Артек – “зруйнований хахламі”

Чи не «найкультовіший» об'єкт Криму – дитячий табір «Артек». Тож не дивно – щойно ж по окупації півострова кожне поважне російське ЗМІ мало за святий обов'язок розповісти соотєчєствєннікам, як кляті “бендеровци” довели до краю радянську вітрину щасливого дитинства. Про нібито знищений «хахламі» Артек вийшли розлогі сюжети на всіх центральних телеканалах Росії та величезні статті у більшості основних друкованих видань. Всі публікації закінчувалися оптимістичним: “Тепер Путін прийде – порядок наведе, і буде всім щастя!”.

 

Істерія довкола «занапащеного Україною» Артеку досягла такого рівня, що навіть серця ростовських стриптизерок не витримали,  і дівчата перерахували свій нічний заробок на порятунок славетного дитячого табору. Наразі невідомо, яку саме суму переказали в Крим жриці жердини – лише добову зарплатню, чи ще й спітнілі купюри, запхані в майточки вдячними фанами.

 

Цієї медіа-вакханалії автор і не зауважив би – нормальні люди російського ТБ давно не дивляться і московських газет не читають. Але як відвідувач однієї з артеківських груп у Фейсбуку регулярно отримую у стрічку посилання на профільні публікації. І випала нагода зробити узагальнення.

 

Склалося враження, що всі ці статті/телесюжети зроблені не лише за одним темником, але й одним автором. Хоч варто віддати належне путінським пропагандистам. Аби не знати реалій, то, виходячи з картинки (бо як не вірити власним очам?), дійсно отримуєш враження, що за два десятиліття “українізації” Київ перетворив дитячу казку на моторошні руїни, де хіба що постапокаліптичні хорори знімати. Зауважу, що руїни, ретельно зафільмовані росіянами, справді існують в Артеку. Але є одне “але”.

 

Зазвичай схема середньостатистичного московського сюжету про сьогодення Артеку така. Під оптимістичні піонерські пісні йдуть веселі кадри радянських часів (піонерські краватки, щасливі дітки тощо). Не будемо думати про росіян погано – може, у їхніх відеоархівах просто нема аналогічних зйомок 1992-2013 років. Ну, бува... Потім під похмурий саунд ідуть кадри “руїн”. У їхній ролі виступає колишній артеківський табір “Алмазний”. Він справді  виглядає жахливо – як після бомбардування чи артилерійського обстрілу. Але до чого тут Україна? Корпус цього табору від початку звели невдало. Якраз посеред досить потужного зсуву. Останній під вагою чималої споруди ще й активізувався. Перші неприємності почалися ще в середині 1970-х, коли на добрих півметри від будівлі відійшли сходи. Тоді за допомогою потужних домкратів корпус зліпили докупи та провели сякі-такі протизсувні роботи. Але вже з початку 2000-х “Алмазний” визнали аварійним і закрили. Після обстеження виявилося, що проведення протизсувних і відновлювальних робіт коштує стільки, що дешевше звести парочку аналогічних корпусів з нуля. В останні роки розглядали питання про повне знесення “Алмазного”. Не встигли. Тепер російські журналісти мають, що знімати в Артеку…

 

Інший символ "руїни" – монумент Дружби дітей світу, роботи відомого скульптора Ернста Нєізвестного (колись московського, а тепер американського). Пам'ятник складається з двох головних елементів. Один – кам'яний барельєф Прометея, що рве кайдани в оточенні усміхнених дітей різних рас. Другий – кругла альтанка зі схематичною мапою світу та схематичним же зображенням сонця на даху. Ось цій альтанці і не поталанило. Нині вона у сумному стані. Свого часу Ернст Нєізвестний (добрий скульптор, але нездалий хімік) використав при оформлені декоративного даху мідь і залізо, не врахувавши, що альтанка стоїть просто на пляжі (у великі шторми її накривають хвилі). А мідь плюс залізо (та ще й у вологому прибережному середовищі) – класична гальванічна пара (згадайте шкільний курс!), яка сприяє процесам корозії. Але доконали пам'ятник таки люди. Будівельники, які на початку 2000-х років робили реконструкцію дитячого табору “Морський” (саме на його території встановлено монумент), вочевидь, вирішили, що стільки дармової міді – знахідка для пролетарів. Тож обшивку пам'ятника швидко обдерли.

 

Фотографій знищеної частини монументу збереглося достатньо, та й саме її відновлення не складало ні великої технічної, ні фінансової проблеми. Але знову виникло кляте “але”. Згідно з пам'яткоохоронним законодавством, реставрувати пам'ятку можна лише за особистої участі автора проекту. Але Ернст Йосипович якось не квапився до Криму зі своєї Американщини.

 

Зауважу: і журналісти, і працівники «Артеку», які їх супроводжували, чудово знали, що наявність цих руїн – річ абсолютно об'єктивна, й Україна тут ні до чого. Не кажучи вже, що той таки “Алмазний” лежить на далеких околицях величезного табору, і зазвичай діти-артеківці до нього навіть не наближаються.

 

Але біс із тими “руїнами”. Російські “шакали пера”, звісно, зовсім не взяли до уваги, що Україна зробила в «Артеку» за час, коли над табором майорів синьо-жовтий прапор.

 

Отже:

 

* Табір “Морський”. Він же у дівоцтві “Нижній”. Табір з якого, власне, починалася історія «Артеку». У 2003-2004 роках провели його повну реконструкцію. Фактично всі корпуси зведено наново, від старих залишився тільки залізобетонний каркас. До того ж, тепер у кожній кімнаті є кондиційоване повітря і санвузол з душем (колись ці вигоди були “на етаже”).

 


 

Привели у порядок і майданчики та доріжки. Тепер тут гарна й симпатична плитка замість неоковирного асфальту.

 

 

Відремонтували фонтан на майдані Дружби. Від кінця 1980-х він стояв без води. Але після “самостійницької руїни” фонтан тішить дітей у спеку прохолодними струменями.

 

 

Тоді ж, на початку 2000-х, фактично з нуля перебудували табори-близнюки “Янтарний” і “Кришталевий”. Тут, крім кондиціонерів і санітарних вигод, на перших поверхах кожного корпусу влаштували власні їдальні. Тепер діти не мусять пензлювати по пересіченій місцевості світ за очі.

 

 

Частково були реконструйовані й перебудовані кілька корпусів комплексу дитячих таборів “Прибережний”. Хоч більшість корпусів там старі (зведені ще у 1960-х), але ремонтувалися вони регулярно, і назвати їх “руїнами” навіть Дмітрій Кісєльов навряд чи зможе. Головне ж, що зробили в “Прибережному”, – це відремонтували 4 відкриті плавальні басейни, у які заливається морська вода. Вони дісталися незалежній Україні у спадщину від СРСР у вигляді справді немальовничих руїн. Басейни не лише відновили за останнім словом техніки, але й обладнали водяними гірками. Спитаєте, нащо басейни, коли поряд море? По-перше, діти можуть купатися в морській воді вже наприкінці травня – початку червня, коли море ще холодне. По-друге, на Південному узбережжі Криму є така неприємна річ, як “низовка” – специфічний вітер, що відганяє від пляжів теплу воду. Хто бував у Криму, з таким стикався – коли температура повітря далеко за 30 градусів, а води – 9-10.

 

 

Розповідаючи про “жалюгідний стан” українського Артеку, не можна оминути і відкриту 2004 року нову школу (табір працює протягом усього року, тож осінньо-зимово-весняні артеківці мають, де вчитися). Руїна?! Аякже! Зауважимо, що за архітектурою й устаткуванням вона входить у десятку найкращих шкіл Східної Європи. От уже ці “праклятиє бендеровци” як перлину СРСР розвалили!

 

 

Варто згадати і центральний артеківський стадіон. Він відповідає всім нормам FIFA і може приймати навіть міжнародні футбольні турніри. До речі, якщо за СРСР на трибунах були традиційні для “совка” дерев’яні лавочки, то за української “руїни” тут встановили зручні пластикові сидіння.

 

 

Досить солідну реконструкцію провели і в дитячому таборі “Лазурний”. Колись це був аристократичний курорт Суук-Су. Тепер тут відновили статую крилатої богині перемоги Ніке, яка зникла ще у роки Другої світової війни (її вивезли до фатерлянду хазяйновиті німці).

 

 

У тутешньому палаці Суук-Су, крім музею історії Артеку, діє й унікальна космічна виставка, фундатором якої був перший космонавт планети Юрій Гагарін. Це найстаріший у світі музей космонавтики, де зібрано унікальні космічні реліквії, присвячені початку космічної ери (і не лише вони). Що цікаво, в українському Артеку після 1991 року всі вони залишилися на своєму місці – на відміну від реліквій, що зберігалися у Москві (останні дивним чином перемістилися до музеїв і приватних колекцій у США та Західній Європі).

 

Тренувальний скафандр Гагаріна, одягнутий на манекен “Іван Іванович”, який побував у космосі у рамках підготовки до польоту першої людини

 

За часів української незалежності в Артеку не лише зберегли космічний музей, але й відкрили новий – “Скарби Чорного моря”, де зібрано знахідки підводних археологів. Серед його експонатів – і “дрібнички” на кшталт монет, намиста, прикрас, амфор, і “великоґабаритні” реліквії, як-от унікальні старовині гармати чи якорі античних і середньовічних вітрильників.

 

 

Про українську “руїну” свідчить і прогулянковий теплоход “Артек”, припаркований у порту Міжнародного дитячого центру. Його однойменного попередника (точнісінько такого самого) продали ще за часів СРСР (1989), і він катає туристів десь у Туреччині. Згодом, завдяки тодішньому президенту України Л.Кучмі Артек знову отримав власне судно.

 

 

А це ще одне свідчення “хахляцкого развала” – артеківська гірська туристична база “Діброва”. Жах, правда?

 


 

Звичайно, є в Артеку і об'єкти, що потребують ремонту, реконструкції чи добудови. Не без того. Але казати, що вони є головною складовою дитячого табору, — це навіть не перебільшення, а повна брехня. Врешті-решт, за розмірами Артек, по суті, дорівнює невеликому містечку. І за таких масштабів просто не може бути, щоби всі споруди утримувалися в ідеальному стані. Щось відремонтоване, щось ремонтується, щось – у планах на ремонт.

 

Тепер про нематеріальне.

 

Одразу по тому, як Крим було анексовано, а Артек – “націоналізовано” місцевими “гоблінами”, до табору прибув директор Всеросійського дитячого табору “Орльонок”. Як повідомили російські ж ЗМІ, з метою домовитися з новим керівництвом Артеку про допомогу від російських колег у «відновленні методичної бази». Анекдотичність ситуації можуть оцінити лише артеківські педагоги. Річ у тім, що педагогічні підходи в «Артеку» і в “Орльонку” – діаметрально різні. Ідеологія та методики “орлят” серед артеківців ще від 1970-х років були улюбленою темою для глузування та кпинів. Адже «Артек» ще відтоді базувався на засадах поваги до особистості дитини та її вільного розвитку. За наявності всіх ідеологічно-правильних атрибутів (піонерські краватки тощо) табір був осередком педагогічного вільнодумства. Натомість “Орльонок” завжди залишався заідеологізованим по повній програмі.

 

Якщо ж говорити про «занепад» методичної та педагогічної бази «Артеку» за останні 23 роки, то варто згадати, що кримський табір від 1995 року входить до International Camping Fellowship (Міжнародна Співдружність Таборів) — найавторитетнішої в світі організації, яка об'єднує найкращі оздоровчі дитячі табори США, Канади, Австралії, Японії, країн Євросоюзу тощо. У 2000 році на Токійському конгресі ICF «Артек» нагородили відзнакою Еббота – найвищою нагородою цієї організації (то був перший і останній випадок, коли цю відзнаку отримав одразу цілий табір; поза тим нею нагороджували виключно окремих осіб). Так от, нагороду Еббота Артек отримав саме за передові методики та програми.

 

 

Нині російські пропагандисти заявляють, що, мовляв, тепер, після «возз’єднання» з Росією Артек «відновить свій міжнародний статус». Як за Союзу. Але саме за часів української незалежності Артек набув статусу табору під егідою ЮНЕСКО, чого не було за СРСР. І в умовах незаконної російської окупації навряд чи буде. Від 2009 року Артек став ще й штаб-квартирою Всесвітньої Дитячої Ліги Націй — організації під егідою ООН. А 2013 року в останній міжнародній зміні українського Артеку взяли участь представники 62 країн. Але про це навряд чи розкажуть російські журналісти.

 

А от тепер міжнародні перспективи «Артеку» дуже туманні. Адже жодна країна (поза КНДР, Сирією чи Зімбабве) не пошле якусь офіційну делегацію на територію Криму, визнану світовою спільнотою за окуповану. Наразі, попри гучні заяви Москви, табір стоїть порожнім. Хоча раніше в такий час він уже приймав дітей.

 

Закінчити можна цитатою відомого російського журналіста й поета (колишнього «артеківця») Дмітрія Бикова: “...отныне он достался черту. В Артеке будет "Селигер", чтоб врать учились с колыбели. И а ля гер ком а ля гер, спецдачи будут в Коктебеле...”

 

Для тих, хто не стежить за реаліями Путіністану: форум “Селігер” – щорічне квазіфашистське за ідеологією збіговисько пропутінських молодіжних організацій, де Кремль кує “гідну зміну”. На підросійський Артек, найімовірніше,  чекає така ж сумна доля.

 

 

Знимки з сайту “Артеківець” і офіційного сайту МДЦ “Артек” www.artek.ua

 

 

19.04.2014