренію — всі ці три велитенські внутрішні і закордонні успіхи Гітлєра могли бути моральними успіхами переможця, Франції, але стали її політичними реальними невдачами.
Закордонна політика Франції від хвилини підпису версайського договору мала вигляд скупаря, який негодує і нарікає на довжника, але і не хоче і не має змоги домагатися, щоби він рішуче виконав свої зобовязання. Нині є наприклад уже всім відомий приказ Гітлера у хви лині вмаршу німецьких військ до Нядренії: німецька армія мала відступити, якщо з лінії Мажінота вийшов би назустріч перший француськийй вояк.
*
Димісія Ідена і прихід льорда Галіфакса до Форін Офіс не викликали, очевидна річ, захоплення у Парижі. Ідена вважали у Франції найбільшим прихильником англьо-француського сердечного порозуміння". З льордом Галіфаксом справа буде трудніша.
Він намагатисьме перевести угоду між чотирма велико-державами — завести мир покищо за всяку ціну на Заході. Принцип „збірної забезпеки", ломаний у практиці, мабуть помер у Льондоні і в теорії.
Зрештою Велика Британія переживає трагічну спадщину по покійному Мекдональді, що її морально і матеріяльно роззброїв. Сотні міліярдів на зброення кидає тепер Велика Британія, щоб наздігнати озброєних приятелів і противників. Велика Британія потребує часу. Анґлійські кораблі вільно торпедувати на Середземному Морі, анґлійського вояка вільно зневажити на Далекому Сході, — після кожного такого акту звичайних перепросин досить і все покищо йде в забуття.
Якщо безсторонньо приглядатися рішучим крокам тотальних держав і цій якійсь політичній анемії демократичних держав, то без сумніву диктатори записують у свому білянсі щораз нові додатні позиції.
Питання тільки, до якого ступня і часу йтиме ця декаденція демократій. Очі цілого світу звернені тепер на льондонську крізу та на нову англійську закордонну політику.
Ю. Студинський.
