З Відня. [XXVIII-мі роковини смерти Т. Шевченка.]

Дня 8 н. ст. марта відбувся тут заповіджений товариством "Сїч" музикально-декляматорскій вечер в XXVIII-мі роковини скону Шевченка. Вся руска кольонія, проживаюча у Відни, а також прочі братя, сини матери Слави зібралися в великій сали Брайта, коло парляменту, щоби віддати поклін музї Тарасовій... Був се один з тих вечерів, що глибоко відчуває их душа чоловіча, крїпиться ними, а уста мимоволї шепчуть слова обіту, слова присяги, зложені наче при жертвеннику вітчини. Вся саля була наповнена гістьми, старші засїли в перших рядах, побіч Славян видїли ми і нїмецкі родини, що жадно вслухувалися в звуки чародїйної піснї рускої. Дальші ряди заняли славяньскі товариства, з котрих особливо сербска "Зора", сини так схожого нам по идеям і судьбі народу, а також "Кружок студентов из Россіи" явилися майже в комплетї. Радо витали сїчовики незорганизовану ще доси в товариство молодїж болгарского народу. Партер був густо заповнений сїчовиками, а по части студентами-академиками, не належачими до нїякого з товариств. На естрадї посеред екзотичних цвітів виднївся бюст Шевченка, з ненакритою головою, не репродукований доси оригинал роботи бувшого члена "Сїчи", артиста-рїзьбаря п. Левандовского. При бюстї дуже гарно надавались спущені ленти білі, вишиті народною орнаментикою з написями: "Батьку Тарасу — Товариство "Сїч" — дар панни Антоновичівної з Кієва.

 

Вечер розпочав п. Ив. Гриневецкій промовою. На вступі зазначив важність нинїшної хвилї, се бо як-раз 75 лїт минає з того часу, як в Моринцях побачив світ першій сподвижник національного руху в цілій Українї. Потім бесїдник подав ґенезу нашого відродженя народного. По-при тім, що Шевченко могучим словом роздув у земляків искру любови до України, єсть і много инших ще єго заслуг. Піднимаючи идею націонализму, не вузкоглядного, шовиністичного, він вказав нам, яким повинен той націонализм бути, та як належать єгo розвивати. "Сильно проявляєся у Шевченка стремлїнє до проґресу, ми принимаєм отже — казав бесїдник — єго проґресивні гадки — і пишемось під них тепер і в будучности, на скілько они не попадуть в конфликт з позитивними дослїдами науковими. Одушевляємось єго творами, але вважаємо конечним піддавати ті твори строгому научному анализови, обєктивній та поважній критиці. Обхід наш не має значіня слїпого идолопоклоньства якомусь неомильному авторитетови — ми в принципі не приймаємо з гори нїякого авторитету. Ми поминаєм сегодня Шевченка яко найбільшого нашого поета, яко великого ґенія, яко борця і мученика за правду, за волю нашого народу, за правду та волю загально-людску; ми віддаємо сегодня честь великим заслугам, які поет поклав для піднесеня і розширеня идеї національно-проґресивної. Уважаємо, що всяке приниманє з гори неомильности якоїсь одиниці наносить велику шкоду, бо затемнює вольну думку, чим і спиняє розвій правдивого поступу..." Зазначивши сим способом погляди і становище святкуючих нинї память Шевченкову, заявив речник, що переняті повисшими идеями, котрих горячим поклонником був безсмертний кобзар — можемо почутися гідними приступити до обходу ХХVІІІ-их роковин єгo смерти. Вкінци привитав п. Гриневецкій именем "Сїчи" гостей всїх, своїх, і братів Славян, "всїх разом і кождого з осібна".

 

Хор товариства виступив на естраду і під управою п. Зарецкого відспівав чудову народню пісню "Ой нависли" гармонизовану Ан. Вахнянином, а опісля Матюка "Крилець". Піснї сподобалися незвичайно, особливо перша з них удостоїлася грімких оплесків Славян. Ся народна пісня немов схарактеризовала всю тугу-горе нашого народу, се неначе кобзар ударив в жалібну струну своєї кобзи, коли пращаєсь козак из любкою, відходячи "цісарю служити". Хор сам був невеликій, всего до 16 люда, однакож ми дивувались єго вправі і силї, видно було, що се сини люду, що всю свою журбу, все горе виливає в пісни, що ся пісня одинокій єго скарб, одинока відрада в недоли... Знаменито відограв потім на скрипці п. Ор. Зарицкій Beriot-a "Air Montagnard". Сей скрипач звістний из своїх виступів в Галичинї; думаємо, що вже "на слово" повірить всякій, що виконанє було справдї артистичне. Кульминацийною ж точкою цілого концерту був виступ ученика тутешної консерваторії, ученика славного Ґенсбахера, члена "Сїчи", п. Гушалевича. Співак очарував всю публику, здавалося, що ми не серед "низин" щоденного житя, але перенесені в край идеалів, блаженьства. З незвичайною силою голосу, якій доперва сим разом ми примітили, з чаруючою єго металичностію, віддав співак Лисенкове "Менї однаково", а опісля того-ж "Вечер". Уже сама Шевченкова поезія, де автор з повною резиґнацією висказує, що єму однаково, чи буде жити в Українї, чи нї, чи всї про него забудуть, чи хто спомяне — се однаково єму, але-ж

 

„.... не однаково менї,
„Як Україну злії люде
„Присплять лукаві і в огнї
„Єї окрадену розбудять —
„Ох, не однаково менї! —

 

вже сама ся поезія робить вражінє сильне, а додати до того музику такого майстра як Лисенко і интерпретацію п. Гушалевича, — можна представити собі загальне вражінє сеї пісни. Оплескам і кликам "славно", "жівіо", "na zdar", "bravo" — не було кінця. Послїдуючій "Вечер" — се неначе човник, що пливе легонько по фили, колишесь, иногдї піднесеся, то знов потоне, по майстерски ведена арія, виповнена акомпаніяментом фортепіяновим вправної руки Серба п. Остоїча, зложила красну цілість. Загреміла знов хоральна пісня, Нижанківского "Гуляли", знана і сильно спопуляризована в краю, тота все свіжа композиція молодого музика. Розуміється, і тут она зробила своє, бо сподобатись мусить кождому.

 

Підчас павзи, що наступила по першій части програми, відчитано телеграми, доказуючі вповнї ті симпатії, які лучать "Сїч" з краєм-вітчиною. Телеграми наспіли: 1) Зі Львова від товариства "Просвіти". 2) З Кієва: "Прилучаємось разом з батьком усїм серцем до Вашого свята". Орися Антонович. 3) 3 Підбужа (нїмецка) від Тита Реваковича. 4) З Кракова від товариства "Академична Громада". 5) З Кракова від "Czyteln-ї Akademick-oї". 6) З Праги від товариства "Akademicky ctenarsky spolek". 7) Зі Львова від бувшого голови "Сїчи", Остапа Терлецкого. 8) Зі Львова від редакції "Дї ла". 9) З Черновець від давних сїчовиків Ганкевича, Цурковского Юл. і Дашкевича С. 10) З Косова від тамошних Русинів. 11) З Кут від "старого кошового Сїчи" д-ра Скоморовского. 12) Зі Львова від редакції "Правди". 13) 3 Бродів від директора і артистів рускої народної сцени. 14) З Золочева від филії "Просвіти". 15) Зі Львова від товариства имени Шевченка. 16) Зі Львова від Товариства Педагогичного. 17) Зі Львова від "Рускої Бесїди". 18) З Черновець від товариства "Союз". 19) З Черновець сов. Винницкій за товариство "Народний Дім". 20) З Черновець проф. Ом. Попович за драматичне товариство. 21) З Бравнав (Тироль) від б. сїчовика д-ра Ковшевича. 22) З Полї (Дальмація) від б. сїчовика д-ра Мисули. 23) Зі Львова від видїлу "Академичного Братства". 24) З Черновець від редакції "Буковини". 25) З Кракова від б. сїчовика Левандовского. 26) З Калуша від бувшого голови "Сїчи" д-ра Куровця. 27) Зі Львова від колишних товаришів "Сїчи": Вахнянина, д-ра Целевича, Гладиловича, Громницкого, Скобельского, Огоновских Петра і Илярія, д-ра Сельского, Коса Андрїя, Лучаківского, Паньківского і Пачовского. 28) Зі Стрия від молодежи стрийскої. Дальше письма: 29) Зі Львова від учеників академичнох гимназіх. 30) З Женеви від Mиx. Драгоманова і женевских Українців. 31) З Коломиї від Ил. Гарасимовича, Сев. Даниловича і Кирила Геника. 32) З Тернополя від гимназистів. 33) 3 Завадова від читальнї. 31) З Станиславова від б. голови "Сїчи" проф. Софр. Недїльского. 35) З Ниська від Евс. Грушкевича. 36) З Жовтанець від Климентії Поповичівної. (До трех послїдних долучена була і "лепта" для товариства "Сїч".)

 

По відчитаню телеграм розпочалась друга часть програми. П. Й. Партицкій в довшім відчитї "Гайдамаччина в Шевченковій поемі" представив найперше на основі дослїдів Антоновича, Костомарова, Мордовцева, Соловєва і Скальковского политичні та суспільні відносини, в яких находилася Україна в минувшім віці, коли власне вибухла революція, звана "Гайдамаччиною" або "Колїївщиною", детайлично розвів причини, що зродили "Уманьску рїзню", начеркнув картину повну грози і крови. Опісля перейшов саму Шевченкову поему, вказуючи, о скілко автор відступив від историчної правди. Вкінци зібрав погляди критиків і біографів (д-ра Ом. Огоновского, Ив. Франка, Вол. Антоновича і др.), щоби вказати, чим именно вартна поема "Гайдамаки", тай доповнив свій відчит цікавими розслїдами Н. Смоктїя, як собі люд україньскій, де зборонена всяка просвіта народна, представляє Шевченка в розказах. Відчит тим важний, що зводить і систематично групує богато матеріялу для розясненя тої доби нашої исторії, в котрій відогралась кровава трагедія "Гайдамаччина".

 

По майже цілогодиннім відчитї, щó так дуже напружив уми слухачів, милим справдї явищем був сольовий квартет (пп. Гушалевича, Левицкого, Гриневецкого і Білиньского), що віддав з всякою прецизією, достойною так рутинованих співаків, Воробкевичеві "Сині очи". Опісля д. Зобків віддеклямував з повним зрозумінєм рїчи і талантом декляматорским Шевченкове "Посланіє", а хор доповнив програми відспіванєм Нїщиньского "Закувала та сива зазуля" при акомпаніяментї фортепіяну, і на загальне жаданє мусїв повторити.

 

По концертній части наступила довша павза. За той час уставлено два столи довгі через цілу салю; при однім засїли старші гостї, члени "Сїчи" і відпоручники польского ремісничого товариства "Zgod-и", при другім делєгати і члени инших славяньских товариств. Для гостей не ставало місця, инші резервові столи порозставлювано по боках. На кінци салї засїло при осібнім столї президіюм комерсу а також відпоручник властей комисар д-р Фельдман.

 

Комерс розпочав промовою сїчовик д-р Евг. Кобриньскій, і єму віддано провід. "Звістна рїч — сказав він — що виступленє ґенія, що то могучим словом будить нарід з глубокого сну і веде єго до світла правди і науки, заслугує на повне признанє і вдячність слїдуючих поколінь. Таким то ґенієм був для Руси-України Шевченко. Се не тілько великій поет, що ліричною і епичною поезією здобув собі славу в цілій Европі, — він для нас світоч правди і науки, проповідник поступу і свободи. А Шевченкова поезія, як каже Костомарів, се поезія цілого народу, що пробиваєся в єго піснях і думах, се поезія, котру нарід дїйстно виголосив устами поета.” Опісля бесідник згадав про заповіт Шевченків, бо "вільна і просвічена Україна, свідома свого культурного призначеня і славної бувальщини, була бажанєм Шевченка. Високоповажані Братя Славяне і Ви дорогі Товариші! Ми запросили Вас на нинїшне народне свято, щоби тут заманифестувати нашу солидарність з думками Шевченка, а заразом показати нашу щиру волю: ступати по дорозі, вказаній великим поетом і працювати для добра і культурного піднесеня нашого народу. Поминаючи нинї память смерти Тарасової, позвольте Панове Товариші, що першій тоаст піднесу за щастє і добро України!" Всї згромаджені встали з місць і могучою филею залунав из соток грудей наш народний гимн "Ще не вмерла Україна!" Опісля привитав голова комерсу всїх участників людей старших поіменно.

 

Першій забрав слово голова сербскої "Зори" п. Малан Печаниц. Він висказав радість по тій причинї, що власне має нагоду висказати симпатії молодежи сербскої для Русинів. Серби вповнї прилучаються до обходу памяти Шевченка, они знають вагу того слова: поет народний. Народови рускому бажають Серби, щоби двигнувся з неволї!

 

Поодинока бесїди переплїтали співи хорові і сольові; на переміну співали Русини, Серби в дуже доборнім хорї, і Россіяне.

 

Другим бесїдником був вице презес товариства польских ремісників п. Липиньскій і відозвався менше більше такими словами: "В своїй хатї своя правда і сила і воля" — се програма для народу руского, ба навіть для цілої Славянщини. Як довго о своїй силї стоятити-мем, так довго можемо надїятись доброї будучности. Від хвилї, коли Русь виписала се за свою програму, очи всеї Европи, всего Славяньства звернулись нa неї, і ми Поляки занялись Вашою справою, бажали унормовати згодно наші спільні відносини. Так не судилось! Руйнуючі елєменти, ті „.... z czarnymi pasami" (Єзуїти! неумовкаючі брава) не дали нам погодитись, не позволили подати собі братню руку. І тепер знов их свояки, з ними споріднені, різні тілько від тамтих капелюхами (Змартвихстанці! —не умовкаючи брава) они відбирають Вам вихованє Вашої молодежи... Братя Русини! — се противники не тілько Ваші але і наші, они зруйнували і руйнують нашу вітчину. В праці тілько наша надїя, тілько через ремісничу клясу здвигнемося, ремісники польскі подають Вам братню руку до праці. Та ба, єсть ще і другій наш спільний "приятель", се ті, що надужили нашої гостинности, переміняють помалу Галичину в Галилею і готовлять нам неминучу руїну матеріяльну... Ми, польскі демократи, подаємо Вам руку до самооборони спільної, тому то нехай вільно менї буде піднести тоаст: Най живе польска демократія, най живе праця орґанична, оперта на основах рівности і справедливости! (Сильні брава!)

 

Опісля слїдували соля січовика п. Б. і члена "Зори" п. Сави Милугиновича, а також спів хору "Кружка студентов из Россіи". В загалї сербскі чудові пісни ("Косово поле", "Нек Душман видл" і инші) і россійскі народні ("Дубинушка", "В низ по матушкі по Волгі" і и.) одушевляли згромаджених, а оплески все і все жадали нових продукцій.

 

Небавом забрав слово член "Kpyжка студентов" п. Г—н. Він вказав на те, що і для них, Россіян, память Шевченкова свята: він один из тих мучеників, які викликав царизм; в Шевченку відбиваються ті страсти, які перебиває весь нарід россійскій. Шевченко радше поет не из народу, но для народу, нарід єго розуміє. Аж в Австрії пойме Россіянин, як могучою искрою була Шевченкова поема, що розбудила Галичину. Нехай же, закінчив бесїдник, "Шевченкові завіти для всеї україньскої молодежи будуть святі, нехай будуть тим кумиром, котрому і Россіяне покланяються!"

 

Ще раз забрав слово представитель "Zgod-и" і внїс тоаст в честь люду руского: "За здоровлє селян!" По відспіваню ще кількох хорових продукцій, замкнув провідник д-р Кобриньскій за-для пізної пори комерс, дякуючи ще раз всїм за участь.

 

Весь обхід відбувся дуже торжественно, пригнобляючо тілько вражало те, що из руских послів явився тілько один о. Озаркевич. Из запрошених польских пяти послів-демократів не явився нї один, так само не було представителїв академічного польового товариства "Ognisko".

 

[Дѣло]

13.03.1889