28 травня народився один із найцікавіших українських літераторів і вчених кінця 18-го – початку 19-го століття – Іриней (в миру Іван) Фальковський. Єпископ Чигиринський, Смоленський і Дорогобузький, науковець, письменник, викладач Києво-Могилянської академії з 21-річним стажем (алгебра, геометрія, астрономія, архітектура, змішана математика, гідравліка, оптика, історія, географія, поетика, німецька мова, латина, а також філософія й теологія, у 1803-1804 роках – ректор академії). Народжений 1762 року у сім’ї священика о. Якима Фальковського, який по смерті дружини прийняв чернечий постриг у Київському Братському монастирі.
Рукописна спадщина Іринея Фальковського налічує 92 томи. Бачимо у ній 4 томи книжкових каталогів – зокрема, каталоги книг Києво-Миколаївського, Києво-Золотоверхого монастирів і Києво-Могилянської академії.
Укладав Фальковський також «Толкованія». Серед рукописів збереглися понад 20 томів повчань, сказань, наставлень, промов і проповідей, виголошених Фальковським в різні часи. Кожен із таких томів – це в середньому 200–300 сторінок.
Знаючи багато мов, Фальковський, звісно, чимало перекладав. Знаходимо переклади на російську мову епіграми Марціала і «Прощального вірша до своїх книг» Стефана Яворського, переклади з грецької творів Василія Великого, з латинської – «Промови до Мілона» Ціцерона, молитви Stabat Mater.
У різних томах містяться найрізноманітніші організаційні записки: церковна бухгалтерія, списки студентів, поминальні списки небіжчиків, описи стану церков, списки вірних, копії указів Синоду. Записні книжки Іринея Фальківського дуже цінні для дослідження його біографії та творчості. На жаль, не всі вони на сьогодні доступні: одна з таких книжок від 1974 року відсутня у фондах бібліотеки ім. В.І.Вернадського.
Ще один із томів містить біографічні повідомлення, оповідання. А також так звані «Роздуми», які Фальківський писав щодня протягом 1786 року.
Очевидно, що навчаючись поетиці, а згодом і викладаючи її, Фальківський не міг не писати поезій – «шкільних вправ». Це «Молитва ко пресвятой Богородицы», «Похвальныя и молитвенныя четырестишія ко пресвятой Богородицы», Opera poetica quibus elegiaci, heroici, sapphici et iambici versus contineatur a Ioanne Falkovsky elaborati anno 1778, «Стихи изъ тропаровъ мертвеннихъ, сложенныхъ Іоаномъ Фальковскимъ въ Токае 1779 року», «Стихи на русском и нэмецком языках», Operum Ioanis Falkovsky tomus alter, continentus omnia opera mixta inchoatus anno 1779; в томі поряд із основами гномоніки та математичної хронології містяться теж акровірші «На поправку» і «На встречу Павла I і императрицы Маріи в Кiевэ». Поезія Іринея Фальковського – це переважно церковні гімни. Його твори цього жанру викладачі та студенти Києво-Могилянської академії вважали за зразкові.
І, нарешті, праці з точних наук. Короткий виклад змішаної математики, писаний рукою Фальківського; De sphaera armillari, de horologiis (про сферичне коло, про годинник); окремі записи архітектурного змісту, ілюстровані зображеннями (наприклад, коротенький текст про техніку побудови архітектурної перспективи в рисунках). Цікаво, що Фальковський зробив також відкриття в області арифметики: придумав спосіб, як ділити змішані дроби без перетворення їх на неправильні.
Складав Фальковський і календарі. А що найцікавіше – серед його рукописів є й польськомовні аналоги календарів, які він, очевидно, використовував як приклади для своїх власних. Фальковський постійно конспектує або й повністю копіює книги, які становлять для нього інтерес. Таких копій і виписок у його спадщині знаходимо найбільше. Поміж науковими трактатами чи підручниками з точних наук зовсім неочікувано надибуємо німецькомовну брошурку під титулом "Про онанізм, або трактат про хвороби які можуть виникати через рукоблуддя". У цьому ж збірнику є трактати та промови на тему "Шкода від алкоголю".
Проте, попри таку багату рукописну спадщину та плідну викладацьку діяльність, прізвище Фальковського (в іншому прочитанні Фальківського) залишається маловідомим і найчастіше асоціюється з особою Дмитра Левчука, поета з початку 20 століття, який взяв псевдонім Фальківський з огляду на своє чекістське минуле. Отож, я спробую подати тут найцікавіші аспекти біографії Іринея Фальковського.
1774 року в Токаю було створено комісію, покликану займалася заготівлею та постачанням угорських вин до російського імператорського двору. Для задоволення духовних потреб членів комісії обрали отця Юстина Фальковського, батька 12-річного тоді Івана. Іван з братом Степаном навчаються в римо-католицькій школі, і всупереч фінансовій скруті та проблемам з місцевим населенням, що не сприймає православних, сім'я Фальковських покійно живе в Токаю. За двадцять років Фальковські втратили багатьох членів родини – з 6 дітей вижили троє. Підчас останніх пологів померла мати Івана. Про сестру Фальковського, Єлену, відомо мало (Іван лише згадує про те, що одного разу він її відвідував), а розповідь про молодшого брата Степана завершується в період перебування в Токаю, де той помер 1777 року. Після того батько відправляє Івана на навчання до Пресбурга (нині Братислава), насправді бажаючи для сина освіти у Відні, але на той час, як згадує сам Іван, православних до віденських вищих шкіл не приймали. З Братиславі починається освітня подорож Івана Фальковського, яка тривала до 1783 року. За цей час він встигає побувати й у Відні, й у Пешті, і в Офені (сьогодні Буда). Вивчає німецьку мову, поетику, риторику, а найголовніше – точні науки. Щоби потрапити на деякі лекції, Фальковському часом доводиться пішки мандрувати з одного міста в інше.
У 1784 році Фальковському виповнилося 22 роки. Іван прагнув здобувати освіту, щоби мати змогу застосувати знання на Батьківщині. Проте, маючи за плечима не один рік європейської освіти, він все ж відчував певні лакуни у своїх знаннях – передусім у теології. Отже, приїхавши до Києва, Фальковський одразу ж записується до класу ієромонаха Іоана Островського й упродовж 1783–1784 років вивчає в нього богослов’я, а водночас, уже в іншого вчителя, ієромонаха Гавриїла Строєвського – єврейську мову.
Проте, зважаючи на гостру нестачу викладачів в академії, Фальковському (всебічно розвинутому та добре освіченому студентові) не дали засидітись за учнівською партою, він неодмінно мав стати за викладацьку кафедру. Відтак митрополит Самуїл Миславський, який помітив його як старанного студента й побачив у ньому відповідального помічника, призначає Фальковського викладачем з арифметики. А з 1 вересня 1787 року Фальковський починає викладати поетику, геометрію, алгебру й архітектуру. Кар’єра Фальковського-викладача помітно йде вгору. А тут іще, прикриваючись потребою покращення навчального процесу й нібито надаючи асистента, митрополит Самуїл призначає Фальковського наглядати за французьким викладачем математики Брульйоном. Отож, після року прискіпливого контролю француз-математик відмовився від своєї посади, яка автоматично перейшла до його асистента – Іринея Фальковського. Такий збіг обставин був прекрасною можливістю для Фальковського розкрити свій потенціал: математика була одним із тих предметів, які він старанно вивчав за кордоном; для нього вона була чимось на зразок сковородинівської «сродної праці».
Ми вже згадували про факт, який дає змогу говорити про Фальковського не лише як про звичайного викладача математики, а й як про науковця-новатора: саме він винайшов новий спосіб поділу мішаних дробів. Суть такої новації полягала на тім, що мішані дроби Фальковський радив ділити, не перетворюючи їх у неправильні. Таким чином дія ділення значно спрощувалася, але лиш у тім разі, коли дільник – багатозначне число, якщо ж дільник (його ціле число) буде однозначним, краще використовувати звичний спосіб ділення.
З 4 серпня 1793 року по вересень 1795-го Фальковський викладає філософію та богослов'я. Про успішність Фальковського-богослова, як пише Георгій Булашов, можна здогадуватися хоча би з того факту, що більшість його студентів після завершення курсу приймали чернечий сан.
Кар’єра ж самого Фальковського розвивалася доволі успішно: ще 1798 року він отримує звання соборного ієромонаха Києво-Печерської лаври, а 6 лютого наступного року в Києво-Печерській лаврі відбулося висвячення Фальковського в сан архімандрита. Іриней Фальковський стає настоятелем Гамаліївського монастиря Чернігівської єпархії. Свої нові посадові обов’язки він міг виконувати, не залишаючи викладацької діяльності.
Проте одразу після того призначення та стрімкого злету, в житті Фальковського ледь не відбулося таке ж стрімке падіння. Між митрополитом Єротеєм й Іринеєм Фальковським розгорнувся конфлікт. Суперечку Єротей виніс на рівень Святого Синоду, а там раптом випливли всі дрібні грішки Фальковського. Митрополит заявив, що Фальковського довгий час не висували на посаду архімандрита, бо йому неможливо доручити жодних керівних посад через згубну звичку – пияцтво. Єдині обов’язки, які він ще спроможний виконувати, – це викладацька діяльність, а також проповідництво. "Зливає" він й інші "негідні вчинки" Фальковського. Про що саме говорив Єротей, залишиться для нас загадкою.
Зрештою, Фальковському вдалося уникнути кари. Якось задобривши митрополита й Синод, він уже 1803 року стає ректором Київської Академії, проте наступного року звільняється з усіх академічних посад на користь поставленого Синодом завдання – написання кількох "тлумачень" біблійних Послань (проте не всі з них він закінчив). Після відходу з Академії Фальковський, схоже, не поспішав займатися цією працею, а заглибився в аскетичний спосіб життя. Більшість свого часу Іриней проводить тепер за читанням богословської літератури, перечитуючи книги і роблячи помітки про те, скільки разів він прочитав кожне з джерел; кожен день його традиційно починається і завершується молитвою. Фальковський також активно займається монастирськими справами і переписує свої та чужі рукописи, а то й друковані книги. Так минає день за днем.
31 січня 1807 року його обирають єпископом Чигиринським і вікарієм Київської митрополії, а 19 лютого цього ж року призначають на «самостоятельную смоленскую каθедру». Коли французькі війська Наполеона Бонапарта рухалися від кордону в напрямку Смоленська, мешканці міста в передчутті біди намагалися поспіхом покинути місто. Фальковський з усіх сил намагається підняти їхній патріотичний дух, і це йому вдається. Проте, коли французька армія 4 серпня 1812 року починає наступ безпосередньо на Смоленськ, Іриней з наказу російського командування залишає місто й евакуюється на 14 кілометрів від нього, де очікує на ікону Смоленської Божої Матері. Наступного дня її урочистою ходою доправляють з палаючого міста, а згодом переносять до Москви, де розміщують у церкві св. Василія Неокесарійського. Привізши ікону до Москви, Фальковський переїздить до Ярославля, де перебуває до 24 листопада. У Ярославлі він продовжує свою проповідницьку діяльність, виголошує 6 проповідей, а 20 грудня повертається до Смоленська. Тут починає підіймати фактично з руїн зруйновану Смоленську єпархію.
В серпні 1813 року Фальковський повертається до Києва, і тут, до речі, йому виплачують 5000 карбованців компенсації за негаразди, пережиті впродовж воєнних дій, і за внесок у розвиток Смоленської єпархії.
Повернувшись на свою попередню посаду, Фальковський зразу починає дбати про моральний рівень ченців. В архівах Києво-Михайлівського монастиря, в 79-му номері «Докладного реестра» за 1820 рік, зберігаються записи про те, що багато монахів були «непорядочными и ненадежными».
Честь монастиря була для Фальковського на першому місці, тож він завів у ньому дуже суворі правила: по-перше, заборонив жінкам з’являтися в монастирі (раніше вони приносили монахам молоко, інші харчі), найсуворіші ж покарання чекали на монахів-п’яниць. Вони мали бити не одну сотню покаянних поклонів, перечитувати Святе Письмо й іншу духовну літературу. За повторні випадки негідної поведінки призначалися серйозніші покарання: позбавлення на кілька днів вареної їжі, заборона проводити богослужіння. Якщо й це не допомагало, то порушників зачиняли в келіях, інколи навіть тримали під вартою, або заковували в кайдани.
Крім каральних заходів, Іриней Фальковський застосовував також заохочення, розуміючи, що покращення моральності монахів можна досягти шляхом самовдосконалення, насамперед – за допомогою читання. За час правління Фальковського бібліотека Києво-Михайлівського монастиря поповнилася багатьма новими книгами.
Пам’ятаючи про своє важке життя, особливо після смерті батька, Фальковський при призначенні священиків на парафії спонукав їх до виплати грошової компенсації вдовам і сиротам своїх попередників. Проте зрозумівши, що це не завжди ефективно (нові священики часто уникали цього), він 1822 року спрямовує третину єпархіальних доходів на допомогу осиротілим священичим сім’ям.
Варто згадати про ще одну заслугу Іринея Фальковського – організацію «Вольнаго піитическаго общества». Це об’єднання він заснував 1792 року. Метою організації було полегшення доступу до книг. Схема діяла так: спершу було закуплено 80 книг за 80 карбованців, які, відповідно, могли випозичати 80 людей, причому кожен новий член, який хотів постійно користуватися книгами, мав внести 1 карбованець; якщо ж хотів користуватися ними лише рік, то внесок був меншим. Внески можна було сплачувати й невеликими частками. При цьому спілка зобов’язувалася закуповувати по одні новій книзі з приходом кожного нового члена. Книги видавали за чергою: одному члену на один тиждень; якщо ж хтось прочитав книгу скоріше, то міг обмінятися з іншим членом на його примірник; тим, хто не входив до спілки, заборонено було позичати книги.
Перебуваючи в Києво-Михайлівському монастирі, Фальковський щоденно був зануреним у клопоти, пов’язані з керівництвом єпархією, відпочивати собі дозволяв лише в неділю або у святкові дні. Його рідко можна було зустріти поза межами монастиря, не кажучи вже про святкування або урочистості, – їх Фальковський цілковито ігнорує. Так, 1811 року він відмовляється отримувати орден святої Анни першого ступеня: навіть не відкривав футляр ордену і не хотів носити його. Сам митрополит не міг переконати його одягати відзнаку хоча би на якісь урочистості.
Постійна зайнятість і аскетичний спосіб життя згубно впливали на здоров’я Фальковського. 26 квітня 1823 року Іриней підписав свій останній документ. Через три дні, 29 квітня, в неділю, Фальковський 814-й раз перечитав «Чин присяги архіерейскія», про що зробив помітку на полях книги. Після обідньої молитви його знайшли без ознак життя, він сидів у своїй келії над розкритою Біблією. Так на 61-шому році завершилося життя Іринея Фальковського.