Оглядання та читання новин провокує шквал неґативних емоцій.
Найсильніша – чому гинуть люди? І друга – чому все так бездарно і майже всі брешуть?
Що після Майдану пішло не так, чому, викинувши геть злочинну владу, ми отримали криваві протистояння і загрозу державі? Це все спричинила лише аґресія Росії – чи, може, вона вміло грає на гнилості та корумпованості української «еліти»?
Ганебно здали Крим – не вивели з портів кораблі, не роздали військовим зброю, родини військових не евакуювали, навіть не дали команди захищатися. Що це – навмисний саботаж, попередні домовленості «реєстрових» з реґіоналами та Росією чи ще щось?
За час Майдану гострих питань до «реєстрових опозиціонерів» набралося стільки, що назвати це необґрунтованими, тенденційними підозрами вже аж ніяк не можна.
В Майдані, котрий мобілізували студенти і громадські лідери, брехливі корумповані політики побачили для себе реальну загрозу. Тому, щоб не допустити в Україні системних змін і задля власного порятунку вони доклали всіх зусиль, щоб Майдан очолити. Щоб утримувати його якнайдовше у пасивному «співочо-говорильному» стані. Одночасно погрожуючи ним злочинній владі, з якою постійно вели підкилимні переговори.
Приватизація протестного руху лідерами опозиції заблокувала процес кристалізації громадянського суспільства і створення ефективних горизонтальних зв’язків між його учасниками. Тобто між тими силами суспільства, котрі не належать до корумпованого тандему «влада-опозиція». Закритий клуб української «еліти» зберіг монополію і контроль над ситуацією в країні.
Це стало можливим завдяки нашому примітивному, патерналістському суспільству. Популізм і крутійство опозиційних лідерів, що тижнями лунали зі сцени Майдану, люди сприймали за щирі намагання змінити країну. Замість діяти самим, люди чекали, що «вожді» поведуть їх на боротьбу. Саботаж опозиційних політиків, нездатність їх об’єднатися та проголосити спільну стратегію боротьби знівелювали потенціал Майдану. Ми не спромоглися зігнати політиків зі сцени, щоб порядок денний задали нові, проґресивні сили.
Маємо результат. Замість докорінної зміни системи влади і побудови здорового суспільства ми повернулися до кучмо-ющенківського формату «демократичного дерибану». Члени післямайданного уряду та отримувачі «жирних» посад – добре відомі корупціонери. Патріотів із чесною репутацією можна порахувати на пальцях.
Коли в країні стало гаряче, то розподіл посад лише починався. Путін добре розумів момент. Знав, що конкурс претендентів з набитими доларами чемоданами не дасть владі змоги і часу мобілізувати потрібні зусилля для захисту держави. Вкорінені інстинкти наживи перемогли відчуття загрози.
Тиск інтересів та грошей на владному Олімпі був таким великим, що навіть громадськість Західної України не змогла заблокувати призначення добре відомих негідників.
«Реєстрова опозиція» стала владою. Основна проблема – при цій владі ми і далі не знаємо правди.
Не арештовано всіх організаторів убивств січня і лютого, результати розслідування заміняють популізмом – це непрофесіоналізм, саботаж чи прикривання своїх партнерів?
Не знаємо, про що домовляються наші очільники зі світовими лідерами, чи часом не здають інтересів України в обмін на фінансування і власну стабільність.
Деяких злочинців команди Януковича, а також винуватців недавніх кривавих погромів арештовують для гучного піару. Але потім вони тікають, залишивши в касі держави сміховинні застави і дуже вагомі «подяки» в кишенях теперішніх можновладців.
Вже навіть довірливі люди дивуються: АТО керують дурні чи саботажники? Адже можна робити зачистки вночі, коли жінки і діти сплять. Натомість роблять сором державі, дозволяючи себе блокувати вдень на вулицях і віддаючи техніку, вчиняють безліч інших військових дурниць.
Кордон обіцяли перекрити наглухо ще два місяці тому, під час кримської кампанії. А зараз вони навіть не можуть зупинити російський військовий автомобіль, з якого ніхто не стріляє. Ніяк не реагують на десятки озброєних бойовиків, що під’їхали його зустрічати з боку України і повернулись потім назад – вбивати мирних людей.
Чи справді між київською владою і сепаратистами йде гра у піддавки?
Практично вся влада зараз у руках «Батьківщини», чий лідер «пролітає» на президентських виборах. А також «Свободи», чий рейтинґ катастрофічно впав і тому вони спішать побільше заробити, поки є можливість. Обом вигідне затягування і поглиблення конфлікту в країні, зараз для них «зоряний час». Бо коли Україна в небезпеці, всім йдеться про збереження держави, а питання контролю за урядовою та кадровою корупцією відійшли на задній план.
Кому з претендентів на посаду президента можна вірити?
Порошенко обіцяє щиро чи бреше, як і всі решта? Що з ним робити, якщо, вигравши вибори, він не продасть весь бізнес на відкритих аукціонах і почне плутати державні та власні інтереси?
Довгий період української корупції та подвійних стандартів майже знищив можливість довідатися правду. Майже не маємо незалежних журналістів, аналітиків і експертів, які би працювали винятково на інтереси народу і держави. Більшість із них працюють на когось, у всіх є принаймні якесь «подвійне дно» прихованих інтересів.
Щоб відбити російську аґресію, дати раду з сепаратизмом, реформувати державну владу, запровадити верховенство права і справжню демократію, треба знати правду, справжній стан справ і добре розуміти справжні інтереси різних гравців.
Як нам організувати в Україні хоч невеличку «Територію Правди», з якої надходила б об’єктивна, правдива інформація, звідки би почалося очищення й оновлення держави?
Канал 24 показав цікаву розмову «Дождя» з доволі інтеліґентним командиром народного батальйону «Донбас». Дуже тверезі думки і висновки. Ще раз підтверджує думку, що Україну може врятувати лише мережева структура контактів і співпраці між тими громадянами, які проти брехні та корупції. Бо влада, опозиція, сепаратисти, олігархи, проросійські та всі інші гравці сучасного українського політикуму мають один спільний інтерес – збереження статус-кво. За якого народ пасивний і дурний, а влада безконтрольно працює на власні інтереси.