Сезон у Львівському драматичному театрі імені Лесі Українки закінчився потужним «знаком оклику» – прем'єрою мюзиклу «DIVKA» від нового керівника театру, режисера Олексія Коломійцева. На перших показах зібралася переважно мистецька та театральна публіка: усі давно чекали заявленої ще навесні прем'єри. І поки львівські театральні критики формулюють свої фахові висновки та судження, «Z» вирішив зібрати кілька думок від перших глядачів «DIVKи».
Ірина Мазур, режисер, хореограф, художній керівник балету «Життя»:
«Це бомба! Я вважаю, що цей день театр Лесі Українки має призначити днем свого народження – оскільки в ньому в цей день народився новий театральний організм. Міській владі варто акумулювати всі свої ресурси, щоб цього режисера (Олексія Коломійцева) затримати у Львові: нам дуже потрібно наповнювати наше театральне середовище такими мислячими, сміливими, креативними людьми. У виставі все смачно, доладно, доречно».
Юрій Мисак, художній керівник Першого академічного українського театру для дітей та юнацтва:
«Цей театр називався колись Театром радянської армії. За час його існування неодноразово змінювалась назва (був ПРИкВО, і Муніципальним, і нарешті став театром Лесі Українки), але не змінювалась, за великим рахунком, естетика цього театру... У цій же виставі нічого «радянського», чи то пак «совєцького», я не побачив».
Ірина Волицька, режисер, театрознавець, художній керівник ТО «Театр в кошику»:
«Я вважаю, що те, що зроблено, безумовно має право на існування... Але треба знати, коли йдеш на цю виставу, на ЩО йдеш. Є проблема в жанровому визначенні – загалом, це не є мюзикл (як заявлено). Мюзикл повинен мати більш міцну сюжетну основу. Це, швидше, м’юзік-хол, чи то вистава-дивертисмент з окремими номерами-кліпами. Дуже яскрава, хороша молодь, асоціативна, цікава сценографія, делікатні, з добрим смаком костюми... Аналізувати цю виставу треба, виходячи з критерієв цього жанру».
Дарія Зав’ялова, головний художник Першого академічного театру для дітей та юнацтва:
«Для мене ця прем’єра – подія! Я переконана, що вистава-сплеск, вистава-виклик просто необхідні Львову! Вважаю доброю ознакою дискусію, яка миттєво спалахнула щодо цією роботи (тільки хотілось би не буркотіння за спиною, а фахового аналізу!). Мене особисто не напружує жанрова ідентифікація вистави – я бачу цілісний, стилістично гармонійний твір, задекларовано антигламурний, з повним «взаєморозумінням» всіх складових – сценічного простору, чудових дизайнерських меблів (рідкісний гість в наших театрах), дуже складних в своїй простоті костюмів, блискучої пластики... А крім того – на сцені нові, прекрасні молоді обличчя і постаті! Це просто гарно естетично! Вітаю Олексія Коломійцева з першою, і сподіваюсь, не останньою роботою у Львові».
Наталія Космолінська, арт-критик:
«За що я не люблю класичний український театр, спираючись на свій 20-річний досвід мистецького оглядача у Львові? У першу чергу, за фальшивий неадекватний «радянський» пафос. А ще – за примітивну, давно морально застарілу проблематику і стилістику драматургії та режисури, поганий смак в костюмах і декораціях, за загальну «неінтелігентність» інтонації... Багато останніх років все вищеперераховане стосувалось у тому числі колишнього театру ПриКВО (віднедавна – ім. Л. Українки), який в моєму рейтингу львівських театрів посідав останнє місце. І оце раптом «Divka». Вся театральна львівська спільнота з напруженням чекала, що запропонує цей «варяг», тобто новий режисер-постановник Олексій Коломійцев. Він запропонував – якісне стильне видовище. Є, безумовно, невідшліфовані моменти, але це компенсується креативністю бачення режисера-постановника (він же автор музики, лібрето і сценографії), хорошим смаком художника з костюмів Ельвіри Босович і максимумом ентузіазму та щирості гри, може місцями і недосконалої, молодих акторів. «Де вони набрали стільки молодих, гарних і талановитих? – питала мене здивовано після прем’єри «Дівки» колега. – Я ж щойно бачила дві їх попередніх постановки. Сьогодні це зовсім новий театр». Отже – поява цієї постановки і загалом Коломійцева у по-галицьки компромісному, замкнено-колєжанському «свійдосвогопосвоє» театральному «горщику» Львова – наразі прецедент. І шанс для міста отримати цікавий театр, спеціалізацією якого, можливо, стане мюзикл. Якого, до речі, у Львові зараз не існує. Але що би це не було – так виглядає, що нудно не буде».
Євгенія Нестерович, культурний критик:
«Я чи не вперше жалкую, що не маю достатньо театрознавчого вокабуляру, щоб проаналізувати цю постановку повноцінно. Тому я дуже чекаю і сподіваюся грунтовних і глибоких текстів від наших театральних критиків: на мою думку, це нове явище у Львові, і саме тому воно потребує доброго аналізу.
Щодо моїх персональних глядацьких вражень, то я приємно здивована. По-перше, тим, на що виявилися здатні актори театру. По-друге, прекрасними балетними номерами та оригінальним візуальним вирішенням. І по-третє – музикою. Мені видається, що принаймні 4-5 пісень з «Дівки» можуть стати «народними хітами» – бо через кілька днів після прем’єри вони все ще грали у моїй голові. Є, звісно, і зауваження. Найперше – це якість звуку (але це не до вистави зауваження, а до матеріально-технічних можливостей театру та запрошених звукорежисерів). Не дуже влучним мені здалося додавання «галицької вимови» персонажам Котляревського – час до часу це виглядало над міру травестійно. Також кілька епізодів були дещо затягнуті: краса заради краси без впливу на сюжет. Але усі ці дрібні недоліки поступово можуть бути вирішені у робочому процесі, і з вересня, я думаю, «DIVKA» стане хітом львівського театрального сезону».
Фото з вистави: Мар'яна Янкевич.
Редакція дякує за допомогу у підготовці матеріалу Дарії Зав'яловій.