Кілька думок про гідність

 

Революція гідності. У цих словах вся квінтесенція тої туги за Європою, що підняла Україну, туги за людською гідністю.

 

Гідність. Поняття на чуттєвому рівні відоме кожному, інтуїтивно воно виглядає цілком зрозумілим. Проблеми – як, зрештою, з кожним почуттям – зачинаються при спробі проговорити цю інтуїцію. Але спробую.

 

Отож, почну з позиціонування слова – ще не поняття, а слова – в системі мови. Семантично, "гідність" – в першому наближенні – це усвідомлення своєї значимості, самоповага і повага до значимості чужої особистості.

 

В українських словниках слово гідність вперше фіксується в «Лексіконі славеноросскїм» Памво Беринди 1627 року: воно фігурує тут в синонімічному ряді між 'достойністю' - 'урядом' і 'людськістю' - 'справедливою заплатою' (останнє – новація другого видання 1653 року) з відсилкою до грецького ἄξιος ('достойнъ, годенъ, праведенъ').

 

Вже в модерні часи, в «Словарі» Євг. Желеховского 1886 року семантика гідності прецизується досконало виробленою понятійною системою німецької мови і подається через германські еквіваленти 'Würde', 'Bravheit', що несуть в собі окрім основного – і нині праві єдиного – значення ще відтінок 'чесності', 'пристойності', 'приличності'. Зауважмо, що зі значенням 'Würde' фіксується там ще два слова: достойність (як 'Würde', 'Würdigkeit', тобто з відтінком 'цінності', 'вартностості') і достоїнство ('Würde', 'Ehrenstelle', 'Rang' яко 'чин', 'титул', 'звання' – аналог отого уряду в Беринди). Ці два слова книжного, тобто церковно-славянського походження і акцентували на тих аспектах поняття, що є платою за заслуги.

 

Цей вартностевий аспект є етимологічно питомим і для німецького слова; і є два можливих напрямки його, аспекту, розвитку. З одного боку – реалізований в німецькій мові, де семантична еволюція віддаляла німецьке поняття гідності від закорінення у вартості. З іншого ж, російського наприклад, боку – цей аспект вартості міг дістати розвиток аж до поняття 'достоинство купюры'.

 

Українська мова, як бачимо, пішла за першим напрямком розвитку, правда дещо іншим шляхом. Отой "титульний" відтінок, що був і у нашому слові гідність (Бериндовий уряд) – через вплив відповідного значення польського godność як звання ('zaszczytne stanowisko, zaszczytny urząd, tytuł, zaszczytna funkcja': 'otrzymać, piastować, sprawować jakąś godność' - 'почесне становище, почесний уряд, титут, почесна функція' : 'отримати, пестити, виконувати якусь гідність'), був цілком запакований в достойності, що, у свою чергу, звільнялося від присмаку семантики Bravheit.

 

Цей етимологічний "званнєвий" відтінок гідності є доволі загальним феноменом: він був і в грецькому αξια, αξιωμα (нагадаю про ἄξιος в Беринди) та латинському dignitas, що стало основою для романо-саксонських лексем – більш, правда, абстрагованих через чужомовність першоджерел.

 

Тобто всюди (в нас, може більше через витіснення слова "достойність" словом "гідність") спостерігаємо однозначну еволюцію – від ситуації, коли гідність, тобто повагу до своєї особистості, треба було заслужити, до нинішньої ситуації, коли гідність є вродженою характеристикою кожної людини. Тут можна виокремити два зустрічні процеси еволюції – з одного боку зниження рівня "достойності" (планки, якої треба досягти, щоб отримати статус "гідності" як поваги до особистості), а з іншого – більш фундаментальний процес: все більше усвідомлення цінності кожної особистості.

 

Адже, кожна особистість – це є всесвіт, міра всесвіту є безмежність. І не може бути одна безмежність більшою за іншу – безмежності рівні за визначенням. Звідси основа основ людської рівності – всі люди рівні у своїй гідності, бо мірою цієї рівності є безмежний всесвіт кожної особистості. І фундаментальною ознакою цієї рівності, зауважу, є ріжність – і ця ріжність є атутом кождого з нас. В потенції, звичайно (як в старозавітній традиції кожен новороджений може виявитися Месією): не кожна можливість відбувається, і реалізація безмірного всесвіту особистості є величиною цілком мірною. Тобто, попри рівність у гідності є нерівність у заслугах, заслугах достойних і "заслугах" негідних. І тут принагідно варто звернути увагу на узагальнюючу абстрактність поняття "гідність" і цілковиту конкретність поняття "негідник": нема абстрактної "негідності", як нема певного "гідника" – є "достойник" і "негідник".

 

Ще одне джерело людської нерівності з'являється, коли особистість людини – творіння за образом і подобою Божою – зводиться до однієї чи кількох функцій, цілком мірних і вимірювальних, а значить і різних у своїй цінності. І в цьому випадку цю цінність – цінність людини – цілком можна виразити в грошових знаках в залежності від її утилітарної корисності, а життя генерала навіть прирівняти до певної кількості солдатських.

 

Цього вже сказаного мало би бути достатньо для окремого тексту: тепер вже майже неприлично впаковувати в один текст більше однієї думки. Але на грані пристойності штрих-пунктиром зазначу ще два аспекти як тему для продумування.

 

Перший з цих аспектів – це презумпція гідності. Джон Ролз у своїй "Теорії справедливості" звертає увагу на два моменти, що підтримують почуття власної значимості: (1) наявність раціонального плану "добре – в Аристотелівському значенні – прожитого життя" (внутрішній момент) і (2) впевненість у тому, що цей план поважається (гідно оцінюється) людьми, яких ми поважаємо (зовнішній момент; на марґінесі варто зауважити, що з цього другого моменту випливає, що людина, котра не поважає гідність інших, не може користати власною: може вона мати гонор чи гординю, фудулію чи пиху, але не гідність).

 

У сенсі цих двох моментів атрибутом гідності є свобода як права на реалізацію свого власного життєвого плану і справедливість як взаємоузгодження своєї свободи зі свободою іншого, а отже як можливість планувати і реалізовувати свої плани через прогнозованість реагування інших на наші дії і передбачуваність наших реакцій на їх дії.

 

Звідси і випливає гідність як презумпція права кожного на повагу до власних інтересів і координування цих інтересів з інтересами Іншого; більше того – як презумпція толерування інакшості іншого як носія самодостатньої цінності, цінності безумовної і ціново не порівнювальної. "Єдиним виразом оцінки, – писав Кант в "Основах метафізики моральності" – яку розумне створіння може дати цій гідності, є слово повага. Автономія є, таким чином, основою гідності людини".

 

І другий аспект: це відповідальність, яка накладається на нас достойністю "гідності". Одне зі значень прикметника "гідний", що став "батьком" іменнику "гідність" є (і не тільки в українській мові, але й, скажімо, в латинській) 'відповідний', 'належний' (тут принагідно зазначу, що еволюція латинського поняття справедливості полягала у переході від безумовної прямоти rectum до припасованості до конкретного випадку ius). Разом із спроможністю 'годного зробити' – через свободу і справедливість, через повагу і відповідальність – твориться належне внутрішнє і зовнішнє обрамкування всезагального поняття "гідності".

 

28.04.2014