Одною зі справ, що особливо цікавлять тепер політичний світ, є питання: чи може дійти та чи дійде до союзу гітлєрівської Німеччини з Совітами? Відомий американський журналіст Вальтер Кюренсі, що перебуває тепер у Москві, проголосив у льондонському "Спектаторі", що безпосередньою причиною димісії Літвінова була незадовільна відповідь анґлійського уряду з 4-го травня ц. р. на совітську пропозицію з 16-го квітня ц. р. Ця відповідь, що політика збірної безпеки не має ніяких виглядів на успіх. Відхід Літвінова не означає відтягнення Росії від співпраці з Анґлією та Францією і в ніякому випадку не означає якихсь можливостей наближення між Москвою і Берліном, що Кюренсне уважає за зовсім виключене. Справою німецько-совітського зближення займається п. (ймб) у "Роботніку" (ч. 133 з 13-го травня ц. р) у своїй статті п. н. "Третій Райх і Росія".
"З кількох сторін — пише він — підкреслювали факт, що в останній промові Гітлєра не було ні слова про совітську Росію, якої він не поминав у ніякій зі своїх попередніх промов. Цей факт — на нашу думку — легко пояснити тим, що при затяжних анґло-совітьких переговорах атака на Росію могла би вийти тільки на користь тим переговорам".
Автор наводить голос французького часопису "Евр", який у звязку з натяком міністра Бека у його промові про деякі німецькі пропозиції, твердить, що ті пропозиції торкалися спільного виступу проти Росії і поділу "сфери впливів" після переможної кампанії. Німеччина взяла би Україну і Кавказ, Польща дістала би Білорусь і балтійську "область". "Отже це була — пише п. (ймб) — пропозиція втягнути Польщу до війни проти Росії, пропозиція, що йшла по думці гітлерівської "лєбенсравмової" проґрами, яка в европейському Сході бачить головний напрям німецької експанзії. Що Гітлєр хотів послуговуватися Польщею, як знаряддям до здобуття "лєбенсравму" — не аж надто зрозуміле".
Далі автор наводить вістку римського кореспондента льондонського "Таймса", що "в добре поінформованих політичних колах Італії міркують, що Гітлєр не вхопиться за війну з Польщею, але пристосує австрійсько-чехословацьку тактику, яка принесла йому такі успіхи. Але якби ця тактика не вдалася дотеперішніми засобами, то Гітлєр заключить союз із... совітською Росією і цим шляхом зробить натиск на Польщу. Думка послужитися Росією для німецьких цілей — твердить кореспондент — ніколи не покидала Гітлєра, який ще перед приходом до влади заявив прилюдно, що на випадок спротиву Анґлії поборюватиме її при допомозі Росії, якій "жертвував" Індію і африканські кольонії Анґлії "видавав" Італії. Кореспондент додає, що першим крок до наближення з Росією вже зроблено".
На марґінесі тієї етапі римського кореспондента "Таймса" п. (ймб) пише:
"Не знаємо кілько правди є в повідомленні кореспондента "Таймса". Але що це не є неможливе, то певне. Ми завжди боронили погляду, що Гітлєр у своїй політиці не кермується ніякими "твердими", "напрямними" формулами (схід чи захід) не кажучи вже про ідейні засади. Він кермується тільки і виключно бажанням здобутків і здобуває або хоче здобувати у даному моменті те, що йому видасться найлекше здобути і не вяжеться при цьому ніякими засобами чи методами.
"Його союзи з Італією і Японією — це теж тільки такий засіб, що має принести односторонні корнети Німеччині. Якби було правдою те, про що повідомляє кореспондент "Таймса", що Гітлєр шукає наближення з Росією, то у теперішній хвилині це може бути маневр, щоб зробити натиск з одного боку на Польщу, але з другого боку і на Японію та склонити її, щоб заключила військовий союз із Німеччиною.
"Натиск Гітлєра на Мусолінія — очевидний, але нема сумніву, що для Італії Гітлєр не поведе війни, що найбільше прийде їй з допомогою у шантажуванні мирних держав".
Німеччина, Італія і Японія — каже п. (ймб) наприкінці статті — з конечности звязані мусять іти разом, бо мають спільні цілі, спільно змагають до займанщин. Але на довшу мету така гітлєрівська диктатура над двома іншими союзниками не втримається.
