Травень-Май.

Дуже швидко хапаємо кожну мовну новинку, навіть не роздумуючи, що вона за одна, звідки і — головне — чи що варта. А ще головніше: не думаємо про консеквенції.

 

Хто йoгo знає, може з Риму до нас, а може від нас до Риму дісталося слово: май. Зрештою — байдуже. Зате не байдуже, то від цього слова пішло багато інших слів, як під батька діти, а там і внуки та правнуки.

 

"Маїти", "замаїтися, "маївка", "маєва нічка", "май-розмай", а навіть... хочби й симпатичне "маюфес".

 

Аж ось одного повоєнного дня, в однім повоєннім калєндарі появилося слово "травень". Не було ні дискусії, ні арґументів "за", ні навіть одного малого засідання, люди прочитали і почали собі так писати. І май зник з українського овиду як дим, як неодна партія, як неодин політик чи письменник.

 

Зате не зникли діти і внуки мая, а далі товчуться по українськім світі.

 

— Що ви нині так хату замаїли? — питають дальше, як питалися тому ...касот літ.

 

— Замаїлася дівчина квітками і пішла на село! — оповідав мені хтось недавно, вже здається в травні.

 

— Йдете нині на маївку?

 

— Не можу, бо маю роботу.

 

"Маєва нічка леготом дише" — співається в одній пісні.

 

І так далі і так далі, аж до:

 

— Прошу мені дати "маюфес", — як замовляють часто в ресторані.

 

Коли май засуджений у нас на вигнання, то на честь йoгo наслідника треба було б перезвати і всіх нащадків попередника.

 

Отже:

 

— Що ви так нині хату затравнили?

 

— Затравнилась дівчина...

 

— Йдете нині на травнівку?

 

А вкінці:

 

— Прошу мені дати "травюфес"!

 

Тоді буде якийсь порядок.

 

Не перечу: в кожній мові завмирають час до часу слова і нема потреби їx воскрешати. Але чи не добиваємо ми часом ще живі, а то й зовсім здорові слова?!..

 

Добили слово "прочий", а на його місце поставили милозвучного германа: "решта", "зрештою", "врешті"... Добили недавно "многий", а множити, множина, многолюдний ще блукає і здається втримається при житті.

 

Останніми часами почали бити довбнею по голові другий відмінок при переченні. Кожному з нас каже вухо і нарід: "Я не маю охоти", "Я не брав завдатку", "Я не їв сливок" і т. д.

 

А тимчасом читаю в однім часописі:

 

"На запити журналістів, чому найменше являється літературних фільмів, Цуккор відказав: Публика бажає радше акцію, чим діяльоґ, проте практична лінія фільми продовж десяти років, майже не змінила свій напрямок."

 

Смертельні гріхи проти другого відмінка так ревуть, що за їx ревом нечутно голосіння інших похибок, зібраних у цьому реченні.

 

А все це любов до мовних новинок, зловлених у діраве галицьке сито.

 

Вертаючись до травня можу ще одно сказати:

 

Він має одну перевагу над маєм. Люди хорі на шлунок запевняють мене, що в тім місяці ліпше травлять.

 

[Діло, ч. 107]

 

12.05.1939