У Львові дня 18 (30) марта 1889.
При нагодї торжества ХХV-лїтного ювилею руско-народного театру виявилось загальне, з уст і сердець всїх Русинів пливуче бажанє: здвигнути для рускої сцени свою власну святиню в столици галицкої Руси, у Львові. Гадка та не зродилася самим ентузіязмом хвилї і не єсть плодом лиш хвилевого торжественного настрою нашої патріотичної интелигенції, якій запанував при нагодї того многоважного народного свята, — гадка та єсть уже від довшого часу горячим бажанєм руского загалу, котрий відчуває цілим серцем конечну потребу достойного захисту для одинокої нашої святинї питомої рускої річи, а тим більше, що институція, котрій уже при самім заснованю єї поставлено задачею давати приют рускій сценї, рїшучо і раз на все відказала рускому театрови поміщеня, і він в наслїдок того мусить тинятися по чужих кутах. Що стан такій не відповідає анї потребам що-раз більше розвиваючої-ся сцени, анї тим менше достоїньству великого народу, — того не треба ачейже доказувати, то розуміє і відчуває нинї кождій щирий Русин.
Гадка здвигеня в нашім містї будинку для руского театру, в котрім могли-би рівночасно поміститися також і другі наші народні институції, проявилась доси не лиш самими интенціями, але і жертволюбностію загалу Русинів. Від довшого часу впливають вправдї дрібні, але безнастанні датки на тую ціль на руки редакцій наших народних часописей і институцій, а незабутний великій наш патріот пок. Стефан Качала освятив почини того нового народного подвигу своїм завіщанєм, в котрім на ціль будови руского народного театру зложив в руки товариства "Руска Бесїда" запис поважнїйшої суми. Запис той мусить стати для кождого, хто знав не лиш горачий патріотизм, але і холодну розвагу в кождім дїлї незабутого завіщателя, неоспоримим доказом не тілько потреби але і можливости того дїла, бо певна річ, що пок. Стефан Качала не підпер-би був нїякого почину, в котрого потребу і можливість не був-би сам сильно вірив. Завіщанє то отже може і повинно стати як найсильнїйшою заохотою до осущеня того почину.
І дїйстно, справа здвигненя будинку для руского театру у Львові, котрий міг би також при тім дати поміщенє і другим руско-народним институціям, не єсть в дїйстности так неможливою, як могла-би здаватись на першій погляд. Нам приходить на думку проєкт, котрий уважаємо своїм обовязком піддати під розвагу нашій патріотичний Публиці, надїючися, що може знайде він серед неї відгомін і викличе між покликаними до того в першій линії институціями і дїятелями рїшучу иниціятиву в тім напрямі.
По нашій думці будинок потрібний для нашого театру, хоч внутрішним устройством салї, сцени і єї приналежностей мусїв-би відповідати устроєви більших театрів; що-до величини міг-би обмежитись на зовсїм невеликі розміри. Коли-б удалось нам здвигнути будинок з салею для театру приміром такою, яку має міскій театр в Чернівцях, то він відповів-би на довгі часи потребам нашої сцени а і кошти здвигненя єгo не переступили-би границь можливости. Дотично тих коштів то хоч певно в першім рядї прийшло-би числити на власні сили, однак сили ті не повинні би бути виключнимя жерелом фондів будови. Правда, що жертволюбивість Русинів велика і що і в тій справі не завела-би она певно, особливо що йде тут о ціль, котру підперти велить сама гордість і достоїньство народу, однак з другої сторони числитись треба з невідрадними економичними відносинами всїх верств нашої суспільности, котрі не дозволяють накладати на неї надто великих тягарів. Длятого побіч збираня жертв на тую ціль від самих Русинів, повинні би ті, котрі возьмуться за се дїло, оглянутись і за другими способами призбираня фондів. Один з таких способів показався практичним і успішним при основаню дївочого конвикту в Перемишли, а єсть ним фантова льотерія. При помочи фантової льотерії і при енергичній розпродажи льосів навіть по-за границями краю можна би призбирати навіть значнїйшій фонд, і длятого, думаємо, средство то повинно уважитись і признатись відповідним і примінитися в сїм случаю. Тогдї повинні би передовсїм львівскі наші патріоти завязати комитет, до котрого мусїли-б увійти з одної сторони найвиднїйші і найповажнїйші наші дїятелї, котрих успішні труди на инших полях народного житя мав наш загал нераз уже нагоду бачити і оцінити, а з другої сторони люде дїяльні і енергичні, котрі могли-б і хотїли посвятити тому дїлу свій час і свої заходи. Першою річею такого комитету, думаємо, було-би виєднати у властей концесію на збиранє складок на тую ціль і на устроєнє фантової льотерії, а відтак енергічне дїланє в однім і другім напрямі.
Кромі того могли-би ми, приступаючи до так многоважного культурного і цивилизаційного погляду, сміло і без пониженя нашого народного достоїньства заапелювати о поміч там, де єсть навіть обовязок підпирати культурні і цивилизаційні стремленя народів, т. є. о поміч з сторони держави, краю а відтак і міста Львова.
Як звістно, правительство призначує що року якусь часть з доходів льотерії державної на добродїйні і культурні ціли поодиноких народів по черзї, — отже річею завязаного комитету було-би чи то дорогою петиції чи навіть депутації виєднати у правительства, щоби одну таку річну участь призначило на тую висококультурну ціль добре заслужених Русинів. А була-би то підмога значна, бо часть доходів державної льотерії, яку річно дає правительство на згадані висше ціли, виносить звичайно кількадесять тисяч зр.
Відтак можна-би сміло звернутись до краю. Сойм краєвий видає річно над 30.000 ф. на удержанє польских театрів в Галичинї, отже не міг би відказати якоїсь значнїйшої підмоги на утреваленє розвитку руского народного театру.
Вкінци було-би вповнї оправдано жадати від міста Львова, щоб оно причинилось до тої ціли, а то вже хоть-би з погляду на историчну традицію Львова, яко міста руского і столиці руского краю, і на факт, що між мешканцями Львова єсть значне число Русинів, а здвигненє такого будинку не може остатись без користного впливу і для самого міста.
Таким способом, думаємо, при енергичнім заходї наших патріотів можна-би довершити дїла великої ваги в нашім культурнім житю, дїла, котре свідчило-би голосно о нашім житю, силї і патріотизмі.
Подаємо ті гадки під зрілу розвагу наших патріотів, а передовсїм наших народних институцій, і бажаємо щиро, щоби в недовгім уже часї піднялася у нас енергична дїяльність для здвигненя будинку руско-народного театру у Львові.
[Дїло]