Хто винен тому неладови правописи у нас? Ото, по словам Василя Сїмовича Рада шкільна, бо скликала анкету, за інїциятивою реформаторів — хто они саме, чи правники, чи природовцї, чи історики не знаємо — а не повідомила про се фільольоґа, автора шкільної граматики, щоби він міг бодай оборонити те, що хотять чомусь викинути з єго правил і розяснити „анкетантам“, чому він обстав за ними (за „анкетантама“ чи за правилами?). І появляв ся „Руска правопись зі словарцем“ Львів 1904. із словарцем „перепачкованих, неможливих слів“, — Рада шкільна сама пинить своїм розпорядом що до рускої правописи, бо затверджує два шкільні підручники, але „наказує їх не держати ся у шкільній правописи“ і pêle-mêle таке инше.
Але не видержав Василь Сїмович, щоби, говорячи про правопись яко „фільольоґ“ не зачепити слова звіт, котре має бути „перепачковане наслїдком аґітациї, а єсть неможливе“. В старорускім мало „цілком инше значенє“. Як то можна аґітовати за яким словом, дійсно зовсім не знаю. Будучи здоровим, я на вакациях все робив екскурзиї язикові і іменно часто звертав ся до наших священиків, котрі менї завсїгди в моїм дїлї прихильно помагали улегчаючи менї в околицях, де екскурзіовав, зовсїм незнакомому чоловіку, зносити ся з селянами. Про язик лїтературний з священиками, а також з иншими інтелїґентами я зовсїм не говорив і не мав часу говорити, бо збирав приміти наших людових говорів, а був під час збираня занятий єдино тим дїлом, для котрого виїхав. В иншім часї був знов я занятий виключно школою. Окрім шкільних річей я часом писав фейлетони (звичайно фільольоґічні). Про якусь аґітацию за словами мною поданими я не гадав і стидав би ся за ними аґітовати. Впрочім аґітация за словами була би смішна.
О слові звіт я писав кілька разів в „Дїлї“. Та мало хто звертав на се слово увагу. Перший був бл. п. Григорий Цеглиньский, котрий видав „Звіт“ ґімназийний. По тім те слово стало частїйше являти ся в дневниках і літературно-наукових письмах. Розуміє ся, осібної якої аґітациї за сим словом зовсім не було, не могло бути.
Відтак Василю Сїмовичу належить ся річева відправа за єго напасть на слово звіт. В старословеньскім і старорускім значить: извѣтъ excusatio; occasio; causa. — извѣштати dicere, narrare; loqui, eloqui; nunciare, в наших гірских говорах : звічати . В росийскім принято извѣтъ в значеню: донос; обмова; виказ. З староруского извѣтъ утворив я руске звіт зовсім так, як в наших гірских говорах з извѣштати повстало звічати . Тото зовсім правильне слово звіт порікає Василь Сїмович і противставить єму слово крадене з польского „справозданє“. Навіть, колиб слово извѣтъ мало в старорускім зовсім инше значене, те ще не було б поміхою. В тім самім язиці може инодї яке слово прибрати инше значене, нїж посідало первістно.
І так на пр. польск. kobieta мало властиво зна́ченє згірдне, таке, як тепер ческе kubĕna = Kebsdirne, Kebsfrau, Kebsweib, повія; тото згірдне зна́чене поволи тратило і відтак стали Поляки вживати, як і тепер, kobieta в добрім зна́ченю: Weib, Frau, женьщина, жінка. Отож видимо, яку вартість має закид Василя Сїмовича, мов би слово звіт неможливе, а мало первістно значене цілком инше.
Чи може би тим мені гордити ся, питати ся, що зладив добре слово звіт? От-то робота! Утворене чи подане якого доброго слова не єсть дїлом великим. А до того у нас в язиці рускім, мало управлянім, не виробленім. Утвориш яке слово старанно і голубиш єго любовно в твоїм серцю. Дехто може тебе послухає. Та небавом найде ся який небудь недоук, спаплюжить тебе, обсміє — от тобі і вся нагорода за твою любов і працю. На такий сміх недоуків найліпше зовсїм не одвічати — я-б таки так зробив. Та ба! заходить тут инша річ.
Бувають правники, інжінєри, медики і инші інтелїґенти, котрі можуть бути не в однім зглядї для вашої справи пожиточнїйші від гордих, недовчених „фільольоґів“, та хоть старають ся, о скілько можуть, говорити правильно, не годні розібрати, чи яке слово добре — а прочитавши, що говорять „завзятущі фільольоґи“, не раз повірять бе́сїдї тих, що все торочать про свою „вченість“. І нераз може лучити ся, що пуста полова присипле повне зерно.
Не один почувши н. пр., що звіт зле слово, подумає, а справди може зле... а лучить ся може і такий, що з презирством однесе ся до того, котрого перед тим уважав... і зачне поганити свою бесіду — по наученю „фільольоґів“ — краденим словом: „справозданє“. От що спонукало мене одізвати ся не за-для власної особи, а за-для справи, для котрої присвятив ся.
Перегляньмо ріжні видавства наші літературно-наукові, от хиба лїт. науков. Вістник — який же там нелад в правописи і „мові“ каже Василь Сїмович. І дійсно нелад в правописи, отже в дуже дрібній річи. Але під літературним зглядом много находим цінних річей. Один Коцюбиньский — не згадуючи про инших — вже такий талант літературний, що про таку річ, як правопись, і згадати не хоче ся.
„Анархію“ видить Василь Сїмович не лише в правописи, але і в язику статей, яких „повно“ було в „Дїлї“, а тепер красують ся в „Русланї“. Говорячи про правопись він не міг здержатись, щоби не зачепити знов справ язикових. Вже своє неуцтво показав говорячи про звіт — але те ще не вистало для него. Висміває ще дуже „штудерний" напис: трильство самопалів.
Саме тогдї, коли ті статі в „Дїлї“ печатались, появляли ся статї двох редакторів „Галичанина“, вже небіжчиків, Маркова і Мончаловского. Оба они мали себе за довершених знавцїв церковного язика — а язик нашого люду на кождім місци, де попало, висмівали. Отож лучилось, що прехороші людові вирази, які задержались у нашого люду, висмівали тому, бо не знали, що такі вирази находять ся в старословевьскім і старорускім. Те було дійстно трильством, удавати великих знавцїв того, чого дуже мало знали або і зовсїм не відали, а наслїдком свого незнаня каляли самих себе, власну святиню. Тому то я виразив ся: трильство самокалів або самокальників.
Василь Сїмович, скінчивши ґімназию читав мої статї і не одно здалось єму чудним; цїкавий був молодяк, та не богато міг він ще знати. Вираз трильство навіть і тепер для него незрозумілий.
Людове слово триль значить тілько, що польске trzpiot, нїм. Flattergeist, leichtsinniger Kerl, Springinsfeld, leichtsinniger Schwätzer. Що Василь Сїмович не знає людового слова триль, я єму закиду не буду робити, бо всюди навіть великому знателеви язика може лучити ся, що яке слово специяльно обраного язика ему не звістне. Вже незнанє наростка -ьство трохи застановляє у чоловіка, що від девяти літ учить рускої ґраматики в ґімназиї (слово зовсім правильно утворене: триль+ьство = трильство польск. trzpiotowstwo, нїм. Flatterhaftigkeit, Leichtsinnigkeit, Windbeutelei). Але і тото єму даруємо. Декотрим нашим „фільольоґам“ не одно мусим простити.
Що діяти і що почати,
Людей і долю проклинати ?
Не варт, єй Богу!
Та що не знаючи людового слова триль, тото слово висміває, того єму яко народовцеви простити нїяк не можем. Літ тому кільканадьсять я писав про трильство самокалів, розуміючи через тоє трильство наших „етимольоґів“ з „Галичанина“, каляючих в своїм незнаню самих себе і тую Русь, котру ніби то дуже любили і шановали. По літах я доконав ся, що самокальне трильство цвите також у декотрих народовців, які в дечім показують сильне посвоячене з приклонниками „Галичанина“.
Як каже Василь Сїмович, „воно таки й штука знати добре свою мову“, а має тоє довірє до себе, що тую велику і трудну „штуку“ щасливо приобрів, визволившись з під тягару всїх заміток, що ширять лише „анархію“ не лише в правописи, але і в „мові“. Але що з иншими народовцями? Они не суть „фільольоґами“, переймили ті замітки і ширять їх, де можуть, що іменно его журить... Нїхто не відповів на ті замітки і доси (таж Василь Сїмович, яко „фільольоґ“ відповів на слова звіт і трильство!) і лише появились дуже гарні і розумні замітки проф. Кримского в „Лїт. науковім Вістнику“. Я читав замітки проф. Кримского в „Лїт. наук. Вістнику“ і більшою частию з ними згоджую ся. Хто не читав тих заміток, лиш статю Василя Сїмовича, міг би думати, що проф. Кримский скритикував аж геть то мої замітки язикові. Тим часом проф. Кримский о моїх замітках виразив ся з уваженєм а і в кількох річах, де має трохи одмінні погляди, нїяк не чути у него нї згірдности, нї обиди. Василь Сїмович в своїй „фільольоґічній“ ревности аж пінить ся против моїх заміток язикових, котрі ширять „анархію“ і троять єго голубине серце, о чім варто би написати ціле „справозданє“.