У день 200-річчя Тараса Шевченка варто згадати про першу присвячену йому книжку, видану в Галичині, – «Тарас Шевченко. Його життя і твори». Вона вийшла у Львові 1865 року польською мовою.
Автором видання був молодий журналіст, учасник повстання 1863–1864 років барон Ґвідо Батталія (Gwido Battaglia, 1846–1915). Пізніше він був австрійським урядовцем і вийшов на пенсію з посади надкомісара Галицького намісництва. На початку ХХ ст. Батталія мешкав у Львові на пл. Домбровського, 2 (тепер пл. Є.Маланюка).
Спочатку нарис про Т.Шевченка друкувався у львівському часописі Tygodnik naukowy (ч. 22, 1865). Того ж року він вийшов окремим виданням – Gwido baron Battaglia. Taras Szewczenko. Życie i pisma jego. – Lwow. 1865. Ця книга є доступною в Інтернеті .
У своїй книжці автор знайомить читачів з біографією поета та подає деякі тексти Шевченка українською мовою та латинською абеткою. Ґвідо Батталія писав у вступі: "Приступаючи до опису історії життя великого поета та розгляду його творів, я передбачав, які труднощі доведеться поборювати. Серед земляків поета не знайшовся ще працівник, який, використовуючи різні матеріали, створив би опис народного і, одночасно, національного співця. Тут і там заледве, у руських часописах розкидані поодинокі, розрізнені відомості про його життя. Тому я намагався, по можливості, принаймні зібрати цю скромну кількість сирого матеріалу і дати таким чином читачам короткий погляд на життя, вчинки та недолю того, хто звернув на себе увагу всього Слов’янства" (S. 5).
До того часу деякі матеріали про Шевченка з’явилися в журналі "Основа", який видавали у 1861–1862 роках у Петербурзі Пантелеймон Куліш і Василь Білозерський. Німецький публіцист Герман Леопольд Цунк (Zunk, 1818–1859), який з 1859 року жив у Росії, надрукував у ляйпціґському (або я говорили в Галичині, липському) часописі Die Gartenlaube ("Альтанка", ч. 28, 1862) статтю про "життя російського поета" Т.Шевченка. Її передрукувала львівська газета "Слово" (7 липня 1862 р.).
У 1861 році польський письменник Леонард Совіньський (Sowiński, 1831–1887) видав у Вільні (Вільнюсі) окремою книжкою свій переклад "Гайдамаків" з передмовою про поета (Taras Szewczenko / L.Sowiński; Przedmowa do piérwszego wydania; Hajdamacy. – Wilno, 1861).
Наступного року випускник Київського університету Антоній Ґожалчинський видав у Києві книгу власних перекладів поезій Т.Шевченка (Gorzałczyński A.J. Przekłady pisarzów małorossyjskich. Taras Szewczenko (z portretem), t. 1. – Kijów, 1862).
Польський поет Владислав Сирокомля (Syrokomla, справжнє ім’я – Людвік Владислав Францішек Кондратович; 1823–1862) переклав майже всі поетичні твори Шевченка і видав їх у Вільні 1863 року зі своєю передмовоюа (Szewczenko T. Kobzarz. / Z małorosyjskiego społszczył Władysław Syrokomla. – Wilno, 1863). Не перекладав Сирокомля "Гайдамаків" і "Тарасову ніч", написані, на його думку, "пером змоченим кров’ю".
На час написання праці Ґ.Батталії це були практично всі доступні для галицького читача розвідки про Т.Шевченка. Та ще "Кобзар" Тараса Шевченка, виданий у 1860-му в Петербурзі Симиренком. Його поширював у своїй крамниці "Під Надією" (на Ринку) невтомний купець, член ради міста Львова Михайло Димет (1819–1890). Деякі твори, що не ввійшли до цих видань (зокрема, "Сон") читав Батталія в рукописах.
Його книга складається з 8 розділів:
І. Вступ, Шевченко 1814–1829.
ІІ. Шевченко 1829–1838. Рецензія у "Варшавській бібліотеці".
ІІІ. Шевченко 1839–1844. Перебендя. Тополя. До Основ’яненка. Катерина.
IV. Наймичка. Причинна. Русалка. Гамалія.
V. Тарасова ніч. Гайдамаки.
VI. Шевченко 1844–1847. Невільник. Кавказ. Сон. Посланіє...
VII. Шевченко 1847–1857. Відьма. Неофіти. Москалева криниця.
VIII. Шевченко 1858–1861. Псалми. Думи. Кобзарський гостинець. Потреба пізнання творів Шевченка. Польські перекладачі та критики.
У першому розділі автор перед описом дитячих років Тараса подає короткий переказ власної версії історії України XVI–XVIII століть. У другому – полемізує з часописом "Варшавська бібліотека" (1862, ч. І), який іронічно описував перипетії кріпацького життя Шевченка й висловлював сумніви, що "не дуже вдається йому стати героєм". На думку Батталії, "Шевченко вільний від таких докорів позування на роль мученика, героя... Він ним є, але не особисто; він ним є як частка своєї нещасної нації, як образ українського народу, правдивий образ його нинішньої історії».
Аналізуючи твори Шевченка автор подає уривки його творів у польському перекладі, але більше – мовою оригіналу (латинкою). Подаючи загальновідомий уривок з "Катерини": "Кохайтеся, чорнобриві, / Та не з Москалями...", Батталія розвінчує байку, якій, на жаль, донині багато хто вірить, що москалі у Шевченка – це солдати, а не росіяни. "Якби він розумів під Москалем тільки солдата, рядок "піде в свою Московщину" не мав би сенсу. Бо у московському війську є також інші національності, наприклад Поляки, а у такому разі солдат Поляк не повертався би у свою Московщину" (S. 18).
Читаючи ці рядки, задумуєшся: чи не варто відновити у нашому правописі назви національностей з великої літери?
Зауважмо, що завдяки баронові Батталії, пізнали Шевченка не лише Поляки чи Гебреї, але й багато галицьких Русинів, які на той час читали ще переважно німецькою чи польською мовами. "А пізнати Шевченка, це справа великої ваги. Це справжній воскреситель нової русинської ідеї, яка вийшла через нього з лона України; це її представник. Скільки є справжніх, інтелігентних Русинів, кожен із них вважає Шевченка батьком нової ідеї, втіленої ним у давнє тіло, яке було довгі роки мертвим… Україна і частина молодих галицьких Русинів керується його ідеєю. Пізнати Шевченка, повторюю, це для Поляків справа великої ваги. Пізнавши його, ми зможемо легко відрізнити шумовиння від чистої води в лоні самих Русинів. Пізнавши представника цієї ідеї, єдиного справжнього представника, визнаємо шляхетні і повні посвяти наміри гідної частини Русинів… Їх справа вже закріплена і освячена стражданням мучеників… І не заслуговують на назву справжніх Русинів ті, котрі, мачаючи руки в жаданій грошві, скурвлючись і баламутячи легковірних братів, проголошують гасла, що перечать Шевченковим принципам, і, виставляючи себе провідниками своїх співвітчизників, зраджують Русь, скеровуючи її на шлях огидного деспотизму, прирікаючи вітчизну на денаціоналізацію задля потреб азійських варварів… Однак велика частина Русинів уже їх розпізнала й затаврувала ганьбою їх імена" (S. 55, 56).
Багато слушних думок автора актуальні й донині, а у другій половині ХІХ ст. працю Батталії використовували і перекладали багато дослідників, зокрема В.Маслов (Маслій), М.Чалий. На її основі чернівецький дослідник Йоганн Ґеорг Обрішт (Obrist, 1843-1901) написав працю німецькою мовою "Тарас Григорович Шевченко, малоруський поет..." (Taras Grigoriewicz Szewczenko: Ein kleinrussischer Dichter. Dessen Lebensskizze samt Anhang, bestehend aus Proben seiner Poesien, in freier Nachdichtung), видану у Чернівацях у 1870 р.
Користувався книжкою Батталії й Іван Франко. "Праця про Шевченкові жінки-курви розростається, серденько, під руками, так що чорт її знає, чи і як я зможу її скінчити... Будучи у Львові, чень ще зможу перечитати деякі потрібні штуки, особливо студії про Шевченка Battaglii, Куліша, Совінського..." – писав І.Франко у листопаді 1881 року з Нагуєвич у своєму листі до Івана Белея (Франко І. Зібрання творів у 50 томах. Т. 48. – Київ, 1986. – С. 300).